Рішення № 52557257, 15.10.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 234/11952/14

Провадження №22ц/778/2935/15 Головуючий у 1 інстанції: Пікалова Н.М.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді: Стрелець Л.Г.

суддів: Гончар М.С.

Каракуші К.В.

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позові зазначали, що між банком та ОСОБА_2 10.05.2007 року укладено кредитний договір КТТ2GK00000017, відповідно до якого відповідачу надано кредит в сумі 20640доларів США строком до 06.05.2027 року, відповідач у свою чергу зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. Цього ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки.

Банк свої зобов'язання перед відповідачем виконав, ОСОБА_2 в порушення своїх зобов'язаннь допустив заборогованність, яка станом на 26 вересня 2014 року складала 1779,37 доларів США. Вимога про сплату простроченої заборгованності, що була пред'явлена відповідачам залишена без задоволення.

Посилаючись на ці обставини, банк просив достроково стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованність у розмірі 17079,37доларів та судові витрати.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 25 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість станом на 26.09.2014 року за договором № КТТ2GK00000017 від 10.05.2007 року в сумі 17079,37 доларів США. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що відповідач заперечує право позивача на дострокове повернення всієї суми наданого кредиту, виплата якого передбачено до 06.05.2027 року. Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано те, що ОСОБА_2 не отримував досудової вимоги про наявність простроченої заборгованості за кредитом, причини виниклої простроченої заборгованості пов'язані із проведенням АТО на території де він мешкає та працює. До того ж судом не враховано, що під час розгляду справи відповідачем повністю сплачена прострочена заборгованість за кредитом і підстав для дострокового стягнення всіх сум за кредитним договором у позивача не має.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги та наполягала на задоволенні скарги. Пояснила, що ОСОБА_2 не отримував повідомлення банку про наявну прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 1796,21 доларів США, отримавши позовну заяву про дострокове стягнення кредиту впродовж місяця сплатив прострочену заборгованість, тому вважає, що право позивача не порушене.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду заперечила проти апеляційної скарги та пояснила, що банк скористався своїм правом на дострокове стягнення кредиту у зв'язку з виниклою простроченою заборгованістю. Представник позивача визнала, що під розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 сплатив прострочену заборгованість за кредитом і станом на 16.01.2015 року не мав простроченої заборгованості, тобто відповідач встав у графік виплат передбачених кредитним договором. Проте на час ухвалення оскаржуваного рішення, а саме на 25.02.2015 року відповідач мав прострочену заборгованість за тілом кредиту 89,58доларів США, за відсотками - 534,37 доларів США, пені - 26,41 долар США, що є підставою для дострокового стягнення кредиту. У банку відстіні докази того, що ОСОБА_2 отримав вимогу банку про погашення простроченої заборгованості раніше ніж банк звенувся до суду з позовом.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок порушення ОСОБА_2 умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка на підставі ст. ст. 1050, 1054 ЦК України підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_2 як боржника та ОСОБА_3 як поручителя, на користь ПАТ КБ «ПриватБанк", врахувавши наданий банком розрахунок кредитної заборгованості.

Колегія суддів не може погодитися з даними висновками суду, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 10 травня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір KTT2GK00000017, відповідно до якого останній отримав кредит в сумі 20640,00 дол. США на строк до 06.05.2027 року зі сплатою відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Кредитні кошти надавались для придбання нерухомості, отже кредит є споживчим. Погашення заборгованості за цим договором обумовлено внесенням щомісячних платежів у сумі 202,90 доларів США(а.с. 13-16)

Цього ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки (а.с. 17).

Обґрунтовуючи вимоги позову, банк посилався на повідомлення відповідачам від 07.10.2014 року про те, що станом на 07.10.2014 року за вказаним кредитним договором прострочена кредитна заборгованість складає 1796,48 доларів США, з яких 463,21 доларів США - тіло кредиту, 910,49 - процентів, 240,80 доларів США - комісії, 181,98 доларів США пеня та наявності свого права у відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України на дострокове стягнення заборгованості з боржника та поручителя.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до п.п.29, 30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5, 30.03.2012 розяснено, що при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, може бути заявлено лише в чітко визначених законом або договором випадках, наприклад, порушення споживачем умов договору про надання споживчого кредиту (частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" ).

Частиною 10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено наступне. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведені приписи закону кореспондуються із умовами кредитного договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_2

Так, у відповідності до п.2.3.7 кредитного договору банк має право стягувати кредит до настання дати, передбаченої п.7.1 договору (06 травня 2027 року), при настанні умов, передбачених п.2.3.3. (в тому числі, в разі затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць). Сторонами також обумовлено, що позичальник має право виконати зобов'язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов данного договору вимога банку втрачає чинність.

Аналізуючи вимогу банку від 07.10.2014 року колегія суддів дійшла висновку, що позивач спрямовуючи попередження відповідачам про наявність простроченої заборгованості у розмірі 1796,48 доларів США, зазначав про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають можливість погасити просторочену заборгованністьне пізніше 5 днів з дати отримання цього повідомлення, і лише у разі несплати простроченої заборгованості у цей термін, банк скористається правом вимоги повернення кредиту у повному обсязі (а.с.10).

Встановлено, що вказану вимогу відповідач не отримував, доказів протилежного позивачем не надано.

Колегія суддів ввжає, що визначений у повідомленні банку від 07.10.2014 року 5 денний термін, за який боржник та поручитель має можливість погасити прострочену заборгованність не передбачений умовами кредитного договору, натомість п.2.3.3 цього договору передбачає право позичальника продовж 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від банку виконати зобов'язання за договором. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов договору, вимога договору вратачає чинність.

Тому, гарантії передбачені ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 2.3.3 кредитного договору щодо надання 30 денного терміну для сплати простроченої заборгованості за кредитом в даному випадку необхідно відліковувати з моменту звернення позивача до суду (отримання відповідачами копії позовної заяви із зазначенням простроченої заборгованості за кредитом).

Протягом 30 днів з моменту отримання копії позовної заяви відповідач ОСОБА_2 сплатив зазначену у вимозі та у позові прострочену заборгованність за кредитним договором, про що свідчить розрахунок заборгованості наданний банком на вимогу апеляційного суду. Позивачем вказана обставина визнана.

Таким чином, втратила чинність вимога банку про погашення простроченої заборгованості, а отже і підстава для реалізації позивачем права на дострокове стягнення кредиту у повному обсязі.

Крім того, колегія суддів зважує на прийнятність посилань відповідача про причини, що зумили виникнення та збільшення простороченої заборгованості за кредитом, а саме проведення в цей час АТО на території де проживають відповідачі (м.Краматорськ), розташування місця роботи відповідача на тимчасово окупованій території (м.Донецьк).

Посилання представника позивача в судовому засіданні апеляційного суду на те, що під час розгляду справи і станом на час ухвалення рішення відповідачем знову допущено прострочення заборгованості у розмрі 89,58 доларів США за тілом кредиту, 534,37доларів США за процентами та 26,41 - пені, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки виходять за межі обставин, якими позивач обгрунтовувал позов та можу бути предметом іншого позову.

Враховуючи, що банк не дотримано положень ч.10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і п. 2.3.3 кредитного договору щодо надання можливості відповідачам виконати вимогу про сплату простроченої заборгованості, причини виникнення простроченої заборгованості та погашення цієї заборгованості під час розгляду справи судом першої інстанції внасідок чого вимога банку втратила чинність, колегія суддів дійшла висновку про відстуність підстав для задоволення позову про стягнення усіх грошових коштів з позивальника та поручителя за кредитним договором по зобов'язанням строк яких ще не настав. У зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неповного з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, з ухваленням нового про відмову у завдоленні позовних вимог про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

Керуючись ст. ст.303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 лютого 2015 року у цій справі скасувати, ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у цій справі відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: