Ухвала суду № 52603688, 13.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 року м. Київ К/800/2524/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, Житомирської митниці про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, за касаційною скаргою Державної митної служби України на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної митної служби України (далі - ДМС) та Житомирської митниці в якому просив зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що має право на виплату йому спірних коштів, оскільки відповідачі незаконно затримали виконання рішення суду про поновлення його на роботі, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року, позов задоволено, та стягнуто з відповідача на користь позивача спірні кошти.

У касаційній скарзі відповідач - ДМС, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити в позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що відповідач виконав рішення суду про поновлення позивача на посаді від 28 березня 2012 року лише 25 вересня цього ж року, а тому наведене свідчить про затримку виконання такого рішення і наявність підстав для виплати ОСОБА_4 спірних коштів.

Судами встановлено, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року позивача поновлено на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 1 митного поста «Олевськ» Житомирської митниці з 21 листопада 2011 року.

На виконання вищевказаного рішення суду ДМС видано наказ від 25 вересня 2012 року № 1867-к, яким поновлено позивача на посаді.

Так, відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини 2 статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року, в частині поновлення позивача на службі, виконана ДМС шляхом прийняття наказу № 1867-к лише 25 вересня 2012 року, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року (справа № 21-63а15).

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову і стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної митної служби України відхилити, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало