Рішення № 5262506, 15.06.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.09 Справа № 18/91/09

Суддя Носівець В.В.

за позовом субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (40024, АДРЕСА_1)

до товариства з обмеженою відповідальністю виробнично-торгівельної фірми “Олвіс” (юридична адреса: 69059, м. Запоріжжя, вул. Північно-кільцева, 7, кв. 66; фактична адреса: 69059, м. Запоріжжя, вул. Виробнича, 13)

про стягнення 109893,65 грн.,

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність бланк ВМВ № 873156 від 26.03.2009 р. за реєстровим № 1058, паспорт серії МА № НОМЕР_3 від 18.04.1996 р.);

від відповідача: не прибув;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Первісно були заявлені позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю виробнично-торгівельної фірми “Олвіс” (далі ТОВ ВТФ “Олвіс”) на користь субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (далі СПД ФО ОСОБА_1) 115730,06 грн. (72387,38 грн. основного боргу, 17414,69 грн. пені, 2246,87 грн. 3 % річних, 22581,12 грн. втрат від інфляції, 1100,00 грн. безповоротних втрат), на підставі Договору від 01.08.2007 р., ст.ст. 15, 22, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

07.04.2009 р. порушено провадження у справі № 18/91/09, справу призначено до розгляду на 13.05.2009 р. Ухвалою суду від 13.05.2009 р. розгляд справи відкладався на 03.06.2009 р. Заявою від 25.05.2009 р. № 17 позивач змінював розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 109909,11 грн. (72387,38 грн. основного боргу, 8434,46 грн. пені, 2804,61 грн. 3 % річних, 25 182,66 грн. втрат від інфляції, 1100,00 грн. безповоротних втрат). Вказана заява відповідала приписам ст. 22 ГПК України, не суперечила чинному законодавству України, а тому була прийнята судом до розгляду. Ухвалою виконуючого обовязки голови господарського суду Запорізької області від 03.06.2009 р., строк вирішення спору у справі був продовжений до 03.07.2009р. Ухвалою суду від 03.06.2009 р. розгляд справи відкладався на 15.06.2009 р.

Заявою від 05.06.2009 р. № 18 позивач вдруге змінив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 109893,65 грн. (72387,38 грн. основного боргу, 7558,21 грн. пені, 3765,40 грн. 3 % річних, 25 182,66 грн. втрат від інфляції, 1000,00 грн. безповоротних втрат). Вказана заява відповідала приписам ст. 22 ГПК України, не суперечила чинному законодавству України, а тому була прийнята судом до уваги. Судом розглянуто змінені (заявою від 05.06.2009 р. № 18) позовні вимоги про стягнення з відповідача 109893,65 грн.

У судовому засіданні 15.06.2009 р. представник позивача підтримав змінені (заявою від 05.06.2009 р. № 18) позовні вимоги з підстав, викладених у позові та відповідній заяві, і просив суд задовольнити їх та стягнути з відповідача 109893,65 грн. (72387,38 грн. основного боргу, 7558,21 грн. пені, 3765,40 грн. 3 % річних, 25 182,66 грн. втрат від інфляції, 1000,00 грн. безповоротних втрат). Зазначив, що 01.08.2007 р. між ТОВ ВТФ “Олвіс” та СПД ФО ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу лакофарбової продукції. Вказав, що позивач, виконуючи вимоги Договору, здійснив постачання продукції відповідачу на суму 75368,04 грн., станом на 25.12.2008 р. оплата за неї здійснена не була, що свідчило про неналежне виконання ТОВ ВТФ “Олвіс” своїх обовязків за Договором. У звязку із цим, 25.12.2008 р. СПД ФО ОСОБА_1 своїм транспортом зібрав на складі відповідача залишки продукції на суму 2980,66 грн. Станом на 26.12.2008 р. заборгованість ТОВ ВТФ “Олвіс” складала 72387,38 грн., станом на 05.06.2009 р. сума боргу не змінилась. Також позивач вважає, що відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 7558,21 грн., як це передбачено п. 6.5. Договору. Крім того, представник позивача зазначив, що лакофарбова продукція є товаром з обмеженим терміном зберігання (відповідно до ТУ У 24.3-31849873-002-2005 гарантійний строк зберігання для фарб та емалей складає 12 місяців), а отже для подальшої реалізації повернута продукція не придатна, тому підлягає переробці. СПД ФО ОСОБА_1 вимушений був нести витрати по її переробці, щоб уникнути втрат у більшій сумі. Безповоротні втрати, тобто збитки, від переробки вказаної продукції складають 1100,00 грн., з яких позивач просить стягнути з відповідача 1000,00 грн. До того ж, на думку позивача, відповідач повинен сплатити 3765,40 грн. 3% річних та 25182, 66 грн. втрат від інфляції, як то передбачено ст. 625 ЦК України.

Відповідач заявлені позовні вимоги не оспорив і не спростував, відзив на позов суду не надав. В судові засідання 13.05.2009 р., 03.06.2009 р. та 15.06.2009 р. відповідач за викликом не зявлявся, про час та місце судових засідань був повідомлений належним чином.

Згідно п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Справа розглянута в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами та без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 15.06.2009 р. розгляд справи був закінчений та, за згодою представника позивача, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2007 р. СПД ФО ОСОБА_1 (продавець і позивач у справі) та ТОВ ВТФ “Олвіс” (покупець і відповідач у справі) уклали Договір, відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобовязується передати лакофарбову продукцію у власність покупця для використання її у підприємницькій діяльності, а покупець зобовязується прийняти лакофарбову продукцію та сплатити за неї на умовах Договору, рахунків-фактур, додатків та додаткових угод, які є його невідємною частиною. Предметом поставки є такий товар: лакофарбова продукція в асортименті (п. 1.2. Договору).

Згідно із пп. 3.2., 3.4. Договору партія товару, що узгоджена відповідним рахунком-фактурою, повинна бути поставлена покупцю шляхом відвантаження автомобільним транспортом, що залучив покупець або продавець, зі складу постачальника/вантажовідправника, протягом 5 робочих днів з моменту надходження замовлення на поставку продукції, наданого покупцем. Перехід права власності відбувається в момент поставки відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною.

Судом встановлено, що СПД ФО ОСОБА_1 30.08.2007 р., на виконання умов Договору, здійснив поставку товару на суму 75368,04 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000008. Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить довіреность на отримання товарних цінностей відповідачем від позивача серії НББ № 173053 від 28.08.2007 р.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковому порядку протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару. Покупець зобовязаний: прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від Договору; оплачувати товар згідно з умовами, визначеними у цьому Договорі та в рахунках, накладних (пп. 5.2.1., 5.2.2. Договору).

25.12.2008 р. поставлений за Договором товар, був частково повернутий позивачу, а саме на суму 2980,66 грн., про що свідчить накладна № ОЛ-0000005. Таким чином, сума заборгованості ТОВ ВТФ “Олвіс” перед СПД ФО ОСОБА_1, станом на 26.12.2008 р., склала 72387,38 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним обома сторонами.

Судом встановлено, що відповідач на час розгляду справи у суді, так і не виконав свої обовязки за Договором та не сплатив 72387,38 грн. боргу позивачу.

Оскільки станом на 03.04.2009 р. сума боргу відповідачем залишилась несплаченою, позивач вимушений був звернутись до господарського суду з відповідною позовною заявою.

Оцінивши представлені докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобовязаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобовязання, та факт несплати відповідачем у визначений зобовязанням термін поставленого позивачем товару на суму 72387,38 грн. (з урахуванням частково повернутого товару на суму 2980,66 грн.), господарський суд вважає доведеним та підтвердженим відповідними доказами (Договором від 01.08.2007 р., накладною № РН-0000008 від 30.08.2007 р., довіреністю серії НББ № 173053 від 28.08.2007 р., накладною № ОЛ-0000005 від 25.12.2008 р., актом звірки взаємних розрахунків від 26.12.2008 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи № 18/91/09).

Таким чином, вимога позивача, в частині стягнення з відповідача 72387,38 грн. основного боргу, є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків розрахунку за поставлену продукцію у розмірі 7558,21 грн. за період часу з 30.09.2007 р. по 30.03.2008 р.

Згідно із положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (ч. 1 ст. 551, п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Сторони в п. 6.5. Договору обумовили, що за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар, покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від суми відмови, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобовязання по оплаті.

Відповідно до уточненого розрахунку позивача пеня за порушення строків розрахунку за поставлену продукцію за період часу з 30.09.2007 р. по 30.03.2008 р. складає 7558,21 грн.

Вимога позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строків розрахунку за поставлену продукцію за період часу з 30.09.2007 р. по 30.03.2008 р. є обґрунтованою в частині нарахування 6779,16 грн., а тому задовольняється судом.

В частині ж нарахування пені у розмірі 773,05 грн. слід відмовити, у звязку із необґрунтованістю нарахованої суми.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму втрат від інфляції за період часу з жовтня 2007 р. по квітень 2009 р. в розмірі 25182,66 грн., а також 3% річних за період часу з 30.09.2007 р. по 24.12.2008 р. 15.06.2009 р. в сумі 3765,40 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до уточненого розрахунку позивача сума втрат від інфляції за період часу з жовтня 2007 р. по квітень 2009 р. складає 25182,66 грн., 3% річних за період часу з 30.09.2007 р. по 15.06.2009 р. складає 3765,40 грн.

Наданий позивачем уточнений розрахунок суми втрат від інфляції та 3% річних є обґрунтованим. Зважаючи на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми втрат від інфляції за період часу з жовтня 2007 р. по квітень 2009 р. в розмірі 25182,66 грн., 3% річних за період часу з 30.09.2007 р. по 15.06.2009 р. в розмірі 3765,40 грн. підлягає задоволенню судом.

Ще позивач просить стягнути з відповідача 1000,00 грн. безповоротних втрат, посилаючись при цьому на приписи ст. 22 ЦК України. Проте, заявлені вимоги, в цій частині, є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України встановлено два види збитків:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі... (ч. 3 ст. 22 ЦК України).

Отже, по-перше: дана норма не передбачає відшкодування безповоротних втрат, натомість, по-друге: застосування відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобовязань збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний звязок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина.

Позивач не надав суду належних доказів та обґрунтованих пояснень стосовно причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача та спричиненням позивачу збитків, які він поніс в результаті переробки повернутого товару. Повернення товару було власною ініціативою позивача, як і його подальша переробка. Позивачу було відомо, що гарантійний строк зберігання фарб та емалей, поставлених 30.08.2007 р., на час повернення товару у грудні 2008 р. вже як півроку сплив, тобто необхідного причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача та спричиненням позивачу збитків не має, як і не має вини відповідача у зробленій для позивача третьою особою переробці фарб та емалей, для можливості їх використання у позивачем у своїй подальшій діяльності. У звязку із викладеним, господарський суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з ТОВ ВТФ “Олвіс” 1000,00 грн. безповоротних втрат на підставі ст. 22 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, відповідач не надав господарському суду належних доказів щодо виконання ним свої зобовязань за Договором 01.08.2007 р., а також обґрунтованої позиції щодо причини несплати позивачу суми боргу, яка виникла за укладеним між сторонами Договором.

Судові витрати покладаються на сторони, пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробнично-торгівельної фірми “Олвіс” (юридична адреса: 69059, м. Запоріжжя, вул. Північно-кільцева, 7, кв. 66; фактична адреса: 69059, м. Запоріжжя, вул. Виробнича, 13; код ЄДРПОУ 22141184; п/р № 2600010158901 в АБ Металург, МФО 313582) на користь субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_1; р/р № НОМЕР_2 в СОД “Райффайзен Банк Аваль” м. Суми, МФО 337483) 72 387 (сімдесят дві тисячі триста вісімдесят сім) грн. 38 коп. основного боргу; 6 779 (шість тисяч сімсот сімдесят девять) грн. 16 коп. пені; 25182 (двадцять пять тисяч сто вісімдесят дві) грн. 66 коп. втрат від інфляції;3 765 (три тисячі сімсот шістдесят пять) грн. 40 коп. 3% річних; 1 081 (одну тисячу вісімдесят одну) грн. 14 коп. державного мита та 116 (сто шістнадцять) грн. 08 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису. Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 23.06.2009р.