Постанова № 52616107, 19.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа № 917/1712/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.,

при секретарі Томіній І.В.,

за участю представників:

позивача - Данілова Н.Н. - дов. № 29-14/20 від 05.01.2015р.,

відповідача - Фаліна Т.А. - дир., Воронько О.В. - дов. № 51/958 від 02.09.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4685 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2015 р. у справі № 917/1712/15,

за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава,

до Дочірнього підприємства "Електромотор - побут" ПАТ "Електромотор", м. Полтава,

про стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.09.2015 року (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Електромотор - побут" ПАТ "Електромотор" на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" 85 249,34 грн. боргу, 5 697,73 грн. пені, 2 714,67 грн. 3% річних, 39 413,46 грн. інфляційних, 2 661,50 грн. судового збору.

Відповідач, ДП "Електромотор - побут" ПАТ "Електромотор", подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2015 року скасувати і прийняти нове рішення у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог, відповідач посилається на те, що діяльність його підприємства не приносить прибутку, тому у нього відсутні грошові кошти для сплати послуг. Також, апелянт просить суд стягнути лише основну суму боргу перед позивачем, оскільки стягнення сум інфляції, відсотків річних та пені може призвести до повного припинення сплати будь-яких послуг та, в подальшому, банкрутства підприємства.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Позивач вказав, що судом першої інстанції встановлено факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо повної і своєчасної оплати вартості теплової енергії. На думку позивача, твердження відповідача про відсутність його вини у виникненні заборгованості є необґрунтованими, а відсутність в діяльності відповідача прибутку не впливає на обов'язок відповідача виконувати свої договірні зобов'язання перед позивачем та відповідно не виключають його вини у виникненні заборгованості та обов'язку сплатити пеню, 3% річних, інфляційних нарахувань.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача та у відзиві на неї доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.11.2006 р. між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (Теплопостачальна організація - позивач у справі) та Дочірнім підприємством "Електромотор - побут" ПАТ "Електромотор" (споживач - відповідач у справі) укладено договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 434, відповідно до п. 1 якого позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення приміщень відповідача до межі розподілу будівлі гуртожитку по вул. К. Шосе, 58 у м. Полтаві.

В п. 6 договору сторони передбачили, що позивач на абонентських вводах будівель і споруд відповідача забезпечує: необхідну кількість та якість води від мережі на опалення; необхідний наявний напір теплоносія на вводі в будівлю; контроль за використанням теплової енергії відповідачем.

У відповідності до п. 7 договору позивач має право, попередивши відповідача, відключити повністю або частково подачу йому теплової енергії у випадках, зокрема, неоплати рахунку за теплову енергію у визначені строки.

Згідно з п. 12 договору, відповідач зобов'язується проводити до 30 числа поточного місяця, кінцевий розрахунок у строк до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.

Пунктом 20 договору визначено, що розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальні організації зобов'язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.

Статтею 19 цього ж Закону передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, в силу умов укладеного договору та в силу актів цивільного законодавства, що регулюють правовідносини у сфері теплопостачання, у відповідача щомісячно виник обов'язок щодо оплати фактично спожитої теплової енергії.

В порушення взятих на себе зобов'язань за договором, відповідач не проводив розрахунки за спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 85 249,34 грн. за період з 01.10.2013 р. по 30.06.2015 р.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати за спожиту теплову енергію, тому ця вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Також, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 697,73 грн. пені, 2 714,67 грн. 3% річних, 39 413,46 грн. інфляційних.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За приписами ч. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Основні обов'язки споживача теплової енергії, у тому числі своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, закріплено у статті 24 Закону України "Про теплопостачання".

Споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Враховуючи викладене та те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем за спожиту теплову енергію в сумі 85 249,34 грн., що не заперечується самим відповідачем, судова колегія вважає, що позовна вимога про стягнення основного боргу в зазначеній сумі є правомірною та підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5 697,73 грн. пені, 2 714,67 грн. 3% річних, 39 413,46 грн. інфляційних, судова колегія зазначає наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах (пункт 23).

В п. 12.1 договору сторони обумовили, що у випадку неоплати у вказані строки вводиться пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а також стягується 3% річних з простроченої суми та інфляційні втрати, згідно ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивачем правильно наданий розрахунок пені та нарахована пеня в сумі 5 697,73 грн. за період з 15.11.2014 р. по 14.05.2015 р., а також правильно позивачем розраховані 3% річних та інфляційні, тому підлягають стягненню з відповідача 3% річних в сумі 2 714,67 грн. за період з 15.11.2013 р. по 13.07.2015 р. та 39 413,46 грн. інфляційних за період грудень 2013 року червень 2015 року.

В апеляційній скарзі відповідач проти стягнення пені, інфляційних та річних, однак судова колегія вважає, що така позиція відповідача є неправомірною та такою, що не відповідає чинному законодавству.

Так, як вбачається з положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 218 ЦК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем не надано доказів належного виконання зобов'язань за договором, що одночасно було б підставою для відмови у стягненні суми пені, 3% річних, інфляційних нарахувань у зв'язку з відсутністю його вини, а також, відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення та не доведено, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин.

Твердження відповідача про відсутність його вини у виникненні заборгованості в зв'язку з тим, що тарифи на послуги утримання будинку гуртожитку за 1 кв.м є необґрунтованими, а діяльність підприємства відповідача є збитковою, не впливають на обов'язок відповідача виконувати свої договірні зобов'язання перед позивачем та відповідно не виключають його вини у виникненні заборгованості, а тому, не звільняють боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

(Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України по справам № 47/523 від 20.09.2011р., № 923/584/15 від 08.10.2015р.).

Крім того, колегія суддів бере до уваги наступні обставини, зокрема, несвоєчасне виконання договору в частині оплати послуг відповідачем (споживачем послуг) ставить у залежність своєчасність виконання зобов'язань ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" перед постачальником газу - НАК "Нафтогаз України"; запобігання настання незворотних наслідків для підприємства позивача (таких як неплатоспроможність, зрив опалювального сезону); відповідачем не вживались заходи для погашення заборгованості (сума основного боргу не погашена після звернення позивача до суду), що свідчить про виникнення відповідальності за невиконання своїх зобов'язань тощо.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2015 р. у справі № 917/1712/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Дочірнього підприємства "Електромотор - побут" ПАТ "Електромотор", м. Полтава, на рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2015 р. у справі № 917/1712/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2015 р. у справі № 917/1712/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 21.10.2015 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.