Рішення № 52561605, 19.10.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 922/4909/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом Прокурор Дзержинського району м. Харкова до Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Самшит", м. Харків , Харківська міська рада, м. Харків про скасування рішення та забов'язання передати земельну ділянку за участю сторін:

прокурор - Кондратюк Н.А.

1 відповідач - ОСОБА_1

2 відповідач - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Дзержинського району м. Харкова (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Харківської міської ради, м. Харків (1-й відповідач) та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Самшит", м. Харків (2-й відповідач) з позовною заявою, в якій просить суд:

- вжити заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 0,6239 га з кадастровим номером 6310136300:07:015:0003, земельну ділянку площею 0,1377 га з кадастровим номером 6310136300:07:016:0010 та земельну ділянку площею 0,3558 га кадастровим номером 6310136300:07:010:0024;

- визнати незаконним та скасувати п. 29.3. додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації т обслуговування будівель і споруд» від 25.11.2009 р. № 281/09;

- визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №817317 площею 0,6239 га з кадастровим номером: 6310136300:07:015:0003, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №817315 площею 0,1377 га з кадастровим номером 6310136300:07:016:0010, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №817316 площею 0,3558 га з кадастровим номером 6310136300:07:010:0024;

- зобовязати Обслуговуючий кооператив «Житлово - будівельний кооператив «Самшит» передати територіальній громаді міста Харкова особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянки площею 0,6239 га з кадастровим номером 6310136300:07:015:0003 земельну ділянку площею 0,1377 га з кадастровим номером: 6310136300:07:016:0010, земельну ділянку площею 0,3558 га з кадастровим номером 6310136300:07:010:0024, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 39, за актом прийому-передачі.

В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що згідно постанови Верховного Суду України від 17.04.2014 у справі № 21-195а14, органи місцевого самоврядування при вирішенні питання про надання житлово-будівельним кооперативам безоплатно земельних ділянок зобовязані зясовувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186.

Харківська міська рада надала відзив на позовну заяву та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог , про що докладніше викладено у відзиві на позов ( а.с.108-121).

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 06.10.2015 року по 19.10.2015 року до 11 год. 30 хв.

Щодо заявленого клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи це клопотання суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Суд також враховує ОСОБА_3 Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову, в частині 1 якої вказано, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обгрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обгрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обгрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Частиною третьою вище вказаної постанови визначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обгрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що прокурором не надано доказів в підтвердження цієї заяви, а саме, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд відмовляє задоволені заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову.

Прокурор свої вимоги мотивує тим, що в ході вивчення прокуратурою Харківської області законності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що спірне рішення прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

Представники 1-го відповідача (Харківська міська рада) та 2-го відповідача (ОК "ЖБК "Самшит") позовні вимоги не визнають, просять в позові відмовити, наполягаючи на тому, що спірне рішення Харківської міської ради є законним і прийнятим у відповідності до Закону України "Про кооперацію", який є спеціальним законом, а також у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Дана позиція також відображена у листі Міністерства юстиції України від 05.05.2015 р. №К-6462/81, відповідно до якого спеціальним законом, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні є Закон України "Про кооперацію"; Примірний статут ЖБК має рекомендаційний характер; до приведення статутів у відповідність із цим законом кооперативи керуються положеннями чинних статутів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, в ході створення ОК "ЖБК "Самшит" неможливо було дотриматись процедури, передбаченої для створення житлово-будівельного кооперативу, відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186.

Крім того, відповідачі вважають твердження прокурора про те, що ОК "ЖБК "Самшит" є фактично обслуговуючим безпідставними, оскільки ОК "ЖБК "Самшит" за напрямом діяльності є житлово-будівельним кооперативом. При цьому відповідачі зауважують на тому, що на момент створення ОК "ЖБК "Самшит" його засновники не повинні були стояти на відповідному обліку, як особи, які потребують поліпшення житлових умов, а лише повинні підпадати під критерії осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Представник 2-го відповідача (ОК "ЖБК "Самшит") також подав до суду письмові пояснення (вх.№ 37749 від 2109..2015 р.), в яких вважає, що спірне рішення Харківської міської ради вичерпало свою дію в зв'язку із його виконанням та не може бути скасованим. Дана позиція відображена в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 та постанові Верховного Суду України у справі №21-405а14 від 11.11.2014 р.

Висновки Верховного Суду України у постанові по справі №21-405а14 від 11.11.2014 р. мають перевагу як нового акту щодо висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 17.06.2014 р. № 21-195а14, на які посилається прокурор обґрунтовуючи позовні вимоги, оскільки ці постанови є одно предметними. Дана позиція відображена в рішенні Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. №18/183-97.

В письмових поясненнях представник 2-го відповідача також звернув увагу суду на те, що на земельних ділянках, які були надані у власність кооперативу, знаходились житлові будівлі, які належали ОК «ЖБК «САМШИТ» на праві власності, а саме: житловий будинок літ. «А-2» площею 661,6кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 32; житловий будинок літ. «А-1» площею 115,7кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 39; житловий будинок літ. «А-2» площею 574,4кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 32-А, що підтверджує право ОК «ЖБК «САМШИТ» отримати у власність земельні ділянки для цієї мети створення кооперативу.

Цільове призначення земельних ділянок зазначені в рішеннях та державних актах для експлуатації та обслуговування житлових будинків.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 29.3. Додатку 2 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 25.11.2009 р. № 281/09 ОК "ЖБК "Самшит" передано у власність земельну ділянку площею 0,1377 га, земельну ділянку площею 0,6239 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А, 39 та земельну ділянку площею 0,3558 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А (Дзержинський район) в межах, які визначені договорами оренди землі, реєстраційний № 140867100025 від 07.03.2008 року, реєстраційний № 140867100026 від 07.03.2008 року та реєстраційний № 140867100023 від 06.03.2008 року, для експлуатації та обслуговування житлових будинків.

На виконання вказаного рішення 2-му відповідачеві видано державні акти на право власності на земельну ділянку: державний акт серія серія ЯИ № 817315 від 31.12.2009р. на земельну ділянку площею 0,1377га; серія ЯИ № 817316 від 31.12.2009р.на земельну ділянку площею 0,3558га; серія ЯИ № 817317 від 31.12.2009р.на земельну ділянку площею 0,6239га.

Прокурор у позовній заяві зазначає про те, що вищевказане спірне рішення Харківської міської ради, прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Крім того, прокурор вважає, що ОК ЖБК "Самшит" за організаційно-правовою формою фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. статуту кооперативу та у реєстраційній картці форми 1 кооперативу. Отже, прокурор вважає, що ОК ЖБК Самшит фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні положень глави 5 ЖК та ст.41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов, статут кооперативу не відповідає Примірному статуту, у статуті не визначено кількість квартир, список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організаці.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В силу ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, окрім іншого, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Правосуб'єктність, у тому числі земельна, житлово-будівельних (житлових) кооперативів, визначається Законом України "Про кооперацію", положеннями актів господарського та цивільного законодавства про юридичну особу та підприємство, статутами відповідних кооперативів. У частині, що не суперечить чинному законодавству України, застосовуються Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою ОСОБА_2 Міністрів СРСР від 30.04.1985 р. № 186. За типом такі кооперативи є обслуговуючими (ст. 6 Закону України "Про кооперацію").

В обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 17.06.2014 р. у справі №21-195а14, стверджує, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК, а отже вказане рішення прийнято в порушення ст. 41 ЗК України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту.

Відповідно до ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, частину 3 коментованої статті доповнено нормою, яка містить обов'язок суду при прийнятті рішення враховувати висновки Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права. Ця норма кореспондує з нормою статті 111-28 ГПК України, яка встановлює обов'язковість судових рішень Верховного Суду України. Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 17.06.2014 р. у справі №21-195а14, суд вважає посилання прокурора у позові на дану постанову необґрунтованими, оскільки підставами позову у справі №21-195а14 були інші обставини, а саме: надання земельних ділянок з перевищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.

Так, зі змісту даної постанови вбачається, що під час перегляду Верховним Судом України вищевказаної справи №21-195а14 колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України на підставі аналізу пункту 12Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку про те, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.

Разом з тим, зміст вказаної постанови дозволяє також зробити висновок про те, що в ході розгляду справи №21-195а14 жоден з учасників процесу на норми Закону України "Про кооперацію" як на правову підставу своїх вимог та/або заперечень не посилався, положень цього Закону та їх співвідношення з нормами пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту не наводив.

Як вбачається з матеріалів даної справи, ОК "ЖБК "Самшит" надано у власність земельні ділянки: земельну ділянку площею 0,1377 га, земельну ділянку площею 0,6239 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А, 39 та земельну ділянку площею 0,3558 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А (Дзержинський район) в межах, які визначені договорами оренди землі, реєстраційний № 140867100025 від 07.03.2008 року, реєстраційний № 140867100026 від 07.03.2008 року та реєстраційний № 140867100023 від 06.03.2008 року, для експлуатації та обслуговування житлових будинків. Отже, надання спірної земельної ділянки ОК "ЖБК "Самшит" відбулося у межах компетенції Харківської міської ради.

Крім того, зі змісту Статуту ОК "ЖБК "Самшит" вбачається, що датою його державної реєстрації є 15.10.2009 р.

В підпункті 1 пункту 1 Статуту ОК ЖБК "Самшит" зазначено, що він створений його засновниками на добровільних засадах, базуючись на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, на підставі Закону України "Про кооперацію" та у відповідності із чинним законодавством України, на підставі рішення загальних зборів засновників. За напрямом діяльності кооператив є житлово-будівельним кооперативом.

Згідно з підпунктом 2.6. пункту 2 Статуту кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно власність. Кооператив також може набувати право власності на землю за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до підпункту 3.1. пункту 3 Статуту кооператив організується з метою забезпечення житлом (будівництва житла) членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, а або із залученням банківських кредитів, чи/або позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Стаття 7 Закону України "Про кооперацію" передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно з підпунктом 1.5. пункту 1 Статуту засновниками кооперативу є ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено термін "обслуговуючий кооператив". Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено термін "обслуговуючий кооператив". Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Таким чином, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Відповідно до п.3.3.1. "Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання" кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже, найменування ОК "ЖБК "Самшит" визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативу, що узгоджується із п. п. 1.2., 1.4. "Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу" відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Таким чином, доводи прокурора про те, що ОК "ЖБК "Самшит" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковими, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.

Слід також зазначити, що правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями статті 21 ЦК України, згідно з якою суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:

1) невідповідність актам цивільного законодавства;

2) порушення цивільних прав або інтересів.

Правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 р. № 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186. Згідно із п. 1 цієї ОСОБА_3 Примірний статут був затверджений на підставі ст. 137 ЖК України.

При цьому невідповідність спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводиться до недотримання ОК "ЖБК "Самшит" під час здійснення державної реєстрації вимог ЖК УРСР щодо кількості осіб у складі кооперативу, порушення вікового цензу для учасників ЖБК та відсутності членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Суд вважає безпідставними вищенаведені доводи прокурора, виходячи з наступного.

Відповідно до ОСОБА_3 Верховної ради України від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.

Відповідно до ст. 4 ЦК України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Враховуючи викладене, положення Примірного статуту та ЖК УРСР (в частині, що стосується створення та діяльності житлово-будівельних кооперативів) підлягають застосуванню виключно в тій частині, що не суперечить приписам Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV, який набрав чинності 27 серпня 2003 року.

Зазначене підтверджується також і приписами пунктів 2, 3, 4 ст. 41 Закону України «Про кооперацію», відповідно до яких кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закон, Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної ОСОБА_2 України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Крім того, суд зауважує, що поняття загальної та спеціальної норм є відображенням співвідношення двох окремих правових норм, предмет регулювання яких постає як ціле (для загальних норм) і частина (для спеціальних норм). Крім того, як вказав Конституційний Суд України в абз. 4 п. 3.3 мотивувальної частини рішення від 10 грудня 2009 року у справі № 1-46/2009, спеціальний характер норм права полягає в тому, що спеціальні правові норми тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної загальної норми або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування загальної норми, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту. При цьому, враховуючи приписи ст. 4 Цивільного кодексу України про ієрархічність актів цивільного законодавства й неприпустимість суперечності положень актів нижчої юридичної сили приписам актів вищої юридичної сили, правова норма для визнання за нею характеру спеціальної щодо іншої правової норми має міститись в нормативно-правовому акті такої ж юридичної сили, що й загальна норма. В іншому разі співвідношення між відповідними нормами права як між загальною та спеціальною нормою виключається й застосуванню підлягає норма, що міститься в нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.

Водночас, Примірний статут затверджено постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР, тобто підзаконним нормативно-правовим актом, який за своєю юридичною силою відповідає постанові Кабінету Міністрів України, приписи ж постанов Кабінету Міністрів України як актів цивільного законодавства відповідно до ч. 4 ст. 4 ЦК України за жодних умов не можуть бути застосовані, якщо вони суперечать приписам актів цивільного законодавства, що мають силу законів України (ЦК України, іншим законам України, декретам Кабінету Міністрів України).

Враховуючи вищевикладене, суд оцінює критично та відхиляє посилання прокурора на те, що положення глави 5 ЖК УРСР та Примірного статуту містять норми, що є спеціальними щодо приписів Закону України «Про кооперацію».

Отже, при розгляді цієї справи, суд, на підставі ст. 4 ГПК України має застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.

Як вбачається з матеріалів справи, датою державної реєстрації статуту ОК "ЖБК "Самшит" є 15.10.2009 р.

При цьому створення ОК "ЖБК "Самшит", як зазначено в його Статуті, відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР , а й відповідно до положень - Закону України "Про кооперацію", нормами якого визначено іншу процедуру організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів.

Згідно із Договорів купівлі-продажу від 06.11.2009р. № 2185, № 2189, № 2193 укладених з ТОВ «Слобожанська Гуманітарна Школа» наданих до відзиву представником 2-го відповідача вбачається, що на час ухвалення спірного рішення Харківською міською радою, у власності ОК «ЖБК «Самшит» перебували житлові будинки літ. «А-2» площею 661,6кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 32; житловий будинок літ. «А-1» площею 115,7кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 39; житловий будинок літ. «А-2» площею 574,4кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Авіаційна, 32-А.

Пунктом 29.1. оскаржуваного рішення, Харківської міською радою було припинено ТОВ «СЛОБОЖАНСЬКА ГУМАНІТАРНА ШКОЛА» право користування земельними ділянками площею 0,7616 га (в тому числі: ділянка № 1 площею 0,1377 га, ділянка № 2 площею 0,6239 га) по вул. Авіаційній, 32, 32-А, 39 та площею 0,3558 га по вул. Авіаційній, 32, 32-А за його добровільною відмовою (лист від 06.11.2009 р. № 38).

Пунктом 29.3. оскаржуваного рішення, Харківської міською радою було передано ОК «ЖБК «САМШИТ» у власність земельну ділянку площею 0,1377 га, земельну ділянку площею 0,6239 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А, 39 та земельну ділянку площею 0,3558 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Авіаційній, 32, 32-А (Дзержинський район) в межах, які визначені договорами оренди землі, реєстраційний № 140867100025 від 07.03.2008 року, реєстраційний № 140867100026 від 07.03.2008 року та реєстраційний № 140867100023 від 06.03.2008 року, для експлуатації та обслуговування житлових будинків.

Таким чином, фактична наявність у власності кооперативу житлових будинків на момент ухвалення рішення, по-перше підтверджує відповідність отримання земельної ділянки меті кооперативу, яка передбачає експлуатацію житлових будинків, а по-друге свідчить про наявність у ОК «ЖБК «САМШИТ» права на отримання земельної ділянки у власність на підставі ст. 41 ЗК України, для експлуатації та обслуговування наявних у власності кооперативу житлових будинків.

Суд звертає увагу на роз'яснення Міністерства юстиції України від 05.05.2015 р. №К-6462/8.1 щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу, де, окрім іншого, зазначено наступне.

Житловий кодекс Української РСР (далі кодекс) - це чинний законодавчий акт, який є основним актом законодавства і містить загальні положення, які регулюють відповідні правовідносини. Так, зокрема, глава 5 "Забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування ними" Кодексу визначає порядок організації і діяльності житлово-будівельних кооперативів. Відповідно до статей 133, 137 Кодексу громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих рад, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах і організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства. Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_2 Міністрів Української РСР. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. При цьому примірний статут житлово-будівельного кооперативу має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови. У свою чергу, 10.07.2003 року набрав чинності Закон України "Про кооперацію", який є спеціальним, що визначає правові організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні. Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про кооперацію" кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідності із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями чинних статутів у частині, що не суперечить цьому Закону (стаття 41 Закону). Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, регулює Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Отже, на час створення ОК "ЖБК "Самшит" діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме:Закон України "Про кооперацію" та Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обов'язкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133,135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.

В преамбулі Закону України "Про кооперацію" визначено, що Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про кооперацію" кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Статтею 2 Закону "Про кооперацію" визначено термін обслуговуючий кооператив. Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Стаття 7 Закону України "Про кооперацію" передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Отже, вищевказані положення містять інші вимоги до кооперативу, ніж ті які були викладені у ЖК УРСР та Примірному статуті, відповідно, з моменту набрання чинності Законом України "Про кооперацію" кооперативи мають керуватися саме цими положеннями.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону України "Про кооперацію" державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Спеціальним Законом який регулює здійснення державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі і кооперативів, є Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Згідно із п. 3 Прикінцевих положень цього Закону закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ГК України суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.

До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.

У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.

Крім того, відповідно до положень ст.ст. 24, 27, 29, 30 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців як в редакції, що була чинною на момент створення Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «САМШИТ», так і в редакції, чинній на момент розгляду справи судом, особливих вимог до державної реєстрації ЖБК не було.

Державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом. Останнє положення ст. 9 Закону України «Про кооперацію» однозначно сформульоване як відсилочна норма, що відсилає до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», оскільки тільки цим законом врегульовані зазначені відносини.

Зважаючи на викладене, суд оцінює критично та відхиляє посилання прокурора на те, що Харківська міська рада мала можливість та повинна була зясувати відповідні обставини, оскільки рішення про створення ОК ЖБК «Самшит» та список його членів, у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме Харківської міської ради, адже органи державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, яким у спірних правовідносинах у період створення Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Самшит» був виконавчий комітет Харківської міської ради, відповідно до приписів Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців були позбавлені права надавати оцінку обставинам, на які посилається прокурор (віковий ценз членів кооперативу, їх проживання у певному населеному пункті, перебування на обліку таких, що потребують поліпшення житлових умов, тощо).

Суд також виходить до висновку, що норми ст. 137 ЖК України щодо організації кооперативу при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях, щодо затвердження списків членів кооперативів виконавчими комітетами місцевих рад народних депутатів, не можуть бути реалізовані в звязку із відсутністю таких органів, в тому числі не можуть бути реалізовані Харківською міською ради та її виконавчим комітетом, з огляду на відсутність таких повноважень спеціальним законом- «Про місцеве самоврядування в Україні».

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд також враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11.11.2014 року по справі 21-405а14. У даній постанові Верховний Суд України, зокрема зазначив таке.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений у статті 140 ЗК України 2001 року і є вичерпним: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

У справі, що розглядається, рішення Харківської міської ради про виділення земельних ділянок закінчило свою дію з отриманням ОК "ЖБК "Самшит" правовстановлюючих документів на землю. При цьому прокурор жодної з вищенаведених передбачених законом підстав припинення права власності на земельну ділянку у своєму позові не зазначив та не обґрунтував.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Державна реєстрація 2-го відповідача (ОК "ЖБК "Самшит") на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, тому суд не приймає до уваги посилання прокурора про незаконність створення ОК "ЖБК "Самшит".

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОК "ЖБК "Самшит" під час прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою, тому суд вважає, що у міської ради не було правових підстав для відмови в передачі у власність ОК "ЖБК "Самшит" спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За умовами ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування п. 29.3. додатку №2 рішення Харківської міської ради від 25.11.2009 р. №281/09 в частині надання у власність ОК "ЖБК "Самшит" земельних ділянок площею 0,1377 га 0,6239 га та 0,3558 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, для експлуатації та обслуговування житлових будинків по вул. Авіаційній, 32, 32-А, 39 є неправомірними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним державних актів на право власності на земельну серія ЯИ № 817317 на земельну ділянку площею 0,6239га; серії ЯИ № 817315 на земельну ділянку площею 0,1377га; серія ЯИ № 817316 на земельну ділянку площею 0,3558га; та зобовязати ОК «ЖБК «САМШИТ» передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харкіську міську раду прийняти земельні ділянки: площею 0,6239га кадастровий номер 6310136600:07:015:0003; площею 0,1377га кадастровий номер 6310136600:07:016:0010; площею 0,3558га кадастровий номер 6310136600:07:010:0024 розташовані за адресою: м.Харків, вул. Авіаційна, 39, за актом прийому-передачі, суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки вони є похідними вимогами від вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення.

Крім того, суд відмовляє у задоволенні заяв відповідачів про застосування позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.2. ОСОБА_3 Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановив відсутність порушеного (оспорюваного) права, заяви відповідачів про застосування позовної давності не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується ст. 49 ГПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України при відмові в позові судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи те, що позивачем у справі є прокурор, який звільнений від сплати судового збору згідно з п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" станом на подачу позовної заяви до суду, судовий збір у даному випадку стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 14, 19, 124, 129, 144 Конституції України, статтями 1, 2, 12, 41, 116, 140 Земельного кодексу України, статтями 21, 87 Цивільного кодексу України, статтею 56 Господарського кодексу України, статтями 1, 2, 6-10 Закону України "Про кооперацію", статтями 1, 27 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування", статтями 1, 4, 4-3, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 21.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_7