Рішення № 52581035, 22.10.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/7154/15-ц

пр. № 2/759/3787/15

22 жовтня 2015 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді Лопатюк Н.Г.,

при секретарі Фещук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачем протягом 2008 року виникли взаємовідносини за договорами позики, згідно з яким він передав, а відповідач отримав грошові кошти в доларах США.

Оскільки у встановлений час відповідачем не були виконані взяті за договорами позики зобов'язання щодо повернення грошових коштів, спір став предметом судового розгляду.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.05.2010 року постановлено стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму за вищевказаними договорами позики у розмірі 1 922 294 грн. 57 коп.

Однак, до цього часу рішення суду не виконане, а виконавче провадження не завершене.

Через те, що договорами позики було передбачено отримання відповідачем позикових коштів у доларах США, індекс інфляції при розрахунку стягнення, передбаченого ст.625 ЦК України, не застосовується.

Три проценти річних розраховуються за період, який складає 1 095 днів:

1 922 294 доларів США 57 центів х 3% х 1 095 = 173 006, 51 грн.

365

Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами ст.ст.610, 612, 625 ЦК України, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь три проценти річних від простроченої суми грошового зобов'язання в розмірі 173 006 грн. 51 коп.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, в матеріалах даної цивільної справи міститься заява представника позивача про слухання справи у відсутності позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні, у зв'язку з пропуском строків позовної давності.

З урахуванням вищевказаної заяви представника позивача, суд вважає за можливе слухати справу у відсутності позивача та його представника.

Вислухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини даної справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішенню спору по суті, дослідивши письмові докази у їх сукупності та співставленні, суд дійшов до висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із змісту ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ході судового розгляду встановлено, що дійсно напротязі 2008 року між сторонами у справі були укладені договори позики, відповідно до умов яких позивач надав, а відповідач отримав грошові кошти в борг, з терміном повернення сум позики (а.с.4, 5, 6, 7 - копії договорів позики).

Відповідач не виконав свої зобов'язання за договорами позики, у зв'язку з чим позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2010 року, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 лютого 2010 року - скасовано та постановлено нове, яким позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 1 922 294 грн. 57 коп та судові витрати (а.с.8-9 - копія рішення суду апеляційної інстанції).

На підставі вищевказаного рішення, яке вступило в законну силу, було відкрито відповідне виконавче провадження (а.с.10 - копія постанови про відкриття виконавчого провадження).

Як встановлено в ході судового розгляду, до цього часу рішення суду не виконане, зобов'язання за договорами позики відповідачем не виконане, а виконавче провадження про примусове стягнення боргу - не завершене.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з наступного.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи зі змісту ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України, а саме частиною першою вказаної статті визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний суд України у своїй постанові № 6-369цс15 від 02 вересня 2015 року, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобовязання та трьох процентів річних за заявою ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, зазначив, що ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048, та суму, передбачену статтею 625 цього Кодексу.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, у вищевказаній постанові Верховний суд України, задовольняючи заяву ОСОБА_5 та задовольняючи позов останнього до ОСОБА_6 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобовязання та трьох процентів річних, підсумував, що у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом. При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, проаналізувавши вимоги діючого законодавства України, з урахуванням судової практики та позиції Верховного суду України, враховуючи те, що відповідач станом на даний час не виконав свої зобов'язання за вищевказаними договорами позики та не виконав судове рішення, яке набрало законної сили, про повернення позивачу позичкових грошових коштів, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наведеного в позовній заяві розрахунку трьох процентів річних, оскільки вони є обґрунтованими та доведеними належними доказами в ході судового розгляду.

Також, суд вважає за необхідне у відповідності до ст.88 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1 730 грн. 06 коп.

Що стосується клопотання представника відповідача про необхідність застосувати позовну давність та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні, оскільки з аналізу вимог діючого законодавства України та позиції Верховного суду України при усуненні розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, є очевидним та зрозумілим, що, зокрема, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу, що на даний час відповідачем не виконано, а тому в даному випадку позовна давність застосовуватись не може.

Керуючись, ст.ст. 526, 612 ч.1,2, 625, 629, 1046, 1047 ч.2, 1048 ч.1, 1049 ч.1, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 11,57-60, 61, 88, 208-209, 212-215, 292-294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживаючого в АДРЕСА_2,- три проценти річних від простроченої суми грошового зобов'язання в сумі 173 006 грн. 51 коп. та судовий збір в сумі 1 730 грн. 06 коп., а всього стягнути 174 736 (сто сімдесят чотири тисячі сімсот тридцять шість) грн. 57 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Лопатюк Н.Г.