Ухвала суду № 52616276, 15.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження № 22-ц/796/10276/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Чех Н.А.

справа №755/19046/14-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

при секретарі Абдуллаєвій Е.Б.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником за довіреністю ОСОБА_5, на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Головне управління юстиції у м.Києві про розірвання договору довічного утримання та виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання Договору довічного утримання (догляду) від 23 червня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом Двадцять другою Київської державної нотаріальної контори Шпак О.В., зареєстрованого в реєстрі БТІ 10 липня 2009 року в реєстрову книгу №01724-199 за №315; виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4 з їх неповнолітніми дітьми в квартиру за місцем їх реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 23 червня 2009 року між сторонами укладено зазначений договір, відповідно до якого відповідачі взяли на себе обов»язок надавати довічне утримування, забезпечувати харчуванням, доглядом, наданням необхідної допомоги, здійснювати прибирання та поточний ремонт квартири, оплачувати витрати, пов»язані з утриманням, ремонтом та користуванням квартирою. Суму зазначеного матеріального забезпечення сторони встановлено у розмірі 1000 грн. щомісячно.

Зазначає, що відповідачі своїх зобов»язань за договором не виконують, обмежують її у спілкуванні зі своїми знайомими, користуванням місцями загального користування, здійснили ремонт у своїй кімнаті, оминувши кімнату позивача, яка перебуває у занедбаному стані, для власних потреб облаштували технікою кухню, позивач вимушена користуватись холодильником, який розташований у її кімнаті, продукти харчування та ліки придбавають за власний рахунок. Окрім того, жодного разу з моменту укладення договору не надавали щомісячну суму матеріального забезпечення з урахуванням індексації.

Посилаючись на викладені обставинами, позивач вважає, що договір повинен бути розірваний.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 03 червня 2015 року позовні вимоги задоволено, вирішено розірвати Договір довічного утримання (догляду) від 23 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Двадцять другою Київської державної нотаріальної контори Шпак О.В., зареєстрований в реєстрі за №5-665, зареєстрований в реєстрі БТІ 10 липня 2009 року в реєстрову книгу №01724-199 за №315. Виселено з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4 з їх неповнолітніми дітьми в квартиру за місцем їх реєстрації.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі посилається на неповноту з»ясування обставин, які мають значення для вирішення справи; необґрунтованість вимог позивача; відсутність в рішенні висновків стосовно показів свідків. Посилається на необґрунтованість висновків суду щодо обсягів ремонту у квартирі, відсутність доказів участі відповідачів у наданні допомоги, зокрема у період лікування.

Зазначає, що відповідачі заселились у квартиру позивача за її ж прохання, оскільки останню пограбували. Щодо обмеження у спілкуванні зазначає, що до квартири навідувалися сторонні особи, які цікавились питанням продажу квартири. Посилається на заінтересованість щодо квартири інших осіб.

Посилається на те, що прийняте рішення матиме негативні наслідки для дітей відповідачів, зокрема сина ОСОБА_7, який за попереднім місцем проживання часто хворів.

В судовому засіданні відповідачі та представник відповідача ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримали, посилаючись на обставини, в ній викладені, просили скаргу задовольнити.

Позивач та її представник проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

На підставі ст.305 ЦПК України колегія ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції установлено, що 23 червня 2009 року між ОСОБА_1, як відчужувачем, та ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як набувачами, укладено Договір довічного утримання, який посвідчено державним нотаріусом Двадцять другою Київської державної нотаріальної контори Шпак О.В. та зареєстровано в реєстрі за №5-665.

Відповідно до умов договору, відчужувач передала у власність набувачам належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, а набувачі зобов»язалися забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров»я також довічним доглядом.

Пунктами 6, 7 договору визначено, що набувачі зобов»язуються повністю за свій рахунок довічно утримувати відчужувача, забезпечувати її харчуванням, доглядом, наданням необхідної допомоги, здійснювати прибирання та поточний ремонт квартири, оплачувати |витрати, пов»язані з утриманням, ремонтом та користуванням квартирою та зобов»язуються поховати відчужувача у випадку її смерті. Відчужувач має право довічно користуватися вказаною квартирою. Сума вищезазначеного матеріального забезпечення встановлена сторонами в розмірі 1000 грн. щомісячно. Ця сума підлягає індексації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Відповідно до ч.1 ст.755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов»язання за договором відповідачі належним чином не виконують, належного утримання не надають, поточного ремонту, із поліпшенням умов проживання саме позивача, не здійснюють; при цьому, створені умови, в яких відповідач вимушена обмежувати себе у раніше звичному способі проживання у квартирі, фактичній ізоляції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на досліджених у справі доказах та відповідають вимогам закону.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачами утримання (догляд) в розумінні договору довічного утримання належним чином не виконувався, доводами апеляційної скарги не спростовується, а скарга зводиться до переоцінки зібраних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням підстав позову, положень ст.614 ЦК України, відповідачі повинні довести належне виконання умов договору довічного утримання, що ними не здійснено, зокрема, не надано доказів належного утримання та забезпечення позивача відповідно до умов договору.

Колегія суддів також враховує, що п.п. 6, 7 Договору довічного утримання не конкретизують обов»язки набувачів, зокрема, види догляду та способи утримання, поняття необхідної допомоги. При цьому, за умовами цього договору вся сума такого забезпечення встановлена в розмірі 1000 грн. щомісячно та підлягає індексації.

З огляду на ці умови договору та положення частин 1 та 2 ст.749 ЦК України, суд першої інстанції вірно врахував досліджені у справі докази, виходив з вимог закону та засад розумності та справедливості, взяв до уваги конкретні обставини справи, зокрема, вік позивача та відповідні вікові потреби в забезпеченні існування відчужувача.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження забезпечення позивача продуктами харчування, необхідними медичними препаратами, іншими предметами побуту. Посилання апеляційної скарги на дані чеків та квитанцій відхиляються колегією суддів, оскільки самі по собі ці дані не можуть підтверджувати обставин придбання зазначених в них товарів саме для позивача. Твердження відповідачів про те, що позивач не позбавлена була можливості користуватися продуктами харчування, що знаходились в холодильнику відповідачів, не узгоджуються із зобов»язаннями за договором довічного утримання і його сутністю та суперечать самому поняттю утримання і забезпечення. При цьому, відповідачі не спростовували, що адресно для позивача товари та продукти не придбавались.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачами факт облаштування тих приміщень квартири, якими користуються відповідачі, проте, в кімнаті, яку займає позивач, ремонтні роботи не здійснювались. В цій кімнаті знаходяться всі старі меблі, старий холодильник, стіл з кухонним приладдям та позивач самостійно забезпечує себе їжею, харчується в своїй кімнаті, де і тримає в своєму старому холодильнику продукти харчування.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не враховано даних пояснень свідків, є безпідставними та відхиляються колегією суддів, оскільки апеляційна скарга не містить посилань на конкретні фактичні дані, повідомлені свідками, які спростовували б висновки суду. При цьому, само по собі посилання свідків на обставину виконання відповідачами умов договору не є підтвердженням фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано факт укладення договору з метою недопущення та запобігання заволодіння квартирою будь-яких третіх осіб, колегією суддів відхиляються, оскільки такі твердження не відповідають самій сутності договору довічного утримання, який за загальним правилом має на меті матеріальне забезпечення існування відчужувача.

Доводи апеляційної скарги щодо можливого порушення прав неповнолітніх дітей ґрунтуються на припущеннях, при цьому, неповнолітні діти не є стороною укладеного договору, відтак правові наслідки його укладання або розірвання на права дітей не впливають.

Судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником за довіреністю ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 03 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов