Ухвала суду № 52565973, 13.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Прокопчук Н.О., Саліхова В.В.

при секретарі Архіповій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу частини квартири та припинення права власності,

встановила:

у травні 2014р. позивач звернулася до суду з позовом, який уточнювала під час судового розгляду та остаточно просила перевести на неї права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу 19/100 частин квартири АДРЕСА_1, укладеного 5 липня 2006р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, стягнути з неї на користь ОСОБА_3 вартість цієї частини квартири шляхом перерахування суми з депозитного рахунку, припинити право власності ОСОБА_4 на 19/100 частин квартири.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що вона у рівних частинах зі своєю сім'єю є власником 81/100 частин зазначеної квартири, 19/100 частин квартири належала ОСОБА_2 15 квітня 2014р. вона дізналася, що ОСОБА_2 у 2006р. продав свою частину квартири ОСОБА_3, яка ніколи у квартирі не проживала і витрати по її утриманню не несла.

Позивач стверджувала, що продаж даної квартири був здійснений з порушенням вимог ст. 362 ЦК України, так як їй не було запропоновано здійснити купівлю частки квартири.

Рішенням суду від 10 червня 2015р. у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на неналежну оцінку судом наданих доказів та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представників, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 81/100 частин квартири

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/9870/2015Головуючий у суді першої інстанції: Марфіна Н.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.

- 2-

АДРЕСА_1 належить у рівних долях ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 січня 1997р.

На підставі договору дарування частини квартири від 13 квітня 2002р., який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2

Відповідно до договору купівлі-продажу від 5 липня 2006р, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т.М., 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 було продано ОСОБА_3, яка подарувала вказану частину квартири ОСОБА_4 відповідно до договору дарування частини квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т.М. 6 вересня 2006р. Даний договір зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28 вересня 2006р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частини квартири, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем позовної давності, про що було заявлено відповідачами під час розгляду справи судом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає наявним матеріалам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Частиною 4 даної норми встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 двічі на адреси співвласників спірної квартири направлялися телеграми з повідомленням про продаж частини квартири, яка належить йому на праві власності, за 60 000грн., однак, вказані телеграми адресатами отримані не були, так як на час доставки двері квартири були зачинені, а за повідомленням поштового відділення за телеграмами адресами не з'являлися.

Відповідно до наданих суду документів тільки одна телеграма, направлена на адресу позивача ОСОБА_1, була вручена її сину 30 травня 2006р., що підтверджено повідомленням про вручення телеграми, яке зберігається у нотаріальному архіві.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність даних про належне письмове повідомлення всіх співвласників квартири про намір ОСОБА_2 здійснити продаж частки квартири, яка належала йому на праві приватної власності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є

- 3 -

підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач була обізнана про продаж ОСОБА_2 своєї частини спірної квартири, оскільки одна із телеграм про продаж частини квартири була отримана її сином.

Крім того, під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_3 неодноразово відвідувала квартиру після її придбання, а ОСОБА_4 постійно в ній проживає з вересня 2006р., тому позивач не могла не знати про зміну власника частини квартири і мала можливість у встановлені законом строки звернутися до суду за захистом своїх інтересів.

Твердження апелянта про те, що повідомлення про отримання телеграми не містить інформації якому саме сину та якого ОСОБА_1 була вручена інформація, тому вказаний документ не можна вважати належним доказам вручення телеграми саме її сину, колегія суддів вважає надуманими, оскільки з наданих суду документів вбачається, що телеграма була направлена за адресою, де у травні 2006р. проживала позивач разом із своїм сином. І позивачем не було надано документів, що у квартирі проживала інша родина з прізвищем ОСОБА_1.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проте, позивачем суду не було наведено причин пропущення позовної давності, а доводи про неповідомлення її про продаж частини квартири відповідачами не є підставами для поновлення пропущеного строку.

Відповідно до норм діючого законодавства новий співвласник у спільній частковій власності не зобов'язаний повідомляти інших співвласників про спосіб набуття ним права власності на частину майна, тому саме особа, яка вважає, що її права порушені, зобов'язана здійснити дії для з'ясування питання чи були дотримані вимоги закону при переході права власності на частину спільного майна до нового співвласника.

Твердження апелянта про те, що ОСОБА_4 проживала у квартирі разом із ОСОБА_2 з 2005р. не підтвердженні належними та допустимими доказами, тому є безпідставними.

Доводи апелянта про те, що відповідачами не була подана заява, в якій би містилося прохання про застосування позовної давності, суперечать матеріалам справи, де на сторінках 162-165 у т.1 наявна заява представників відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності, в якій представники відповідачів просять відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропущення позовної давності.

Крім доводів, з яких виходив суд першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у п. 18 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», роз'яснено, що під час розгляду позову про переведення на підставі статті 362 ЦК прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, суду слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи. Невнесення одночасно з пред'явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови в позові.

- 4 -

З матеріалів справи вбачається, що позивачем суду не було надано доказів дійсної вартості спірної частини квартири на час розгляду справи, а позивачем на депозитний рахунок суду були внесені грошові кошти у розмірі 60 000грн., які були сплачені ОСОБА_3 при купівлі частини квартири. Проте, доказів, що вказана сума відповідає дійсній вартості частини квартири на час розгляду справи судом, позивачем не надано.

Також колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на те, що спірна частина квартири з 6 вересня 2006р. належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору дарування, тому переведення прав покупця за договором купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не може відновити порушених прав позивача.

Підстави припинення права власності зазначені у статті 346 ЦК України. Наведений у ч. 1 зазначеної статті перелік не є вичерпним. Відповідно до ч. 2 цієї норми право власності може бути припинене також у інших випадках, встановлених законом.

Проте, нормами діючого законодавства не передбачена можливість припинити право власності, яке набуто на підставі дійсного договору дарування, у разі переведення прав покупця за договором купівлі-продажу, який передував договору дарування.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про припинення права власності ОСОБА_4 на 19/100 частин квартири АДРЕСА_1, позивач посилалася на недотримання вимог приватним нотаріусом Телегою Т.М. норм законодавства при посвідченні договору купівлі-продажу частини квартири, проте, вказана обставина не може бути підставою для припинення права власності ОСОБА_4, оскільки це не передбачено нормами матеріального права.

Посилання апелянта на те, що вимога про припинення права власності ОСОБА_4 на частину квартири є похідною від вирішення питання про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частини квартири, тому ця вимога підлягає задоволенню на підставі ч. 2 ст. 346 ЦК України, не ґрунтуються на нормах матеріального права, так як право власності ОСОБА_4 на частину квартири виникло на підставі договору дарування, який є чинним і ніким не оспорений у встановленому законом порядку і відповідно до ч.4 ст. 362 ЦК України право власності за яким припинено бути не може.

Не ґрунтуються на нормах матеріального права і твердження апелянта про автоматичне припинення права власності ОСОБА_4 на частину квартири у разі переведення на позивача прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, який передував договору дарування.

Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи,оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: