Ухвала суду № 52611111, 15.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 448/225/15 Головуючий у 1 інстанції: Борисенко В.В.

Провадження № 22-ц/783/5798/15 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Курій Н.М.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

за секретаря Куцика І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 01 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 01 липня 2015 року вищезазначений позов задоволено.

Суд звернув стягнення на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки від 01.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Кубарою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 4046, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», (код ЄДРПОУ - 09807750, МФО: 351005, місцезнаходження: 61050, м. Харків, пр-т Московський, 60) та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, (РНОКПП НОМЕР_2), ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, (РНОКПП НОМЕР_3), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, (РНОКПП НОМЕР_4), жителями с. Липники, Мостиського району Львівської області, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, (РНОКПП НОМЕР_5), жителем АДРЕСА_1, а саме на нерухоме майно - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 69,9 кв.м., та є власністю відповідачів по справі, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11226155000 від 01.10.2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», (код ЄДРПОУ - 09807750, МФО: 351005, місцезнаходження: 61050, м. Харків, пр-т Московський, 60) та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), 13046 доларів США 07 центів - заборгованість по кредиту та процентах, а також 4305 гривень 74 грн. - пені за несвоєчасне погашення заборгованості; реалізуючи предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження» із встановленням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не нижче заставної вартості предмету іпотеки, визначеним Договором іпотеки від 01.10.2007 року у розмірі 240390 (двісті сорок тисяч триста дев'яносто) гривень 00 копійок.

Суд стягнув з ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ - 09807750, МФО: 351005) понесений судовий збір в сумі 2391 (дві тисячі триста дев'яносто одну) гривню 32 коп., в рівних частинах з кожного, тобто по 478 грн.

Суд відстрочив виконання даного рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до втрати чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що кредитний договір має дискримінаційний по відношенню до позичальника характер, що виключає законність проведення розрахунків в іноземній валюті та є підставою для їх зміни.

Апелянт стверджує, що не були предметом дослідження судом першої інстанції ті обставини, що під час підписання кредитного договору банком були порушені права споживача банківських послуг на отримання повної та достовірної інформації щодо валютних ризиків, які несе споживач, щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з погашенням заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Апелянт звертає увагу, що суд не врахував інформації про те, що станом на листопад 2014 року відповідачами погашено кредит та відсотки на загальну суму 35700 доларів США при отриманні кредиту в сумі 30000 доларів США.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення.

Представник позивача - ОСОБА_10 подала суду апеляційної інстанції письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить її відхилити.

В судове засідання сторони не прибули, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені рекомендованими листами з повідомленням про вручення (а.с.181-184,186).

Відповідно до поштового повідомлення (а.с.185), судова повістка, адресована апелянту - представнику відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, повернулась на адресу суду з відміткою про те, що адресат за вказаною адресою не проживає. Враховуючи те, що ОСОБА_3 про зміну своєї адреси проживання, перебування апеляційний суд не повідомив, судова повістка вважається врученою адресату у відповідності до вимог ст.77 Цивільно-процесуального кодексу (далі-ЦПК) України.

За наведених обставин, колегія суддів вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України та відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України розглянути апеляційну скаргу у відсутності осіб, які не з`явилися без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України законність та обґрунтованість оскарженого рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 01.10.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11226155000 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого банк зобов'язувався надати останньому кредит в іноземній валюті в сумі 30000 доларів США, а відповідач ОСОБА_2, своєю чергою, зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 02.10.2017 року та сплачувати протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування ним в розмірі 11,5 % річних.

Цього ж дня, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_2 було укладено також додаткову угоду № 1 до зазначеного вище договору (додаток № 5 Протоколу ККВР № 54/1 від 03.07.2007 року), в якій у п.п.1.4. зазначено, що у випадку настання обставин, передбачених підпунктами "а" та "б" пункту 10.2 кредитного договору, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до п.1.3.1 кредитного договору (а.с. 148).

Відповідно до п.2.1. кредитного договору, банк у забезпечення виконання зобов'язань позичальника приймає заставу нерухомості, а саме - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власниками якої є всі відповідачі у справі (а.с. 7).

01.10.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Кубарою О.С. та зареєстровано в реєстрі за № 4046, відповідно до умов якого, предмет іпотеки є зазначена вище квартира, загальна площа якої 69,9 кв.м., складається з трьох житлових кімнат (житловою площею 46,8 кв.м.), кухні, двох коридорів, ванної, туалету та лоджії. Ринкова вартість цієї квартири відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності «Центр ринкових досліджень» станом на 31.08.2007 року становить 240390 грн. 00 коп. Загальна вартість даного нерухомого майна згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 16094721, виданого КП «Мостиське РБТІ» від 28.09.2007 року, становить 240390 грн. 00 коп. Заставна вартість зазначеної квартири визначена сторонами в сумі 240390 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконує умов кредитного договору та своїх зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів, внаслідок чого у нього виникла прострочена заборгованість перед банком.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 05.02.2015 року заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед банком становить 13046 доларів США 07 центів, що за курсом НБУ станом на 05.02.2015 року становить 234826 грн. 17 коп. - заборгованість по кредиту та процентах (з яких: 12905,77 доларів США, яка за курсом НБУ станом на 05.02.2015 року становить 232300,80 грн. - кредитна заборгованість; 140,30 доларів США, де за курсом НБУ станом на 05.02.2015 року становить 2525 грн. 37 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом), а також 4305 грн. 74 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості (з яких: 3995 грн. 78 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту; 309 грн. 96 коп. - пеня за прострочення сплати процентів).

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Вимогами ст.ст.525, 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-IV (з наступними змінами та доповненнями), за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 1 ст.33 вказаного Закону передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 3 зазначеної статті визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З урахуванням наведеного вище, судом першої інстанції правильно зроблено висновок про обґрунтованість вимог позивача та про задоволення позову в повному обсязі.

При цьому, задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував співмірність вимог банку щодо боргу із вартістю предмета іпотеки та вимоги ст.39 Закону України «Про іпотеку».

Також правильно суд відстрочив виконання зазначеного рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до втрати чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року № 1304-VII.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зводяться до твердження, що судом першої інстанції не з'ясовувалося питань відповідності укладеного договору вимогам закону, і саме з цих підстав апелянт вважає рішення суду неправомірним.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України. доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Таким чином, суд вправі розглядати справу та досліджувати докази лише у межах заявлених позовних вимог.

Судом першої інстанції неодноразово з участю відповідачів до початку розгляду справи по суті відкладались судові засідання, а відтак, відповідачі не скористались своїм правом на подачу зустрічного позову у справі.

За таких обставин, суд першої інстанції розглянув справу у відповідності до норм процесуального права у межах вимог, заявлених позивачем.

Крім того, нележить зазначити, що відповідно до п. 10, 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним, суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Оскільки в матеріалах справи наявні копія Банківської ліцензії № 75 від 24.12.2001 року та копія дозволу на право здійснення валютних операцій № 75-2 від 19.11.2002 року (а.с.48-53) доводи апелянта про незаконність проведення банком розрахунків в іноземній валюті є неспроможними.

Не заслуговує на увагу твердження апелянта, що тіло кредиту становить 30 000, 00 доларів США, погашення здійснено відповідачем у розмірі 35 700, 00 доларів США, а тому вимоги банку є погашеними, оскільки спростовується матеріалами справи та висновками суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що районним судом правильно встановлено фактичні обставини справи, зібраним доказам дана оцінка, правильно застосований матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи передбачена ЦПК України, тому колегія суддів доходить висновку, що рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 01 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Курій Н.М.

Судді: Крайник Н.П.

Мельничук О.Я.