Постанова № 52503406, 06.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа№ 910/16093/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Хрипуна О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Чорній П.В. - директор; Голубєв О.В. - представник;

від відповідача: Костильов В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 по справі № 910/16093/15 (суддя: Домнічева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп"

до Комунального підприємства "Київський метрополітен"

про стягнення 119 078, 99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 по справі № 910/16093/15 за позовом ТОВ "Транспромгруп" до Комунального підприємства "Київський метрополітен" про стягнення 119 078, 99 грн. - позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Комунального підприємства "Київський метрополітен" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Транспромгруп" 35 890 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 62 коп. пені, 75 187 (сімдесят п'ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 14 коп. інфляційних, 7371 (сім тисяч триста сімдесят одну) грн. 91 коп. 3% річних та 2 368 (дві тисячі триста шістдесят вісім) грн. 98 коп. судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/27515/14, яке було частково скасовано постановою Київського апеляційного суду від 01.04.2015 р. по справі № 910/27515/14, з відповідача на користь позивача було присуджено 182 300,00 грн. основного боргу, 20 559,65 грн. пені, 37 325,95 грн. інфляційних втрат. Присуджені до стягнення у рішенні та постанові по справі № 910/27515/14 кошти були отримані позивачем 20.05.2015. У зв'язку з неналежним виконанням відповідача зобов'язань за договором, згідно здійсненого судом першої інстанції перерахунку, були стягнуті з відповідача 35 890,62 грн. пені за період 19.11.2014 по 08.05.2015, 75 187,14 грн. інфляційних втрат за період з 19.11.2014 по 08.05.2015, 7 371,91 грн. 3% річних за період прострочення з 02.01.2014 по 08.05.2015.

Не погодившись з рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 в частині присудження до стягнення 35 890,62 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 62 коп. пені, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 по справі № 910/16093/15 в частині стягнення пені.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/27515/14, яке було частково скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 р. по справі № 910/27515/14, з відповідача на користь позивача було присуджено зокрема 20 559,65 грн. пені (в межах шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) за порушення зобов'язання по сплаті основного боргу. В свою чергу, ні умовами укладеного сторонами Договору № 06-Ш-13 від 10.06.2013, ні угодою про розстрочення заборгованості від 18.08.2014 сторонами не було обумовлено збільшення 6-місячного строку нарахування штрафної санкції (пені), встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. З огляду на викладене, апелянт вважає, що судом першої інстанції було необґрунтовано присуджено 35 890,62 грн. пені.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" по справі № 910/16093/15 розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суд від 09.09.2015 по справі №910/16093/15 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 по справі №910/16093/15 було прийнято та призначено до розгляду на 06.10.2015.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 06.10.2015 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Корсакової Г.В., апеляційну скаргу по справі №910/16093/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 справу № 910/16093/15 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О., розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 06.10.2015.

В судовому засіданні 06.10.2015 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати в частині присудженої пені в розмірі 35 890,62 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні пені.

В судовому засіданні 06.10.2015 представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили суд апеляційної інстанції залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його відповідність нормам матеріального та процесуального права.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу, позивач вказував на те, що судом першої інстанції зроблено вірний розрахунок присудженої до стягнення пені, можливість стягнення якої за весь період прострочки обумовлена п. 31., п. 3.2 угоди про розстрочення боргу від 18.08.2014.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 10.06.2013 між позивачем - ТОВ "Транспромгруп" та відповідачем - Комунальним підприємством "Київський метрополітен" в особі структурного підрозділу без статусу юридичної особи "Служба Сигналізації" укладено договір поставки № 06-Ш-13 з специфікацією.

Умовами договору поставки № 06-Ш-13 від 10.06.2013 сторони передбачили, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором передати у власність покупця товар (запобіжники ножові за кодом ДК 016-2010 від 01.01.2010 27.12.2 «Апаратура електрична для комутації чи захисту електричних кіл, на напругу не більше, ніж 1000В», а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар згідно специфікації (п. 1.1), сума договору становить 289 700.00 грн.(п. 4.2), остаточний розрахунок за фактично отриманий товар здійснюється покупцем протягом 14 банківських днів з моменту отримання товару від постачальника на підставі видаткової накладної, ТТН та податкової накладної , дотримуючись встановлених чинним законодавством умов та строків їх отримання (п. 4.3).

Позивач виконав свої зобов'язання за даним договором,а саме поставив товар на суму 289700,00 грн. за видатковими накладними №26 від 18.12.2013, який отримано представником відповідача за довіреністю №112 від 18.12.2013.

В свою чергу, відповідачем частково оплачено поставку за договором № 06-Ш-13 від 10.06.2013, а саме: оплачено 107 400,00 грн., а решта боргу в сумі 182 300,00 грн. - сплачена відповідачем у обумовлений договором строку, - не була.

Крім того, 18.08.2014 між між позивачем - ТОВ "Транспромгруп" та відповідачем - Комунальним підприємством "Київський метрополітен" в особі структурного підрозділу без статусу юридичної особи "Служба Сигналізації" укладено угоду про розстрочення заборгованості, якою сторони розстрочили існуючу на той час заборгованість за договором № 06-Ш-13 від 10.06.2013 (до 31.08.2014 - 80 000,00 грн., до 30.09.2014 - 80 000,00 грн., 31.10.2014 - 80 000,00 грн., до 30.11.2014 - 22 300,00 грн., загалом сума розстрочення - 262 300,00 грн.).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/27515/14, яке було частково скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 по справі № 910/27515/14, з відповідача на користь позивача було присуджено: 182 000,00 грн. основного боргу, 37 325,95 грн. інфляційних втрат (за період з 02.01.2014 по 18.11.2014) та 20 559,65 грн. пені (в межах шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України за період з 02.01.2014 по 02.07.2014) за порушення зобов'язання по сплаті основного боргу.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 по справі № 910/27515/14 - залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2015 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Лебедєвою Л.Ю. відкрито виконавче провадження ВП № 47369506 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 № 910/27515/14 щодо стягнення з КП "Київський метрополітен" на користь ТОВ «Транспромгруп» 244989,30 грн. Боржнику надано строк до 04.05.2015 для добровільного виконання рішення.

У зв'язку з несвоєчасністю отримання КП "Київський метрополітен" копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 28.04.2015 ВП № 47369506 головним державним виконавцем Лебедєвою Л.Ю. винесено постанову про відкладення виконавчих дій з примусового виконання наказу.

08.05.2015 платіжним доручення № 4883 КП "Київський метрополітен" перерахувало до ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві 244 989 (двісті сорок чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 30 коп. з призначенням платежу "сплата боргу згідно ВП № 47369506 від 28.04.2015".

Таким чином, кошти на користь ТОВ " Транспромгруп" були перераховані КП "Київський метрополітен" 08.05.2015.

Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 N 10/25, від 04.07.2011 N 13/210/10, від 12.09.2011 N 6/433-42/183, від 14.11.2011 N 12/207, від 23.01.2012 N 37/64.

Також, пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» наголошено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

В свою чергу, у справі № 910/16093/15 позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 19.11.2014 по 10.05.2015, інфляційні втрати та 3% річних за період з 02.01.2014 по 10.05.2015 та інфляційні втрати за період з грудня 2014 по квітень 2015 включно, тобто за періоди, після винесення судових рішень у справі № 910/27515/14, проте, у які існувала заборгованість за договором № 06-Ш-13 від 10.06.2013 та угодою про розстрочку боргу від 18.08.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що після прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/27515/14, яке було частково скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 по справі № 910/27515/14, відповідачем не було погашено основну заборгованість за договором, а оскільки вона була отримана позивачем у повному обсязі в процесі примусового виконання рішень судів у справі № 910/27515/14, а тому позивач заявив до стягнення з відповідача вищенаведені показники.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зазначені підстави визначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість вимог позивача в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які здійснивши перерахунок яких, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про їх часткове задоволення, а саме:

- 75 187,14 грн. інфляційних втрат (нарахування здійснені на існуючу у весь період прострочення суму боргу 182 300,00 грн.) за період з 19.11.2014 (оскільки 18.11.2014 - остання дата періоду нарахування наведеного показника за рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/27515/14, яке було частково скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 по справі № 910/27515/14) по 08.05.2015 (оскільки у наведену дату борг було погашено згідно примусового виконання рішення);

- 7 371,91 грн. 3% річних за період прострочення з 02.01.2014 по 08.05.2015 (нарахування здійснені на існуючу у весь період прострочення суму боргу 182 300,00 грн.).

Крім того, судом першої інстанції було присуджено на користь позивача 35 890,62 грн. пені за період 19.11.2014 по 08.05.2015. Рішення суду в цій частині мотивоване тим, що 08.05.2015 платіжним доручення № 4883 КП "Київський метрополітен" перерахувало до ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві 244989 (двісті сорок чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 30 коп. з призначенням платежу "сплата боргу згідно ВП № 47369506 від 28.04.2015". Таким чином, кошти на користь позивача були перераховані відповідачем 08.05.2015. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність здійснення перерахунку суми пені за період з 19.11.2014 по 08.05.2015 та присудження її до стягнення в сумі 35890,62 грн.

Рішення суду першої інстанції саме в цій частині і оскаржується апелянтом.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши в апеляційному порядку вимогу позивача про стягнення пені, дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені - задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно пунктом 7.3. договору поставки № 06-Ш-13 від 10.06.2013 за несвоєчасні розрахунки за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежів.

Також, пунктом 3.1 угоди про розстрочення заборгованості від 18.08.2014 сторони визначили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за угодою, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та угодою, а пунктом 3.2 встановили, що у випадку невиконання або неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

П. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 10.07.2014 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено наступне: щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскільки п. 7.3. договору поставки № 06-Ш-13 від 10.06.2013, п. 3.1, п. 3.2 угоди про розстрочення заборгованості від 18.08.2014 обумовлено умову договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання, тобто наведеними пунктами сторонами не установлено іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (у даному випадку - пені), а тому обумовлені законом підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені за період з 19.11.2014 по 08.05.2015 - відсутні, оскільки за рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/27515/14, яке було частково скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 по справі № 910/27515/14, з відповідача було присуджено на користь позивача 20 559,65 грн. пені (в межах шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України за період з 02.01.2014 по 02.07.2014, оскільки сторонами в договорах не обумовили іншого строку нарахування).

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 35 890,62 грн. пені за період 19.11.2014 по 08.05.2015 - підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 - підлягає залишенню без змін.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 № 910/16093/15 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 35 890,62 грн. пені за період 19.11.2014 по 08.05.2015 - підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні наведеної позовної вимоги, і здійсненням перерозподілу судового збору. В іншій частині, рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 в справі № 910/16093/15 підлягає залишенню без змін.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 по справі № 910/16093/15 - задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 по справі № 910/16093/15 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 35 890,62 грн. пені за період 19.11.2014 по 08.05.2015 - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені з покладенням судового збору в цій частині на позивача.

3.В решті задоволених позовних вимог, рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 по справі № 910/16093/15 - залишити без змін.

4.Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 № 910/16093/15 в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, пр.-т. Перемоги, буд.35; код ЄДРПОУ 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Транспромгруп" (01042, м. Київ, бул.Дружби народів, буд.9; код ЄДРПОУ 37000619) 75 187 (сімдесят п'ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 14 коп. інфляційних втрат, 7371 (сім тисяч триста сімдесят одну) грн. 91 коп. 3% річних та 1 651 (одну тисячу шістсот п'ятдесят одну) грн. 47 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.».

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Транспромгруп" (01042, м. Київ, бул.Дружби народів, буд.9; код ЄДРПОУ 37000619) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, пр.-т. Перемоги, буд.35; код ЄДРПОУ 03328913) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

О.О. Хрипун