Ухвала суду № 52507856, 08.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2015 року м. Київ К/800/50247/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Калашнікової О.В.,

Васильченко Н.В.,

Леонтович К.Г.,

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року у справі № 807/4228/13-а за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила: скасувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо вимоги включення ОСОБА_4 до реєстру акцептованих вимог кредиторів згідно до сьомої черговості; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як Гаранта ПАТ "Банк "Таврика", Гаранта вкладників банку "Таврика", виплатити кошти ОСОБА_4 згідно Договору BN 002361 від 19.06.2012 року в сумі 29 000, 00 грн. та відсотки на цей вклад в сумі 3 450, 21 грн. (разом 32 450, 21 грн.), кошти вкладу В N004387 від 17.09.2012 року в сумі 20 000, 00 грн. та 2 358, 37 грн. відсотків на цей вклад, (разом 22 358, 37 грн.), всього 54 808, 58 грн., як заборгованість, у відповідності до вимоги ст. 530 Цивільного кодексу України - на протязі семи днів після вступу рішення суду по цьому позову в силу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вклад повинен був бути повернутим їй ще 17 грудня 2012 року, до моменту запровадження тичасової адміністрації ПАТ "Банк "Таврика" у відповідності до п.1.1, п. 3.1.7 Договору банківського вкладу, ст. 1060 Цивільного кодексу України. Кошти в сумі 29000 грн. повинні були бути виплачені їй при виплаті гарантованих сум вкладів, що проводилися з 12 січня по 20 березня 2013 року, а 20000 грн. повинні були бути виплачені їй 18 березня 2013 року згідно умов Договору.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року скасоване рішення суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 червня 2012 року та 17 вересня 2012 року ОСОБА_4 уклала з АТ "Банк "Таврика" Договори банківського вкладу "Ощадний плюс" з видачами купонних (депозитних) сертифікатів на пред'явника серії В № 002361 від 19 червня 2012 року на суму 29000 грн. строк закінчення якого 17 грудня 2012 року та відповідно серії В №004387 від 17 вересня 2012 року на суму 20000 грн., з строком зберігання цих коштів до 18 березня 2013 року. Після закінчення строку дії договорів позивачу вклади не повернуті, а письмового обґрунтування причин їх не повернення позивачу у відповідності до п. 3.1.6 Договору відповідачем не надавалось.

В березні 2013 ОСОБА_4 звернулася до Уповноваженої особи Фонду з письмовою кредиторською вимогою про повернення коштів її вкладів, на що отримала 24 липня 2013 року лист - повідомлення № 4245/7 від 11 липня 2013 року від Уповноваженої особи Фонду про те, що кредиторські вимоги підлягають задоволенню в сумі 54 808, 58 грн. згідно до сьомої черговості. В цей же день отримала повідомлення № 4224/7 від 11.07.2013 року, про задоволення кредиторської вимоги в сумі 2070, 24 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що грошовий вклад позивача згідно договору серії В № 002361 від 19.06.2013 року в сумі 29 000 грн та відсотки на цей вклад в сумі 3450,21 грн повинні були бути виплачені 17.12.2012р., до запровадження тимчасової адміністрації АТ "Банк "Таврика" у відповідності до п. 1.1, п. 3.1.7 Договору банківського вкладу, ст. 1060 ЦК України, а саме з 12 січня до 20 березня 2013 року, а кошти вкладу згідно договору серії В № 004387 від 17.09.2012 року в сумі 20 000 грн та 2358,37 грн відсотків на цей вклад повинні були бути виплачені позивачу до винесення постанови Національним банком України про відкликання банківської ліцензії у ПАТ "Банк Таврика", а саме до 18.03.2012р.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо вимоги включення ОСОБА_4 до реєстру акцептованих вимог кредиторів згідно до сьомої черговості відповідає положенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Згідно постанови Правління Національного банку України від 20 березня 2013р. № 97 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Таврика" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення №17 від 20 березня 2013р. про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк "Таврика".

Відповідно ч.1 ст.26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно п.3 ч.4 ст.26 Закону № 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти: за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Судами було встановлено, що між ОСОБА_4 та ПАТ "Банк "Таврика" укладені Договори банківського вкладу "Ощадний плюс" з видачами купонних (депозитних) сертифікатів на пред'явника серії В № 002361 від 19.06.2012р. на суму 29000 грн. строк закінчення 17.12.2012р. та відповідно серії В № 004387 від 17.09.2012р. на суму 20000 грн. з строком зберігання цих коштів до 18.03.2013р.

ОСОБА_4 18.12.2012р. звернулася до "АТ "Банк "Таврика" із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у ПАТ "Банк "Таврика" у розмірі 29000 грн., а 15.01.2013 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АТ "Банк "Таврика" на перерахування всіх її коштів по вкладах та відсотки.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Таврика" Листом № 4245/7 від 11.07.2013р. на заяву позивача про визнання вимог кредитора від 16.04.2013р., повідомила позивача, що її вимога включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягає задоволенню в сумі 54808,58 грн згідно 7 черговості.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вимоги про стягнення з Фонду коштів в розмірі 54808,58 грн. повністю стосуються вкладів позивача в АТ "Банк "Таврика", підтверджених ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Відповідно ч.1 ст.52 Закону № 4452-VI кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.

З урахуванням викладених обставин встановлених судами у справі та з огляду на положення п.3 ч.4 ст. 26 Закону № 4452-VI колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що на відшкодування коштів за договором банківського вкладу "Ощадний плюс" з видачею купонного ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника гарантії Фонду не поширюються, а включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів згідно до 7 черговості відповідає ч.1 ст.52 Закону № 4452-VI.

Враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про правомірність рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо вимоги включення ОСОБА_4 до реєстру акцептованих вимог кредиторів згідно до сьомої черговості та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.

Судді: (підписи)