Рішення № 5250514, 04.06.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

04.06.2009Справа №2-2/2534-2009 за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега С» (49081, м.Дніпропетровськ, вул.Луговська, буд.189)

до відповідача - СПД ОСОБА_4 (95493, АДРЕСА_1)

про стягнення 50693грн45коп

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача : Калініч предст, довіреність у справі

Від відповідача : не зявився

Суть спору:

Позивач звернувся до ГС АРК із позовом до відповідача про стягнення 50693грн45коп, з яких 40000,00грн сума боргу, 4798грн69коп. пені, 844грн76коп 3% річних та 5050,00грн. інфляційних.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу №В2-0000841 від 10.7.2008р., відповідно до умов якого позивач поставив відповідачу товар. Проте, відповідач, порушуючи вимоги договору сплатив лише частину обумовленої договором суми, у результаті чого склалась заборгованість, несплата якої стала підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Відповідач у судове засідання не зявився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином: рекомендованою кореспонденцією.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд встановив:

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вега С», як продавцем, та СПД ОСОБА_4, як покупцем, було укладено договір купівлі продажу №В2-0000841 від 10.7.2008р, відповідно до п.1.1 якого продавець зобовязується передати товар у власність покупцю, а покупець зобовязується належним чином прийняти та оплатити товар у кількості, з показниками якості, по цінам та у строки, вказані у специфікаціях до договору, які являються його невідємною частиною.

Вартість товару та загальна сума договору визначаються відповідно до специфікацій до договору, які являються невідємною його частиною. (п.1.2 договору).

У пункті 4.2 договору сторони узгодили порядок розрахунків, а саме: визначається у специфікаціях до договору, які являються його невідємною частиною.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач відповідно до видаткової накладної №101029 від 10.7.2008р, здійснив поставку відповідачу товару - металопродукції на суму 41000,00грн (з ПДВ). Товар у повному обємі, вказаному вищенаведеній накладній, було отримано представником відповідача за довіреністю на отримання ТМЦ серії ЯНХ №772920 від 09.7.2008р, яка знаходиться у матеріалах справи.

Відповідно до специфікації №1 від 10.7.2008р до договору купівлі продажу №В2-0000841 від 10.7.2008р покупець здійснює оплату товару протягом 30 календарних днів з дати відвантаження товару.

СПД ОСОБА_4, у порушення умов договору, зобовязання по оплаті отриманого товару належним чином не виконав, товар оплатив лише частково, а саме сплатив платіжним дорученням №77 від 17.9.2008р 1000,00грн, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість за поставлений товар у розмірі 40000,00грн., яка відповідачем погашена не була, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав, оскільки відповідач не довів виконання зобовязань перед позивачем по сплаті 40000,00грн боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення 40000,00грн. боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення пені, інфляційних та річних.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У частині стягнення 3% річних у розмірі 844грн76коп (за період з 11.8.2008р по 17.9.2008р з суми 41000,00грн, з 18.9.2008р по 23.4.2009р з суми 40000,00грн) та інфляційних у розмірі 5050,00грн (за період з серпня 2008р по квітень 2009р) позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому що у силу ст..625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Але позивач не довів суду предявлення відповідачу до звернення позивача з позовом до суду вимоги про сплату річних та інфляції, тоді як момент настання виконання зобовязання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора, тобто направлення (вручення) боржникові вимоги кредитора.

При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України, тому як позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), а виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів та подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Що стосується вимоги позивача про стягнення пені, то відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У частині стягнення 4771грн80коп пені (за період з 11.8.2008р по 17.9.2008р з суми 41000,00грн, з 18.9.2008р по 23.4.2009р з суми 40000,00грн) позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п.5.3 договору передбачено, що за порушення строків поставки та оплати, продавець та покупець, відповідно сплачують пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У частині стягнення пені у розмірі 26грн89коп, суд вважає за необхідне у позові відмовити у звязку у звязку з необґрунтованістю нарахування.

Витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Позивач при зверненні з позовом до суд не в повному обємі, передбаченому у Постанові КМУ від 14.4.2009р №361, оплатив інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у звязку з чим з позивача підлягає стягненню у бюджет несплачена сума витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу .

В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 09.6.2009р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути СПД ОСОБА_4 (95493, АДРЕСА_1, ЄДРПОУНОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у філії Кримського РУ Банку «Фінанси та кредит» м.Сімферополь, МФО 384889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега-С» (49081, м.Дніпропетровськ, вул.Луговська, буд.189, ЄДРПОУ 21868808, р/р 26002118356001 в КБ «Приватбанк», МФО 305299) 40000,00грн боргу, 4771грн80коп. пені, 447грн72коп державного мита, 275грн.99коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега-С» (49081, м.Дніпропетровськ, вул.Луговська, буд.189, ЄДРПОУ 21868808, р/р 26002118356001 в КБ «Приватбанк», МФО 305299) у доход державного бюджету України (р/р31218259700002; у банку одержувача: в УГК в м.Сімферополі ГУ ГКУ в АРК; МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22050000 одержувач: Держбюджет м. Сімферополь) 156грн25коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.У частині стягнення 26грн89коп пені, 844грн76коп річних та 5050,00грн інфляційних відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.