Постанова № 52627437, 15.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2015 р. Справа№ 911/1134/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Котовський С.О.

за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - особисто;

від відповідача: Гавриленко Ю.М. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2015 року

у справі № 911/1134/14 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача Бориспільської міської ради Київської області

про визнання договору оренди землі недійсним

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Бориспільської міської ради Київської області про визнання договору оренди землі від 24.12.2008 року, укладеного між сторонами по справі, зареєстрованого 16.07.2009 року в Бориспільському міському відділенні Київської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 040990400036, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - недійсним.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.05.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 року, позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсним на майбутнє договір оренди від 24.12.2008 року земельної ділянки площею 1,1744 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Бориспільською міською радою Київської області, зареєстрований в Бориспільському міському відділенні Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру 16.07.2009 за № 04099040003.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014 року касаційну скаргу Бориспільської міської ради Київської області задоволено частково, рішення господарського суду Київської області від 19.05.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 року у справі №911/1134/14 скасовано, справа направлена на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, скаржник звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що в договорі відсутні окремі істотні умови договору оренди, що передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а саме умови збереження стану об'єкта оренди та, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончарова С.А. (головуючий), Скрипки І.М., Самсіна Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2015 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 15.07.2015 року.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 року, у зв'язку з відпусткою Самсіна Р.І. змінено колегію суддів: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.

Колегією суддів Київського апеляційного господарського суду 15.07.2015 року у судовому засіданні оголошено перерву до 25.08.2015 року.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року, у зв'язку з відпусткою Скрипки І.М., Шаптали Є.Ю. змінено колегію суддів: Гончаров С.А. (головуючий), Калатай Н.Ф., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року відкладено розгляд справи до 15.10.2015 року.

Враховуючи затверджений персональний склад постійних колегій суддів Київського апеляційного господарського суду для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі Гончаров С.А. (головуючий), судді Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.

Відповідач, згідно з поданим до суду 03.09.2015 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить апеляційний суд у задоволені апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

24.12.2008 року між Фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 (орендар) та Бориспільською міською радою Київської області (орендодавець) укладено договір оренди землі, згідно якого орендодавець надав, о орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку згідно рішення Бориспільської міськради V скликання № 4495-39-V від 04.09.2008 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельної ділянки площею 1,1744 га в оренду приватному підприємцю ОСОБА_2 під об'єктами незавершеного будівництва (будівництво виробничо-складських приміщень по АДРЕСА_1 (землі промисловості))"/ кадастровий номер НОМЕР_1/.

Згідно п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,1744 гектарів.

Відповідно до п. 3 договору на земельній ділянці знаходиться об'єкт незавершеного будівництва - база КБУ22, що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Савицькою Т.В., приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області 08.01.2003 по реєстру № 46.

Приписами п. 5 договору визначено, що договір укладено на 10 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Пунктом 7 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки, відповідно до рішення Бориспільської міської ради Київської області від 04.09.2008 № 4494-39-V.

Згідно п. 51 договору, договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації у відповідності до ст. 202 Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до п. 53 договору невід'ємними частинами договору є: схема розташування земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки; акт про передачу на зберігання встановлених межових знаків земельної ділянки; акт про перенесення в натурі та передача на зберігання меж земельної ділянки; висновок про наявні обмеження на використання земельної ділянки; грошова нормативна оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду; акт приймання-передачі земельної ділянки наданої в строкове платне володіння і користування.

24.12.2008 року даний договір посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 3006 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дідок В.В., зареєстрований 16.07.2009 року в Бориспільському міському відділенні Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру за №040990400036.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання недійсним договору оренди землі від 24.12.2008 року, зареєстрованого 16.07.2009 року в Бориспільському міському відділенні Київської регіональної філії центру Державного земельного кадастру за № 040990400036.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що спірний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, ст. 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки відсутні окремі істотні умови.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є:

- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Як визначено ч. 2 ст.15 Закону України "Про оренду землі", відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Довод апелянта стосовно того, що договір не містить умов збереження стану об'єкта оренди, колегією суддів сприймається критично з огляду на наступне.

Умовами договору передбачено, що: земельна ділянка повинна використовуватись відповідно до ст. 111 Земельного кодексу України і на неї розповсюджується заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та на те, що до обов'язків орендаря за умовами договору належить обов'язок дотримуватись вимог ст. 96 Земельного кодексу України, санітарних, протипожежних вимог та здійснювати благоустрій прилеглої території, виконувати встановле0,ні щодо об'єкта оренди обмеження в обсязі, передбаченому договором.

Також, оскаржуючи рішення першої інстанції апелянт зазначав, що договір не містить умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, з таким висновком апеляційний суд не погоджується та зазначає наступне.

Як вбачається з положень спірного договору, такий договір взагалі не передбачає права позивача передавати у заставу або вносити до статутного фонду право оренди земельної ділянки. Отже, сторони договору не домовились про виникнення таких прав у позивача в силу факту укладення спірного договору, таким чином, умов такої передачі у договорі не повинно бути, оскільки відповідного права у позивача не виникло.

Крім того, згідно з п. 14 розділу "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції приходить до вірного висновку, що вимога позивача про визнання недійсним договору оренди землі від 24.12.2008 року, зареєстрованого 16.07.2009 року в Бориспільському міському відділенні Київської регіональної філії центру Державного земельного кадастру за № 040990400036 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Також, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача, оскільки з моменту державної реєстрації договору минуло більш ніж три роки.

Заявлену відповідачем позовну давність судом першої інстанції вірно не застосовано з огляду на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 17.03.2015 року у справі № 911/1134/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 17.03.2015 року у справі № 911/1134/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 17.03.2015 року у справі № 911/1134/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2015 року у справі № 911/1134/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1134/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Є.Ю. Шаптала