Рішення № 5256639, 22.06.2009, Чистяківський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Торезький міський суд Донецької області)

Справа № 2-1037/09

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 червня 2009 року м. Торез

Торезький міський суд Донецької області у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарях Анцибор І.Ю.

ОСОБА_1

За участю позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

представника співвідповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу нежилого приміщення недійсними, визнання права власності на нежиле приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно позову (т. а.с. 7), в врахуванням уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 4), 19.08.1994 року позивач ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в ТОВ “ЦУМ” м. Тореза та став працювати в магазині автозапчастин по вул. Поповича, б. 10. Відповідач ОСОБА_4 запропонував позивачу у вказаному магазині приймати різні автозапчастини на комісійний продаж і з цього часу позивач почав займатися комісійним продажем автозапчастин від ТОВ “ЦУМ”. В 1996 році була дозволена приватизація приміщень, котрі знаходилися раніше в ВРЗі “Торезантрациту”, правонаступником якого було ТОВ “ЦУМ” шляхом викупу. Зазначений магазин був викуплений і позивач, як директор вказаного магазину оплатив в касу ТОВ “ЦУМ” 1079 гривень, хоча договір купівлі-продажу був оформлений на відповідача ОСОБА_4, який на той час був директором ТОВ “ЦУМ” та діяв від імені всього колективу Товариства. В подальшому, а саме в січні 1998 року ОСОБА_4 виїхав з Тореза, а позивач продовжував працювати в магазині. Через те, що ТОВ “ЦУМ” збанкрутіло, позивач був вимушений зі своїм колективом оформити підприємницьку діяльність та укладати договори на обслуговування приміщення. Таким чином з січня 1998 року позивач став користуватися приміщенням та був впевнений, що воно належить йому на законних підставах, оскільки при придбанні він сплатив вартість, необхідну на той час. ОСОБА_4 в Торезі не з’являвся, від колишніх членів Товариства позивач дізнався, що той знаходиться в розшуку. Іноді ОСОБА_4 дзвонив позивачеві по телефону та вимагав оплати оренди за вказане приміщення, стверджуючи, що раз приміщення оформлене на нього, то він має право на половину приміщення. Позивач не заперечував проти цього та сплачував йому незначну вартість за оренду приміщення, хоча був впевнений, і відповідач казав позивачу про це, що той переоформить приміщення на позивача. 21.06.2008 року позивачеві стало відомо, що ОСОБА_4 вказане нежиле приміщення продав ОСОБА_7, котра запропонувала йому звільнити приміщення до 01.09.2008 року. Позивач вважає, що оскільки він з 1994 року використовує це приміщення для продажу автозапчастин та добросовісно володіє вказаним приміщення, то на підставі ст. 344 ЦК України він повинен бути визнаний власником вказаного жилого приміщення. Також позивач вважає за необхідне визнати недійним договір купівлі - продажу спірного приміщення між ОСОБА_4 та ТОВ “ЦУМ”, оскільки фактично при оформленні договору вартість приміщення сплатив позивач як директор комісійного магазину.

Позивач просить визнати за ним право власності на приміщення магазину, розташованого за адресою: м. Торез, вул. Поповича, б. 10, визнати недійсними договір купівлі-продажу приміщення між ТОВ “ЦУМ” та ОСОБА_4 а також між ОСОБА_4 та ОСОБА_7.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Пояснили, що надати письмові докази на підтвердження як фактичного укладення договору спірного приміщення між ТОВ “ЦУМ” та позивачем, так і оплати саме позивачем вартості приміщення, надати не можуть.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки спірне приміщення в ТОВ “ЦУМ” купував та оплачував його вартість ОСОБА_4, а вимоги позивача про визнання права власності з підстав набувальної давності не ґрунтуються на законі.

Представник співвідповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки співвідповідач ОСОБА_7 правомірно придбала спірне приміщення у ОСОБА_4 і правові підстави для визнання цієї угоди недійною відсутні.

В судовому засіданні досліджені надані сторонами письмові докази, а також допитані за клопотанням позивача свідки:

• ОСОБА_8, головний бухгалтер ТОВ “ЦУМ”, яка не надала пояснень стосовно предмету судового розгляду через необізнаність;

• ОСОБА_9, касир ТОВ “ЦУМ”, яка пояснила, що на наданій відповідачем квитанції до прибуткового касового ордеру почерк та підпис не її. На уточнюючи запитання відповіла, що на час її відсутності (хвороба, відпустка) її могла замінювати інші працівники бухгалтерії Товариства.

На підставі пояснень сторін та досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

На підставі оцінених в сукупності довідки БТІ (т. 1 а.с. 97) та наданих БТІ копій правовстановлюючих документів (т. 1 а.с. 238-245), судом встановлено, що 22.12.1995 року приміщення за адресою: м. Торез, вул. Поповича, б. 10, було набуте у власність Товариством з обмеженою відповідальністю “Центральний універсальний магазин” (далі – ТОВ “ЦУМ”) від Фонду державного майна України при приватизації шляхом викупу. Право власності ТОВ “ЦУМ” на зазначене нежиле приміщення зареєстроване в БТІ 05.11.1997 року (т. 1 а.с. 229).

Згідно копії трудової книжки позивача (т. 1 а.с. 32-33), позивач ОСОБА_2 19.08.1994 року був прийнятий до ТОВ “ЦУМ” на посаду завідувача секцією. Звільнений за погодженням сторін 01.02.1998 року.

Згідно копії договору оренди (т. 1 а.с. 50-51), 06.10.1997 року між ТОВ “ЦУМ” та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір оренди нежилого приміщення магазину № 91 з правом викупу, згідно умов якого ТОВ “ЦУМ” передало ОСОБА_4 в оренду магазин № 91 по вул. Поповича, 10.

На підставі копії договору купівлі – продажу (т. 1 а.с. 42), та оцінених в сукупності копій матеріалів зі справи нотаріуса (т. 1 а.с. 225 - 236) судом встановлено, що 24.12.1997 року між ТОВ “ЦУМ” та відповідачем ОСОБА_4 було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі – продажу, за яким ОСОБА_4 придбав в ТОВ “ЦУМ” нежиле приміщення основною площею 74,6 кв.м, розташоване за адресою: м. Торез, вул. Поповича № 10 за 1069 гривень. Згідно тексту договору (п. 2), грошові кошти продавець отримав від покупця повністю до підписання договору. Договір зареєстровано в БТІ 29.12.1997 року.

Згідно копії квитанції до прибуткового касового ордеру (т. 1 а.с. 52), ОСОБА_4 12.01.1998 року оплатив в касу ТОВ “ЦУМ” 1069 гривень по договору – купівлі – продажу.

На підставі оцінених в сукупності:

• копії договору (т. 1 а.с. 55), згідно якого 01.01.1998 року між управлінням комунальних котелень та теплових мереж ВО “Торезантрацит” та ОСОБА_4 укладено договір на теплопостачання по вул. Поповича, № 10;

• копії протоколу (т. 1 а.с. 60-61), згідно якого 23.01.1998 року Торезьким районом електричних мереж здійснено вимірювання опору контуру заземлення та опору ізоляції освітлювальної проводки в магазині № 91 по вул. Поповича, № 10, та складено протокол № 5як від імені споживача підписаний ОСОБА_4;

• копії акту розмежування балансової приналежності (т. 1 а.с. 54), згідно якого 25.01.1998 року між ОСОБА_4 та Торезьким районом електричних мереж підписано акт розмежування балансової приналежності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін на магазин № 91 по вул. Поповича № 10;

• копії акту обстеження (т. 1 а.с. 62), згідно якого 04.02.1998 року Торезьким районом електричних мереж перевірена схема підключення лічильника за адресою вул. Поповича, № 10 та складено акт, в якому у якості споживача зазначений ОСОБА_4;

• копій податкових накладних на оплату послуг теплопостачання від 26.02.1999 року, 25.03.1999 року та 29.12.1998 року (т. 1 а.с. 65-67), копій актів звіряння оплати послуг з теплопостачання від 01.01.1999 року, 01.04.1999 року,01.07.1999 року (т. 1 а.с. 68, 72, 73), копій рахунків на оплату послуг з теплопостачання від 25.03.1999 року, 09.03.1999 року, 11.1998 року (т. 1 а.с. 69-71),

• копії договору на постачання питної води та прийняття стоків (т. 1 а.с. 74-76), згідно якого 01.01.1999 року між ОСОБА_4 та ДОКП “Донецькоблводоканал” укладено договір на водопостачання та водовідведення;

• копії рахунку заявки на постачання питної води та скидання стічних вод ОСОБА_4 на 1999 рік по вул. Поповича, № 10;

• копій актів – рахунків на оплату послуг водопостачання та водовідведення (т. 1 а.с. 78-80);

• копій платіжних квитанцій на оплату ОСОБА_4 послуг з водопостачання та водовідведення (т. 1 а.с. 81);

• копії звіту ОСОБА_4 по використанню ЕККА по вул. Поповича, 10 за вересень 1998 року (т. 1 а.с. 82);

судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_4 після придбання зазначеного нежилого приміщення було укладено договори на постачання електроенергії, надання послуг з централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення за вказаною адресою та здійснювалася оплата зазначених послуг.

Згідно копії договору оренди (т. 1 а.с. 63-64), 01.10.1998 року між відповідачем ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладено та підписано договір оренди нежилого приміщення за адресою: м. Торез, вул. Поповича, 10, згідно умов якого відповідач передав позивачеві в оренду зазначене нежиле приміщення на умовах оренди строком на 1 рік зі сплатою орендної плати в розмірі 0,5 грн. за 1 кв.м приміщення в місяць.

На підставі оцінених в сукупності копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця (т. 1 а.с. 12) та копії свідоцтва про сплату єдиного податку (т. 1 а.с. 11) судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 23.10.1998 року зареєстрований у якості фізичної особи – підприємця, у 2007-2008 роках був платником єдиного податку за видом діяльності “роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах непродовольчими товарами”.

На підставі оцінених в сукупності копії повідомлення, копії про оплату поштового відправлення та повідомлення про прийняття поштового відправлення (т. 1 а.с. 83), судом встановлено, що 01.09.2000 року відповідач ОСОБА_4 направив позивачеві ОСОБА_2 повідомлення, згідно якого у зв’язку з закінчення строку дії вищезазначеного договору оренди нежилого приміщення по вул. Поповича, № 10, відповідач просить позивача виселитися з вказаного приміщення, оскільки не бажає подальшого переукладення договору.

На підставі оцінених в сукупності довідки відділу статистики у м. Торезі Головного управління статистики у Донецькій області (т. 1 а.с. 39), та довідки Головного управління статистики у Донецькій області (т. 1 а.с. 43) судом встановлено, що ТОВ “ЦУМ”, код ЄДРПОУ 13513575, ліквідоване 29.04.2004 року за рішенням арбітражного суду. Відомості про правонаступника відсутні.

На підставі оцінених в сукупності копії розписки (т. 1 а.с. 84) та визнання відповідачем факту оплати грошових коштів позивачем за користування приміщенням судом встановлено, що 31.03.2007 року позивач ОСОБА_2 оплатив відповідачеві ОСОБА_4 2140 гривень за оренду приміщення по вул. Поповича, 10.

На підставі оцінених в сукупності копії листа (т. 1 а.с. 85), копії проекту договору оренди (т. 1 а.с. 86-91), визнання позивачем факту отримання перелічених документів, судом встановлено, що 26.05.2007 року відповідач ОСОБА_4 направив позивачеві ОСОБА_2 листа, за яким запропонував у разі наявності бажання продовжити орендування нежилого приміщення по вул. Поповича, № 10, підписати прикладений примірник договору оренди та повідомити відповідача про прийняте рішення. Зазначений лист був отриманий ОСОБА_2, який від підписання запропонованого проекту договору відмовився.

На підставі оцінених в сукупності копії листа (т. 1 а.с. 92), копії повідомлення поштової установи про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 93) судом встановлено, що 11.07.2007 року відповідач ОСОБА_4 направив позивачеві ОСОБА_2 листа з вимогою, у зв’язку з відмовою від підписання договору оренди, звільнити нежиле приміщення по вул. Поповича, № 10. Зазначений лист був отриманий ОСОБА_2

Згідно копії договору купівлі – продажу нежилого приміщення вбудованого в житловий будинок (т. а.с. 191), копії витягу д державного реєстру правочинів (т. 1 а.с. 192) та копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 193), 21.11.2008 року відповідач ОСОБА_4 та співвідповідач ОСОБА_7 уклали та нотаріально посвідчили договір купівлі продажу, за яким ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_4 за 9000 гривень нежиле приміщення, вбудоване в житловий будинок, основною площею 74,6 кв.м, загальною площею 89,2 кв.м, що знаходиться в м. Торезі, вул. Поповича, б. 10.

Згідно довідок БТІ (т. 1 а.с. 10, 97, 118), на час звернення позивача до суду і на час розгляду справи в суді зазначене нежиле приміщення залишається у власності ОСОБА_7

Аналізуючи наявні докази суд приймає у якості належного доказу копію квитанції до прибуткового касового ордеру (т. 1 а.с. 52), оскільки судом перевірено її відповідність оригіналу, зазначені в квитанції відомості (сума платежу, платник, підстава) узгоджуються з договором купівлі – продажу приміщення і позивачем незважаючи на неодноразові пропозиції суду не надано доказів на здійснення саме ним оплати за договором купівлі - продажу. Пояснення свідка ОСОБА_9 не спростовують достовірності викладених у квитанції відомостей, а її пояснення з приводу того, що почерк та підпис на квитанції їй не належать, не є суттєвими, оскільки згідно її ж пояснень на час її тимчасової відсутності її могли підміняти інші працівники бухгалтерії .

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд враховує, що заявлені позивачем позовні вимоги є суперечливими та взаємовиключними. Так позивач просить визнати за ним право власності на нежиле приміщення та визнати недійними договори купівлі – продажу приміщення з тих підстав, що при укладенні між ТОВ “ЦУМ” та ОСОБА_4 договору купівлі – продажу нежилого приміщення, фактичним покупцем приміщення був саме позивач. Поряд з цим позивач заявляє позовні вимоги про визнання за ним права власності на чуже майно за набувальною давністю та визнання недійним з цих підстав договору купівлі – продажу нежилого приміщення між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 На неодноразові пропозиції суду уточнити позовні вимоги та визначитися з тим, яка ж з підстав мала місце насправді, позивач та його представник відповіли категоричною відмовою, тому суд згідно вимог ст. 11 ЦПК України розглядає справу в межах позовних вимог.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги що ґрунтуються на фактичній оплаті позивачем вартості нежилого приміщення, суд враховує, що:

• згідно ст. 60 ЦК 1963 року, недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини

• згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійним (оспорюваний правочин);

• згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд виходить з того, що позивачем на надано жодного доказу на підтвердження того, що саме він є стороною за договором купівлі – продажу нежилого приміщення від 24.12.1997 року, погоджував умови договору, здійснив фактичну оплату по договору, тобто фактичні обставини, які є підставою для задоволення позовних вимог. Відповідачем навпаки ж надано докази на підтвердження того, що він не тільки був фактичною стороною покупця за договором купівлі – продажу від 24.12.1997 року, а й як одразу після укладення договору так і в подальшому вчиняв правочини як власник приміщення (укладав договори на надання комунальних послуг, здавав приміщення в оренду та т.п.). Позивач не зміг надати розумних пояснень з приводу того, чому він як особа, яка вважала себе повноправним законним власником приміщення і лише чекала переоформлення приміщення на себе, оплачував орендну плату за користування зазначеним (власним) приміщенням відповідачу (який згідно позиції позивача був лише титульним власником приміщення), з цього приводу претензій до останнього не мав і до суду з позовом про визнання права власності звернувся лише після того, як отримав вимогу звільнити приміщення. За наведених обставин суд вважає, що позивачем не доведено фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги і у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на нежиле приміщення та визнання недійними договорів купівлі – продажу приміщення між ТОВ “ЦУМ” і ОСОБА_4 та між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 з тих підстав, що при укладенні між ТОВ “ЦУМ” та ОСОБА_4 договору купівлі – продажу нежилого приміщення, фактичним покупцем приміщення був саме позивач, слід відмовити.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги що ґрунтуються на набувальній давності, суд виходить з того, що:

• згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлене цим кодексом;

• згідно ч. 3 ст. 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно – через п’ять років з часу спливу позовної давності;

• згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, з врахуванням того, що нежиле приміщення було передане позивачеві на підставі договору оренди з власником приміщення, позовні вимоги про визнання права власності з підстав набувальної давності можуть бути заявлені, згідно вимог ч. 3 ст. 344 ЦК України, через п’ятнадцять років з часу спливу позовної давності, а з врахуванням вимог п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в будь якому випадку таке звернення може мати місце не раніше 01.01.20016 року. За наведених обставин позовні вимоги про визнання права власності з підстав набувальної давності не ґрунтуються на законі і у їх задоволенні слід відмовити. Враховуючі, що позовні вимоги про визнання недійним договору купівлі-продажу нежилого приміщення між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 в цій частині є похідними від позовних вимог про визнання права власності з підстав набувальної давності, у їх задоволенні також слід відмовити.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено в повному обсязі, понесені ним та документально підтверджені судові витрати розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ч. 3 ст. 215, ч.ч. 1, 3 ст. 344, п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст. 60 ЦК 1963 року, та ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу нежилого приміщення недійсними, визнання права власності на нежиле приміщення – відмовити в повному обсязі.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження у Апеляційний суд Донецької області через Торезький міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга може бути подана у тому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання такої заяви.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення надруковане в єдиному примірнику в нарадчій кімнаті суддею Сенчишиним Ф.М.

Суддя Торезького міського суду Ф.М. Сенчишин