Рішення № 52614904, 16.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/18086/15

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"простягнення 42 288,80 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - "Підприємець") звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (надалі - "Банк") про стягнення 39 270,78 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов Договору «про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Класичний» в національній валюті №373731/17001/1-15, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, а саме, не здійснив перерахування коштів позивача у розмірі 25 000,00 грн. Крім того позивач заявив до стягнення пеню у розмірі 5 343,16 грн., 3% річних у розмірі 264,45 грн., проценти за користування чужими коштами у розмірі 1900,17 грн. та інфляційних у розмірі 6 763,00 грн. за порушення виконання зобов'язання з перерахування грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 порушено провадження у справі №910/18086/15 та призначено розгляд вказаної справи на 07.09.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 р. розгляд справи відкладено на 16.09.2015 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання 16.09.2015 з'явився, просив задовольнити клопотання про збільшення розміру позовних вимог, поданого 07.09.2015 р.

Розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов наступного висновку.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 42 288,80 грн., з яких: 25 000,00 грн. - основний борг., 7 311,16 грн. - пені, 6 763,00 грн. - інфляційні, 385,40 грн. - 3% за користування коштами, 2 769,24 грн. - проценти за користування коштами.

В своїй заяві про збільшення позовних вимог позивач визначає, що їх розмір складає 43 530,56 грн., проте суд відзначає що з урахуванням ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати пов'язані з відрядженням та з одержанням відомостей з ЄДРПОУ не входять в суму позову, а стосуються удових витрат, а тому розмір позовних вимог становить 42 288,80 грн.

Представник відповідача в судове засідання 14.09.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2015 р. між Банком та Підприємцем (клієнт) було укладено договір про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Класичний» в національній валюті №373731/17001/1-15 (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1 Договору клієнт вносить, а Банк приймає грошові кошти у гривні на депозитний рахунок НОМЕР_3 у сумі 25 000,00 на строк з ,2.02.2015 р. по 02.03.2015 р. За час користування коштами вкладу протягом строку, визначеного п. 1.1. Договору, Банк нараховує і виплачує клієнту проценти за ставкою 21.50% річних. Грошові кошти, що розміщуються клієнтом на депозитному рахунку, перераховуються з власного поточного рахунку клієнта НОМЕР_2, відкритого у ЗАП.РУ ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» м. Запоріжжя.

За змістом п. 2.8 Договору після закінчення строку, визначеного п. 1.1 Договору, або настання інших обставин, визначених чинним законодавством України чи цим Договором, кошти з депозитного рахунку НОМЕР_3 повертаються клієнту шляхом перерахування на його власний поточний рахунок НОМЕР_2, відкритий у ЗАП.РУ ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» м. Запоріжжя, а дія цього Договору припиняється.

Відповідно до п. 3.1.2 Договору банк зобов'язується своєчасно та належним чином здійснювати операції за депозитним рахунком відповідності з чинним законодавством України і цим Договором.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем зобов'язання з повернення суми депозиту.

Договір за своєю правовою природою є договором банківського вкладу, а відтак правовідносини сторін регулюються за допомогою Параграфу 3 Глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З наданих Позивачем пояснень та документів вбачається, що останній направив на адресу Відповідача заяву (вих. №2550 від 22.05.2015), в яких просив Відповідача перерахувати кошти на вказані реквізити.

Відповідач відповіді на вказану заяву не надав.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Пунктом 3 ст. 1058 ЦК України передбачено, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до п. 2 ст. 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно з п. 1. ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до пунктів 5, 6 ст. 1061 ЦК України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

З наданих суду доказів вбачається, що Позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, тоді як Відповідач у визначений Договором строк зобов'язання щодо повернення депозиту та нарахованих процентів не виконав належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Банком обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги Підприємця про стягнення з Банку заборгованості у розмірі 25 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 311,16 грн., 3% річних у розмірі 385,40 грн. та інфляційних у розмірі 6 763,00 грн. за прострочення виконання зобов'язання з перерахування грошових коштів у період з 02.02.2015 р. по 07.09.2015 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що умовами Договору не було передбачено такого виду відповідальності Банку як стягнення неустойки за неповернення суми грошових коштів, які знаходяться на рахунку клієнта.

При цьому, за змістом п. 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів" у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Згідно з п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Тобто, за несвоєчасне списання з вини відповідача коштів з рахунку позивача, чинним законодавством України передбачена відповідальність у вигляді сплати пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 7 311,16 грн., 3% річних у розмірі 385,40 грн. та інфляційних у розмірі 6 763,00 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Банку на користь Підприємця заборгованість у розмірі 25 000,00 грн., пені у розмірі 7 311,16 грн., інфляційних у розмірі 6 763,00 грн. та 3% річних у розмірі 385,40 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Стосовно заявлених позивачем до відшкодування витрат, пов'язаних з явкою представника в судові засідання, у розмірі 1283,32 грн. та витрати пов'язані за одержання відомостей з ЄДРПОУ суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суд України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суд України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Із матеріалів справи (ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 р.) вбачається, що явка представників сторін визнавалася обов'язковою, а відтак з урахуванням приписів ст. 44 Господарського процесуального кодексу України та п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суд України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" суд задовольняє вимогу позивача щодо відшкодування судових витрат з покладенням на відповідача витрат у розмірі у розмірі 1 283,32 грн., пов'язаних з явкою представника позивача на судові засідання.

Щодо витрат пов'язаних з одержанням відомостей з ЄДРПОУ, то суд відзначає, що дані витрати не входять до складу судових витрат, а тому в їх відшкодуванні необхідно відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04054, м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69015, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) борг у розмірі 25 000,00 грн., пеню у розмірі 7 311,16 грн., 3% річних у розмірі 385,40грн., інфляційні у розмірі 6 763,00 грн., судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. та витрати пов'язані з явкою позивача в судове засідання у розмірі 1 283,32 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Дата складання повного тексту рішення 20.10.2015 р.

Суддя А.В. Яковенко