Ухвала суду № 52523325, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" жовтня 2015 р. м. Київ К/9991/39943/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Осмос Плюс»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2а- 10769/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Осмос Плюс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Осмос Плюс» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.05.2011 № 0000552320 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 47610 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012, у задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Осмос Плюс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: ст.ст. 19, 69 Конституції України, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168-97-ВР, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2010 № 000118230/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 396124,5 грн., в т.ч.: 264083 грн. за основним платежем та 132041,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки позапланової виїзної перевірки з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, викладені в акті від 16.12.2010 № 1035/1-23-20/34714422, про порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168-97-ВР. За висновками перевірки порушення цих норм закону полягали в неправомірному включенні до складу податкового кредиту за березень та червень 2009 року податку на додану вартість за операціями з придбання товарів у ТОВ «Вемос-Сервіс» за договорами від 01.12.2008 № /5/0112 та від 08.01.2009 № 3 та у ТОВ «Альстер» за договором, укладеним у січні 2008 року, в усній формі.

Відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за операціями з вказаними контрагентами податковим органом обґрунтована тим, що такі операції не мали реального характеру.

У підтвердження вказаної позиції податковий орган посилається на те, що контрагенти позивача мають стан платника «припинено, але не знято з обліку». Крім того, відповідач вказує на те, що згідно з базою даних АІС «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» ТОВ «Вемос-Сервіс» останню звітність подало за квітень 2010 року, а ТОВ «Альстер» - за грудень 2007 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що контрагенти позивача позбавлені можливості здійснювати фінансово-господарську діяльність у зв'язку з відсутністю у них управлінського та технічного персоналу. Крім того, суди виходили з того, що матеріалами справи підтверджено відсутність у позивача економічної вигоди від вчинення операцій з придбання у ТОВ «Альстер» товару, оскільки такий товар за договором від 25.03.2009 № 137/БМТЗ-09 реалізований АЕК «Київенерго» за ціною, нижчою, ніж та, за якою він придбавався. Крім того, суди посилались на факт анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Альстер» згідно з актом від 02.04.2008 № 1817 та припинення державної реєстрації вказаного контрагента позивача 20.03.2008. Також суди виходили з того, що деякі первинні документи щодо підтвердження операцій позивача з ТОВ «Вемос-Сервіс» не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, зокрема: податкові накладні не підписані уповноваженою особою продавця, специфікація від 08.01.2009 № 1 до договору від 08.01.2009 № 3 не містить інформації про ціну та кількість товару.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) необхідно застосовувати положення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товарів, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку послуг мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушеннями контрагентами постачальника вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності або деякими дефектами в первинних документах.

Стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені порушення продавцем.

Допущені продавцем певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на податковий кредит.

Суд касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

З метою дослідження фактичного придбання товару судам необхідно було аналізувати умови його поставки, досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, підстави, порядок, зміст, обсяги придбаного товару відповідно до умов договорів, мету придбання таких товарів, та яким чином формувалася їх вартість, здійснювалося їх поставка.

При цьому необхідно оцінити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.

Суди обмежилися встановленням деяких недоліків первинних документів щодо відсутності інформації щодо ціни та кількості товару, відсутності підписів продавця, відсутності у контрагентів основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Якщо товар дійсно придбаний платником податку, оприбуткований, то дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб'єктів господарювання та господарські операції, не можуть розглядатися як підстава для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

Якщо первинні документи мають дефекти щодо інформації про фізичних осіб, якими підписано первинні документи, такі первинні документи не можуть залишатися поза увагою у разі, якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб'єктів господарювання та господарські операції, адже господарські операції у межах господарської діяльності здійснює підприємство, яке наділено цивільною правоздатністю та дієздатністю з моменту створення і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Ліквідація підприємства, в т.ч. шляхом припинення, або анулювання свідоцтва платником податку на додану вартість після вчинення господарської операції, також не може бути підставою для висновку про безтоварний характер операцій чи неправомірність формування платником податку податкового кредиту на підставі податкової накладної, виданої таким контрагентом, оскільки відповідно до вимог ч. 4. ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Наведений податковим органом та судами аргумент щодо відсутності в підприємства умов, необхідних для здійснення господарської операції, не може беззаперечно свідчити про нереальний характер господарських операцій, оскільки одна людина цілком може здійснювати реальні торгові операції, в т.ч. і за відсутності у підприємства основних виробничих фондів, тому таке єдине посилання без надання інших доказів безтоварності господарських операцій з постачання товару не може бути покладено в основу висновків про нереальність господарських операцій.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Альстер», мотивовані також збитковістю таких операцій. Однак суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованою позицію судів, з огляду на таке.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту п.п. 1.32 Закону № 334/94-ВР випливає, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доход від конкретної операції.

Зазначена позиція суду касаційної інстанції узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 28.02.2011 у справі за позовом дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Сквирської МДПІ Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи не врахували, що збитковість господарської діяльності сама собою не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доход. У разі встановлення на підставі належних доказів тієї обставини, що платник податків здійснив продаж товару за нижчою ціною від його собівартості за наявності певних економічних причин, що випливають із звичайного комерційного ризику, така діяльність не може бути визначена як негосподарська.

Отже, висновок про те, що господарська операція з придбання послуги не направлена на отримання доходу в будь-якій формі може мати місце лише у разі достовірного встановлення відсутності об'єктивних економічних причин для отримання збитків, несумісності придбаних платником податків послуг з характером здійснюваних ним видів діяльності.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Осмос Плюс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун