Постанова № 52616028, 15.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2015 р. Справа№ 910/13530/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Богатинська Н.О. - представник за дов. б/н від 22.05.2015 року, Сенкевич В.І. - представник за дов. б/н від 13.07.2015 року

від відповідача: Волошин В.А. - представник за дов. №3-131100/179К від 21.09.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року

у справі № 910/13530/15 (суддя: Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" Хорольського МККДП

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про стягнення 7306 436, 28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" Хорольського МККДП (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 7306 436, 28 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.10.2013 року між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 148, в порушення умов якого відповідачем у повному обсязі не було повернуто кошти позивача у визначений строк. В результаті зазначеного позивач стверджує, що він поніс збитки у формі переплати за товар, який необхідний йому для господарської діяльності та який він не встиг придбати за меншою ціною внаслідок неповернення належних йому коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року у справі №910/13530/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" 3500 000,00 грн основного боргу, 31520,55 грн 3 % річних, 1155000, 00 грн інфляційних втрат, 241657,54 грн процентів та 49 292,33 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року у справі №910/13530/15 в частині стягнення 31520,00 грн 3% річних, 1155000,00 грн інфляційних втрат та 241657,54 грн процентів і прийняти нове рішення яким у позові в цій частині - відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник зазначив, що позивачем не було надано відповідачу вимоги про повернення вкладу.

Також, скаржник наголошував на невідповідності способу захисту свого права обраного позивачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року по справі №910/13530/15 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 16.10.2013 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" (банк), та ТОВ "ЛАН" Хорольського МККДП (клієнт) було укладено Договір банківського вкладу "Класичний" № 148 (далі - договір), предметом якого відповідно до умов договору є зобов'язання надати відповідачу суму грошових коштів (вклад) у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк зобов'язався виплачувати позивачу таку суму та нараховані на неї проценти.

Відповідно до п. 1.2 договору вклад складається з вкладних траншів, що розміщені клієнтом згідно з умовами цього договору. Вкладний транш є сумою грошових коштів, що переказана клієнтом на вкладний рахунок в порядку та умовах, передбачених цим договором та додатками до нього, укладеними в рамках цього договору і які є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 1.4. строк дії договору встановлено до 16.01.2014 року.

В додатках, які укладаються на підставі цього договору, визначаються наступні умови: номер транзитного рахунку, який відкривається клієнту для розміщення транзитного траншу; сума коштів, які перераховуються на вкладний рахунок (сума вкладного траншу); строк, на який розміщується транш; процентна ставка, яка нараховується на вкладний транш, розмір ставки у разі дострокового витребування вкладеного траншу за ініціативою клієнта та при наявності згоди банку; термін виплати процентів; іншу умови (п. 1.5 договору).

Відповідно до додатку № 148-2 від 16.10.2013 року до договору, позивач перерахував на вкладний рахунок Банку грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 грн згідно з платіжним дорученням № 3 від 16.10.2013 року.

Згідно п. 2 додатку № 148-2/2 від 18.07.2014 року до договору сторони погодили, що сума грошових коштів у розмірі 5 000 000,00 грн надана позивачем відповідачу на строк до 19.01.2015 року.

При цьому, пунктом 3 вказаного додатку було визначено, що на суму коштів нараховуються проценти виходячи із процентної ставки у розмірі 23, 00 % річних.

Згідно п. 3.1 договору, при закінченні строку розміщення вкладного траншу, його повернення здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта, що вказаний у розділі 7 цього договору. Повернення вкладеного траншу може бути здійснено також на інший поточний рахунок клієнта, що вказаний у листі клієнта про повернення коштів.

Розділом 7 договору було визначено реквізити в тому числі поточного рахунку позивача - № 2600.1.77312.01 у Філії "Полт РУ" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", код 331832.

Клієнт зобов'язаний надати банку письмову вимогу щодо повернення вкладу не пізніше, ніж за один банківський день до дати закінчення строку повернення вкладу (п. 5.4 договору).

20.01.2015 року позивач надав відповідачу платіжне доручення № 3 від 20.01.2015 року про перерахування коштів в сумі 5056 684, 93 грн з поточного рахунку № 260017731201 на рахунок, відкритий позивачем в ПАТ "Креді Агріколь Банк" № 26002000000512, МФО 300614 з призначенням: перерахування власних коштів для поповнення поточного рахунка.

Оскільки вказане платіжне доручення не було негайно виконано, позивач звернувся до відповідача з листом від 21.01.2015 року з вимогою терміново перерахувати кошти у вказаній сумі.

Також, листом від 22.01.2015 року звернувся до засновника відповідача з проханням посприяти поверненню коштів, вказуючи на те, що строк розміщення вкладу закінчився 19.01.2015 року. При цьому, позивач звертав увагу на те, що кошти йому потрібні для придбання паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, насіння, запасних частин та проведення ремонту сільськогосподарської техніки, щоб вчасно провести весняні польові роботи.

02.02.2015 року позивач повторно надав відповідачу платіжне доручення про перерахування коштів в сумі 5056 684, 93 грн з поточного рахунку № 260017731201 на рахунок, відкритий позивачем в ПАТ "Креді Агріколь Банк" № 26002000000512, МФО 300614 з призначенням: перерахування власних коштів для поповнення поточного рахунка.

В подальшому листами від 02.02.2015 року та 09.02.2015 року позивач звертався до засновників відповідача з проханням повернути спірні кошти.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника щодо ненадання з боку позивача вимог про повернення вкладу.

09.02.2015 року відповідачем було перераховано з вкладного на поточний рахунок позивача № 260017731201, відкритий у відповідача, 1500 000,00 грн, з огляду на що на вкладному рахунку залишилась сума в розмірі 3500000, 00 грн, яка станом на 05.05.2015 року обліковувалась на рахунку № 2610.7.354896.01, відкритому позивачу 09.02.2015 року з ініціативи банку, що підтверджується випискою по особовому рахунку, долученій до матеріалів справи.

Як стверджує позивач, 1500000,00 грн він використати не зміг у повному обсязі, оскільки відповідач не провів у повному обсязі розрахунково-касового обслуговування, і в результаті на поточному рахунку № 260017731201 залишилась неповернута сума коштів в розмірі 556 560, 93 грн, яка в подальшому станом на 05.05.2015 року обліковувалась на рахунку № 2600.1.035489601, відкритому позивачу 09.02.2015 року з ініціативи банку, що підтверджується випискою по особовому рахунку, долученій до матеріалів справи.

Таким чином, позивач визначає основний борг за договором, який виник у відповідача перед позивачем після закінчення строку розміщення вкладу, як неповернуту суму з вкладного рахунку в розмірі 3500000, 00 грн.та суму неперерахованих з поточного рахунку позивача, відкритому у відповідача, коштів в розмірі 556560, 93 грн.

Суд першої інстанції на підтвердження вищевикладеного витребував у позивача копію договору банківського рахунку щодо поточного рахунку № 2600.1.77312.01, відкритого в Полтавській регіональній філії АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Проте, як вбачається з матеріалів справи, вказаного договору суду представлено не було, а позивач надав пояснення, що вказаний рахунок було відкрито йому в межах договору банківського вкладу від 16.10.2013 року.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно з Довідкою Миргородської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 22.07.2015 року, рахунок № 260017731201 було відкрито позивачу відповідачем 16.07.2013 року, тобто за три місяці до укладення договору банківського вкладу.

У свою чергу, підставою даного позову в частині стягнення суми коштів в розмірі 556560, 93 грн позивач в порушення відповідачем умов договору банківського рахунку не визначає, проте як перерахування вказаних коштів з вкладного рахунку на рахунок № 260017731201 в розумінні приписів п. 3.1. договору банківського вкладу суд визнає, як виконання зобов'язання з повернення вкладу в цій частині.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що умовами п. 3.1. договору сторони передбачили саме право, а не обов'язок повернути кошти вкладу на інший, ніж вказано в розділі 7 договору, рахунок позивача.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором банківського вкладу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Приписами ст. 1060 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як зазначалось вище, згідно з п. 3.1 Договору було передбачено, що при закінченні строку розміщення вкладного траншу, його повернення здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта, що вказаний у розділі 7 цього договору. Повернення вкладеного траншу може бути здійснено також на інший поточний рахунок клієнта, що вказаний у листі клієнта про повернення коштів.

Розділом 7 Договору було визначено реквізити в тому числі поточного рахунку позивача - № 2600.1.77312.01 у Філії "Полт РУ" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", код 331832.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач перерахував 1500 000, 00 грн на вказаний рахунок з вкладеного, проте сума в розмірі 3500 000, 00 грн. залишилась неповернутою позивачу.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3500000, 00 грн основного боргу.

Також, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмовив в вдоволенні позовних вимог в частині стягнення 556560, 93 грн, які залишились на поточному рахунку позивача № 260017731201, оскільки підставою для подання позову в цій частині позивач визначив порушення відповідачем умов договору банківського вкладу від 16.10.2013 року який не поширює свою дію на обслуговування поточного рахунку, який був відкритий позивачу 16.07.2013 року.

Крім того, матеріали справи не містять, а позивачем не надано в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів подання платіжних доручень відповідачу на списання коштів з поточного рахунку № 2600.1.77312.01 в сумі 556 560, 93 грн.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що позивач не позбавлений права звернутись з окремим позовом до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, вірно визначивши підставу позову та надавши належні та допустимі докази порушення відповідачем договору банківського рахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1061 Цивільного кодексу України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Згідно ч. 5 ст. 1061 Цивільного кодексу України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 року, №6-140 цс13 від 25.12.2013 року).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо неправомірного застосування судом першої інстанції ст. 625 Цивільного кодексу України.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 року також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97 року.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 року № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму процентів, 3% річних та інфляційних втрат погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо їх часткового задоволення в сумі 241657,54 грн процентів, 31520,55 грн 3 % річних та 1155,00 грн інфляційних втрат.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Потрібно довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 року).

Позовні вимоги в даній частині мотивовані додатковими витратами (придбання товару за завищеною ціною), внаслідок порушення зобов'язання відповідачем.

Зокрема, позивач відзначає, що внаслідок неповернення коштів відповідачем, він не зміг оплатити необхідний йому товар за нижчими цінами та був вимушений сплатити за нього за вищою ціною. Різницю відповідно він вважає збитками.

Пред'явлення вимоги про відшкодування збитків у формі додаткових витрат покладає на кредитора обов'язок довести, що ці витрати не були б ним понесені у разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач в свою чергу в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав належних та допустимих доказів того, що ціни, за якими він придбав необхідний товар, та які він використовує при обрахунку надміру понесених витрат, є такими, що не є явно завищеними на ринку.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу скасування рішення, щодо невідповідності способу захисту свого права обраного позивачем, суті спірних правовідносин, як необґрунтоване, оскільки вимога про стягнення суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції та 3% річних відповідає способам захисту передбаченим цивільним законодавством та не протирічить йому.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського міста Києва від 11.08.2015 року у справі №910/13530/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 року у справі №910/13530/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13530/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун