Ухвала суду № 52608266, 20.10.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/4068/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

20 жовтня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Леска В.В.

суддів - Готри Т.Ю., Чужі Ю.Г.

при секретарі - Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКБ «Правекс Банк» про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання звільнити нежитлове приміщення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 3 вересня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АКБ «Правекс Банк» (далі банк) про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання звільнити нежитлове приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовала тим, що згідно договору дарування від 26 лютого 2015 року ОСОБА_2 подарував, а вона, ОСОБА_1, прийняла в дар нежитлові приміщення магазину-офісу НОМЕР_1, загальною площею 86,90 кв.м, які розташовані в АДРЕСА_1, приміщення НОМЕР_1, на підставі якого остання зареєструвала право власності на зазначене майно.

Вказане приміщення перебуває в оренді АКБ «Правекс Банк», яке останній займає на підставі договору оренди, укладеного між банком та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4. Строк дії договору оренди визначено до 11 серпня 2016 року. На момент укладення договору дарування ОСОБА_2 був одноосібним власником спірного приміщення, а відтак єдиним орендодавцем.

6 серпня 2014 року ОСОБА_2 припинив свою діяльність як фізична особа підприємець, а тому позивачка вважає, що саме з 6 серпня 2014 року договір оренди від 11 серпня 2006 року є припиненим у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності ОСОБА_2, тобто жодних правових підстав щодо володіння та користування частиною нежитлового приміщення НОМЕР_1, яке знаходиться в АДРЕСА_1, у відповідача не має.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила витребувати спірне нерухоме майно з чужого незаконного володіння відповідача та зобов'язати банк звільнити належні їй приміщення.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 3 вересня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до АКБ «Правекс Банк» про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання звільнити нежитлове приміщення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність заочного рішення із-за порушення норм матеріального та процесуального права, неповного встановлення обставин справи, просила скасувати оскаржуване нею заочне рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Межі доводів апеляційної скарги - суд першої інстанції невірно провів аналогію між правовим висновком Верховного Суду України щодо припинення зобов'язань за кредитним договором на підставі ст. 609 ЦК України та підставою припинення правовідносин з договору оренди, що є предметом даного позову. Припинення підприємницької діяльностиі підприємця ОСОБА_2 є аналогічним до ліквідації юридичної особи, тому вибуття із двохстороннього господарського договору однієї сторони унеможливлює існування такого договору згідно з ч. 2 ст. 781 ЦК України.

Представник позивачки ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу

Представник ПАТ КБ «Правекс Банк» Цап А.Ю. просив відхилити апеляційну скаргу як безпідставну, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апелянтка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто у відсутності позивачки.

Заслухавши доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Встановлено, що 11 серпня 2006 року між ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та АКБ «Правекс Банк» було укладено договір оренди, відповідно до якого орендодавці передають, а орендар приймає у тимчасове користування на умовах оренди частину нежитлового приміщення НОМЕР_1, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 56,52 кв.м., а саме: приміщення 14-5, площею 5,20 кв.м та частина приміщення 14-1 кв.м., площею 51,32 кв.м.

Згідно з п. 7.1 договору оренди, сторонами встановлений строк дії договору до 11 серпня 2016 року.

Договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі О.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 2261 (а.с. 6-7).

Встановлено, що згідно дгоговору дарування від 23 жовтня 2008 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 частину нежитлового приміщення, а саме: 1/3 частину з цілого нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що відповідно до договору про поділ нерухомого майна в натурі та припинення спільної часткової власності від 10 березня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 поділили нерухоме майно, яке є об'єктом їх спільної сумісної власності та складається з нежилих приміщень магазину-офісу загальною площею 177,00 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, прим. НОМЕР_1-НОМЕР_2. В результаті зазначених дій ОСОБА_2 одноособово набув права власності на нежитлові приміщення магазину-офісу НОМЕР_1, загальною площею 86,90 кв.м, які розташовані в АДРЕСА_1, приміщення НОМЕР_1 (а.с. 8-9,12).

Згідно договору дарування від 26 лютого 2015 року, посвідченого Чіжмарь С.І., приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1872, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар вбудовані нежитлові приміщення магазину-офісу НОМЕР_1, загальною площею 86,90 кв.м, які розташовані в АДРЕСА_1, приміщення НОМЕР_1 (а.с. 10-11).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відмовляючи в задоволенні даного позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, а в даному випадку спірне майно не є у володінні відповідача, а перебуває у нього в користуванні на підставі діючого договору оренди, який ніким не оскаржений та докази, що такий договір визнаний недійсним відсутні. Крім того, припинення приватною особою - підприємцем своєї підприємницької діяльності не свідчить про те, що укладений нею договір оренди з третью особою також припинив свою дію.

З даними висновками суду першої інстанції погоджується і судова колегія, виходячи з наступного.

Ні в матеріалах справи, ні в судових засіданнях не знайшло свого підтвердження посилання позивачки на те, що підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_2 припинена, а тому безпідставним є її твердження, що вибуття із двохстороннього господарського договору однієї сторони унеможливлює існування такого договору згідно з ч. 2 ст. 781 ЦК України, у зв'язку з чим у визнанні такого договору недійсним немає необхідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Положення зазначеної норми закону знайшли своє відображення в п. 6.2. Договору оренди від 11 серпня 2006 року, яким передбачено, що при переході права власності до інших осіб даний Договір зберігає свою силу для нового власника, отже вірним є висновок суду про те, що у зв'язку з прийняттям в дар спірного нерухомого майна позивачкою, до неї також перейшли права та обов'язки наймодавця (орендодавця за спірним договором оренди).

З огляду на викладене не можна погодитись з доводами апеляційної скарги, що відповідач - АКБ «Правекс Банк» користується спірними нежитловими приміщеннями без відповідної правової підстави, а тому такі слід витребувати із його незаконного володіння.

Інші доводи апеляційної скарги на законність судового рішення не впливають.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять встановлених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного заочного рішення, яке постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Отже, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання звільнити нежитлові приміщення, оскільки відповідач правомірно користується спірними нежитловими приміщеннями згідно з договором оренди, строк дії якого закінчується 11 серпня 2016 року.

Враховуючи наведене та на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити як необгрунтовану та безпідставну й залишити без змін заочне рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 3 вересня 2015 року залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: