Рішення № 52626573, 13.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015Справа № 910/19650/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ ПРОДУКТ»

про стягнення 471 500, 28 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Жигалюк Ю.С. за довіреністю б/н від 21.07.2015 р.;

від відповідача: Клименко І.В. за довіреністю б/н від 10.06.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТАК» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ ПРОДУКТ» (далі - відповідач) про стягнення 471 500, 28 грн., з яких 31 945, 41 грн. пені, 89 738, 88 грн. інфляційних втрат, 349 815, 99 грн. 0, 2 % за користування грошовими коштами. Крім того, позивач просив суд видати наказ на повернення сплаченого ним судового збору в сумі 9 431, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки № 44 від 18.02.2013 р. він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був вчасно оплачений, внаслідок чого за період прострочення зобов'язань позивач нарахував відповідачу пеню, відсотки та інфляційні втрати та вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р. порушено провадження у справі № 910/19650/15, її розгляд призначено на 08.09.2015 р.

08.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.09.2015 р. судом було оголошено перерву до 22.09.2015 р.

18.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 74 474, 09 грн. пені, 170 869, 01 грн. інфляційних втрат та 226 157, 18 грн. 0,2 % за користування грошовими коштами.

У судовому засіданні 22.09.2015 р. представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 62 665, 89 грн. пені, 177 703, 64 грн. інфляційних втрат та 231 130, 75 грн. 0,2 % за користування грошовими коштами.

Від представників сторін в судовому засіданні 22.09.2015 р. надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.09.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 13.10.2015 р.

30.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він відзначає, що в накладній № ИТ-0421 від 22.02.2013 р. було допущено описку щодо договору, на виконання якого вона була складена, так як Договір № 228 від 24.03.2011 р. втратив чинність 24.03.2012 р., після чого між сторонами було укладено спірний Договір № 44 від 18.02.2013 р.

У судовому засіданні 13.10.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 44 (далі - Договір) відповідно до п. 1.1. якого постачальник на замовлення покупця зобов'язується виготовити флексографічним способом та передати у власність покупця друковану продукцію, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію на умовах даного Договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що асортимент, ціни та найменування продукції зазначаються у рахунках - фактурах та/або Специфікаціях на кожну окрему партію продукції, що оформляються додатками та є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.3. Договору постачальник на замовлення покупця також виготовляє фотополімерне кліше, яке оплачується покупцем окремо від продукції згідно рахунку-фактури у формі 100% передоплати до початку виконання робіт.

Власником фотополімерного кліше є покупець (п. 1.4. Договору).

За умовами п. 1.5. Договору вважається, що постачальник належним чином виконав взяті на себе зобов'язання по виготовленню фотополімерногокліше і воно повністю відповідає вимогам покупця та є належної якості з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт сторонами.

Відповідно до п. 2.2. Договору оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином:

- 50% передплата вартості продукції до початку виготовлення, але не пізніше трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури;

- 50% протягом 10-ти (десяти) календарних днів після отримання продукції покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно з п. 11.1. Договору даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р., проте у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за Договором.

Додатковою угодою № 1 від 21.02.2013 р. до Договору сторони змінили п. 2.2. Договору та виклали його в наступній редакції:

«Оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином:

- 100% вартість продукції протягом 60 календарних днів після отримання продукції покупцем, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника».

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 1 187 284, 40 грн. на підставі видаткових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

З метою оплати поставленого товару та виконаних робіт позивач виставив відповідачу відповідні рахунки-фактури.

У свою чергу, відповідач взяті на себе зобов'язання в частині оплати товару виконав з простроченням строків, визначених умовами Договору, внаслідок чого позивач вирішив скористатись правом нарахувати відповідачу до сплати пеню, 0, 2 % за користування коштами та інфляційні втрати.

Так, пунктом 6.2. Договору сторони визначили, що за порушення покупцем п. 2.2. або п. 4.2. Договору останній сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії продукції за кожний день прострочення, а також суму відсотків за користування грошовими коштами за кожний день прострочення оплати.

Пунктом 2.3. Договору сторони встановили, що у разі несвоєчасної оплати продукції, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування грошовими коштами по ставці 0, 2 % за кожний день користування. Сплата відсотків здійснюється в строк протягом трьох банківських днів після їх нарахування та проводиться в гривнях на поточний рахунок постачальника.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Водночас, згідно з п. 2.2. Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 до нього, сторони передбачили, що оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином: 100% вартість продукції протягом 60 календарних днів після отримання продукції покупцем, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, прострочивши грошові зобов'язання, позивач отримав право застосувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені Договором та чинним законодавством.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Водночас, частина 1 вказаної правової норми зазначає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, наразі розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач нарахував відповідачу 62 665, 89 грн. пені і її розрахунок є невірним, оскільки здійснений по окремим накладним на строк більший від шести місяців.

За вірним розрахунком суду пеня має складати: 54 633, 78 грн.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Позивач нарахував відповідачу 177 703, 64 грн. інфляційних втрат, які розраховано невірно, оскільки позивач інфляційні втрати рахує помісячно, а не за періоди існування відповідної суми боргу шляхом перемноження місячних індексів інфляції.

Разом з тим, оскільки згідно з вірним розрахунком суду інфляційні втрати мали б складати більшу суму, ніж заявив позивач, та з огляду на відсутність клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє їх в цій частині в сумі, заявленій позивачем.

У свою чергу, що стосується вимог про стягнення 231 130, 75 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд відзначає про безпідставність заявлення вказаних вимог.

Так, як на тому наголосив Верховний Суд України в постанові № 3-34гс14 від 01.07.2014 р., частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами укладеного між сторонами Договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована позивачем в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої відповідачем суми за кожен день прострочення, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На підставі наведеного суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення 0, 2 % за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за Договором обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ ПРОДУКТ» (03680, місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, будинок 150; код ЄДРПОУ 32245968) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАК» (02068, місто Київ, вулиця Анни Ахматової, будинок 5; код ЄДРПОУ 16476839) 54 633 (п'ятдесят чотири тисячі шістсот тридцять три) грн. 78 коп. пені, 177 703 (сто сімдесят сім тисяч сімсот три) грн. 64 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 646 (чотири тисячі шістсот сорок шість) грн. 74 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.10.2015 р.

Суддя В.С. Ломака