Постанова № 52627432, 21.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 910/15388/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Корзаченко В. М. - представник за довіреністю від 03.04.2015

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Київській області

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015

у справі № 910/15388/15 (суддя Карабань Я. А.)

за позовом Приватного підприємства «Автомагістраль»

до Служби автомобільних доріг у Київській області

про стягнення 996 754,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення 3 % річних в сумі 36 871,66 грн. та збитків від інфляції в сумі 959 883,05 грн., нарахованих за період з 22.11.2014 по 06.04.2015 включно на суму заборгованості, яка виникла у відповідача за виконані за договором № 49Д-13 на послуги з поточного середнього ремонту з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса на км 92+600 (праворуч) від 23.08.2013 роботи, і яку присуджено до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/17291/14 за позовом Приватного підприємства «Автомагістраль» до Служби автомобільних доріг у Київській області про стягнення 3 657 428,36 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2015, повний текст якого складений 31.07.2015, у справі № 910/15388/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 3 % річних в сумі 36 871,66 грн. та збитки від інфляції в сумі 788 357,56 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що матеріали справи належним чином підтверджений факт прострочення відповідачем виконання обов'язку по сплаті позивачу грошових коштів в сумі 3 298 567,20 грн., з огляду на що, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України позивач має право на стягнення збитків від інфляції та 3 % річних за весь час прострочення відповідачем обов'язку по сплаті позивачу вказаних грошових коштів, проте позивач при розрахунку збитків від інфляції припустився помилок.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Служба автомобільних доріг у Київській області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/15388/15 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що оспорюване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також невірною правовою кваліфікацією відносин сторін та неправильною правовою нормою, що підлягала застосуванню для вирішення даного спору.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що рішенням суду у справі № 910/17291/14 встановлено, що прострочення відповідачем строку оплати послуг за спірним договором виникло не з вини відповідача, а через відсутність бюджетного фінансування, тобто вказаним рішенням фактично був встановлений факт відсутності коштів на рахунку відповідача для оплати спірних послуг, в той час як приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За таких обставин, на думку відповідача, його вини у простроченні виконання зобов'язання немає (вказане встановлено рішенням суду), а відтак, він не повинен нести відповідальності за порушення такого зобов'язання.

Також відповідач зазначив про те, що згідно з приписами п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2014 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само, як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а оскільки кошти на оплату заборгованості позивачу за виконані за спірним договором роботи відповідачу не надходили, в його розпорядженні не перебували, тобто відповідач вказаними коштами фактично не користувався, позивач не має права вимагати від відповідача компенсації (плати) за користування вказаними коштами (стягнення 3 % річних - примітка суду).

Ухвалою від 21.09.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Київській області прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки представників не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 (а.с. 19-21) у справі № 910/17291/14 за позовом Приватного підприємства «Автомагістраль» до Служби автомобільних доріг у Київській області про стягнення 3 657 428,36 грн. встановлені наступні обставини:

- 28.08.2013 між позивачем як виконавцем та відповідачем як замовником було укладено договір № 49Д-13 на послуги з поточного середнього ремонту з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса на км 92+600 (праворуч), за умовами якого виконавець зобов'язався у 2013 році надати замовникові послуги з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ - Одеса на км 92+600 (праворуч), а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги;

- на виконання умов договору № 49Д-13 на послуги з поточного середнього ремонту з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса на км 92+600 (праворуч) від 23.08.2013 позивач виконав роботи на загальну суму 3 345 055,20 грн., які відповідач у встановлений вказаним договором строк не оплатив.

З матеріалів справи та змісту вищевказаного судового рішення слідує, що, окрім суми основного боргу (3 345 055,20 грн.), позивачем у справі № 910/17291/14 було заявлено до стягнення 3 % за період з 16.05.2014 по 21.11.2014 та збитки від інфляції за період з 16.05.2014 по жовтень 2014 року включно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/17291/14 з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг в сумі 3 345 055,20 грн., 3 % річних в сумі 51 511,44 грн., збитки від інфляції в сумі 316 662,45 грн. та судовий збір в сумі 73 080 грн., тобто задоволено всі заявлені позивачем у вказаній справі позовні вимоги.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем у справі № 910/17291/14 подано апеляційну скаргу, яку ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 (а.с. 26, 26 зворот) повернуто заявнику без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

В подальшому рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі № 910/17291/14 відповідачем у цій справі не оскаржувалось і, відповідно, набрало законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 - 5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судове рішення у справі № 910/1791/14 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, не можуть їм суперечити.

Отже, матеріалами справи доведено, що позивач має зобов'язання оплатити виконані позивачем за договором № 49Д-13 на послуги з поточного середнього ремонту з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса на км 92+600 (праворуч) від 23.08.2013 роботи на загальну суму 3 345 055,20 грн., яке виникло на підставі зазначеного договору.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проти наявності вказаного зобов'язання та його невиконання відповідач а ні у відзиві на позов, а ні в апеляційній скарзі не заперечив.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

З доданих позивачем до матеріалів справи виписок з банківського рахунку (а.с. 64-65) слідує, що зобов'язання по оплаті основного боргу за спірним договором, присудженого до стягнення рішенням суду № 910/17291/14, відповідач виконав лише 07.04.2015.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання зобов'язання з оплати виконаних позивачем за договором № 49Д-13 на послуги з поточного середнього ремонту з ліквідації зсуву укосу земляного полотна автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса на км 92+600 (праворуч) від 23.08.2013 робіт на загальну суму 3 345 055,20 грн., позивач відповідно до приписів ст. 625 ЦК України має право нарахувати на суми несвоєчасно виконаних грошових зобов'язань 3 % річних та збитки від інфляції за весь час такого прострочення.

Вказана правова позиція викладена в п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з яким:

- за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України);

- саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум;

- отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому посилання відповідача на приписи ст. 617 ЦК України як на підставу для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на таке.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що рішенням суду у справі № 910/17291/14 встановлено, що прострочення відповідачем строку оплати послуг за спірним договором виникло не з вини відповідача, а через відсутність бюджетного фінансування, тобто вказаним рішенням фактично був встановлений факт відсутності коштів на рахунку відповідача для оплати спірних послуг, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність його вини у простроченні виконання зобов'язання (вказане встановлено рішенням суду), а відтак, він не повинен нести відповідальності за порушення такого зобов'язання.

Стаття 617 ЦК України встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, виходячи з приписів вказаної статті, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

До того ж, колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що 3 % річних та збитки від інфляції входять до складу грошового зобов'язання та за свою правовою природою не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника (постанова Верхового суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720).

Вказана позиція, зокрема, викладена в п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2014 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», яким встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме на вказаний пункт відповідач посилається в апеляційній скарзі, трактуючи його зміст таким чином, що, оскільки кошти на оплату заборгованості позивачу за виконані за спірним договором роботи відповідачу фактично не надходили і в його розпорядженні не перебували, тобто відповідач вказаними коштами фактично не користувався, позивач не має права вимагати від відповідача компенсації (плати) за користування вказаними коштами (стягнення 3 % річних - примітка суду). Проте у вказаному пункті йдеться про те, що боржник сплачує 3 % річних та збитки від інфляції за весь час прострочення ним виконання свого грошового зобов'язання, незалежно від фактичного перебування на його рахунку коштів, які він має перерахувати кредиторові.

З огляду на вказані обставини, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 36 871,66 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо заявленої до стягнення суми збитків від інфляції слід зазначити таке.

З матеріалів справи слідує, що позивач розраховує збитки від інфляції за період з 01.11.2014 по 06.04.2015 (а.с. 9), на що, з огляду на те, що у справі № 910/17291/14 було заявлено до стягнення збитки від інфляції за період з 16.05.2015 по жовтень 2014 року включно, він має право.

Водночас як позивачем, так і судом першої інстанції при розрахунку збитків від інфляції допущено помилки, і при перерахунку колегією суддів збитки від інфляції, право на стягнення якої має позивач, сума їх виявилась більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення, а відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 959 883,05 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/15388/15 підлягає зміні, позов задовольняється повністю - стягненню з відповідача на користь позивача підлягають збитки від інфляції в сумі 959 883,05 грн. та 3 % річних в сумі 36 871,66 грн. Судові витрати за подачу позову покладаються на відповідача у повному обсязі.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Служби автомобільних доріг у Київській області задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Службу автомобільних доріг у Київській області.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/15388/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/15388/15 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/15388/15 в редакції:

«1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути зі Служби автомобільних доріг у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А, ідентифікаційний код 26345736) на користь Приватного підприємства «Автомагістраль» (07351, Київська область, Вишгородський район, с. Синяк, вул. Леніна, 68, ідентифікаційний код 31481658) 3 % річних у розмірі 36 871 (тридцять шість тисяч вісімсот сімдесят одна) грн. 66 коп., збитки від інфляції в сумі 959 883 (дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 05 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 19 935 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 09 коп.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15388/15.

Повний текст постанови складено: 23.10.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха