Ухвала суду № 52625336, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2015 р. м. Київ К/800/63491/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року

у справі № 816/5107/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства виробничо-торговельної фірми «МТН-Полтава»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство виробничо-торговельна фірма «МТН-Полтава» (далі - ПрАТ ВТФ «МТН-Полтава»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області; відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000622310 від 07 червня 2013 року та № 0000632310 від 07 червня 2013 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року апеляційну скаргу ПрАТ ВТФ «МТН-Полтава» задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року скасовано та прийнято нову - про задоволення адміністративного позову. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000632310 від 07 червня 2013 року та № 0000622310 від 07 червня 2013 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року та залишення без змін постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ПрАТ ВТФ «МТН-Полтава» щодо фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг», подальшої реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей та дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2013 року, за результатами якої складено акт № 2812/22.4-12/25158009 від 21 травня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000622310 від 07 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 308 101,25 грн. (246 481,00 грн. - основний платіж, 61 620,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000632310 від 07 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 287 478,00 грн. (229 982,00 грн. - основний платіж, 57 496,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні української нерафінованої соняшникової олії в ТОВ «Саноіл Торг» за договором № 02-04-12 від 02 квітня 2012 року з огляду на відсутність факту реального вчинення господарської операції.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем реального характеру спірної операції з огляду на неподання доказів на підтвердження: передачі товару на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «Евері» (особа, яка відповідно до договору № СТ-01-о/1108 від 22 серпня 2011 року здійснювала перевалку соняшникової олії); проведення в момент приймання товару перевірки відповідності його кількості та якості, зокрема, отримання сертифікатів, проведення досліджень якості тощо; наявності об'єктивно існуючих економічних чинників реалізації придбаної олії за ціною, нижчою ціни придбання.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, виходив з того, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) та підтверджують реальне проведення оспорюваної операції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас ненадання деякої запитуваної контролюючим органом інформації або документів, статус яких не визначений як первинні, не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про фіктивний характер проведеної операції.

Як з'ясовано, зокрема, судом апеляційної інстанції, фактичне здійснення господарської операції з придбання позивачем української нерафінованої соняшникової олії в ТОВ «Саноіл Торг» підтверджується належним чином оформленими специфікацією, видатковою та податковою накладними, актом приймання-передачі товару, доказами реалізації олії на експорт в рамках виконання договору комісії № 0204К від 02 квітня 2012 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Югекотоп».

В той же час, Харківським апеляційним адміністративним судом не надано правової оцінки обґрунтованості доводів суду першої інстанції про здійснення розглядуваної операції за відсутності розумної економічної причини (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

В свою чергу, аналіз положень підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 ПК України дає підстави вважати, що до оподатковуваних операцій, які регулюються цими нормами права, відносяться операції, які здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податків.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Наведені норми права дають підстави для висновку про те, що у зв'язку з веденням господарської діяльності платником податків здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Таким чином, при здійсненні платником господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податків економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

З огляду на викладене, рішення Харківського апеляційного адміністративного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частин 2, 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.