Рішення № 52491545, 05.10.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.10.2015 Справа № 907/1068/14

За позовом Приватного підприємства Фірми „Каменяр, с. Віта Поштова Київської області

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Сокирницький цеолітовий завод, м. Мукачево

про стягнення 160785,06грн., в тому числі 65000грн. заборгованості, 14538,69грн. пені, 73935грн. інфляційних нарахувань та 7311,37грн. три відсотки річних (позовні вимоги викладено з врахуванням заяви позивача від 26.03.2015р. про зменшення позовних вимог)

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Ремецькі О.Ф.,

судді Бобрик Г.Ю.,

судді - Мокану В.В.

Представники сторін:

від позивача не зявився

від відповідача ОСОБА_1, представник за дорученням від 03.08.2015 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Фірма „Каменяр, с. Віта Поштова Київської області звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сокирницький цеолітовий завод, м. Мукачево про стягнення 160785,06грн., в тому числі 65000грн. заборгованості, 14538,69грн. пені, 73935грн. інфляційних нарахувань та 7311,37грн. три відсотки річних (позовні вимоги викладено з врахуванням заяви позивача від 26.03.2015р. про зменшення позовних вимог).

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.05.2015р. порушено провадження у справі №907/583/15 та призначено справу до розгляду на 10.06.2015р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2015р. колегією суддів прийнято до провадження справу №907/1068/14 та призначено до розгляду на 25.08.2015р.

У звязку з обставинами, що склалися, а саме, перебування судді по даній справі ОСОБА_2 у щорічній основній відпустці, розгляд справи призначений на 25.08.2015р. не відбувся.

Ухвалою суду від 26.08.2015р. розгляд справи було відкладено на 22.09.2015р. з мотивів, викладених в ній.

Ухвалою суду від 22.09.2015р. розгляд справи було відкладено на 05.10.2015р. з мотивів, викладених в ній.

Позивач свого повноважного представника в судове засідання не направив та вимог ухвали суду від 26.08.2015р., 22.09.2015р. не виконав, витребуваного судом додаткового нормативного обгрунтування заявлених позовних вимог з урахуванням положень пункту 4 договору в частині настання строку виконання грошового зобовязання з 14.04.2014р. суду не подав. Разом з тим, на день судового засідання позивачем подано суду заяву про те, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі з урахуванням заяви про їх зменшення від 26.03.2015р. та просить розглядати справу за відсутності повноважного представника.

В обгрунтування заявлених позовних вимог вказує на те, що згідно умов договору поставки від 07.11.2013р. позивач зобов'язався поставити обладнання для переробки цеолітової продукції згідно технічних характеристик, яке зазначене в специфікації до даного договору вартістю 1 200 000грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити обладнання в терміни та на умовах, які визначені договором. Згідно п. 4.2.1 договору відповідач перерахував позивачу 11.11.2013 р. аванс в розмірі 350 000,00 гривень. 28.12.2013р. позивач поставив відповідачу дробарку ДВУ-7, грохот ГИСЛ-42 і раму зварну на суму 760 000грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 007829. 28.02.2014р. автоперевізником ТОВ «Вест-Транс» були доставлені відповідачу пневмоциклон ПК-35 і п'ять конвеєрів В-500 на загальну суму 350 000грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 02Ц від 26.02.2014р.

07.04.2014р. позивач і відповідач підписали додаткову угоду до договору № 07-11, якою змінили специфікацію поставленого обладнання, у зв'язку з чим змінилася ціна даного обладнання, яка склала 1 000 000,00 грн. з ПДВ. Цей факт підтверджується видатковою накладною № РН-0000010 від 22.05.2014р., яка підписана позивачем і відповідачем і в якій зазначено, що постачальник ППФ «Каменяр» відвантажив, а одержувач ТОВ «Сокирницький цеолітовий завод» отримав обладнання на 1 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ, а саме: дробарку ДВУ-7 в зборі, грохот ГИСЛ-42 в зборі, чотири конвеєри В-500, раму зварну та конвеєр СМД-150. Видаткова накладна на пневмоциклон ПК-35 вартістю 200 000,00 грн. з ПДВ, який був поставлений по ТТН № 02Ц позивачем не видавалася.

Таким чином, позивач поставив відповідачу обладнання на суму 1200000грн., яке зазначене в ТТН № 007829 від 28.12.2013р., ТТН № 02Ц від 26.02.2014р.

Позивач 26.02.2014р. підготував па підпис відповідачу акт прийому-передачі обладнання по договору № 07-11 від 07.11.2013р., від підписання якого останній відмовився, хоча в п.4.2.3 Договору зазначено, що остаточний розрахунок з постачальником здійснюється в день підписання акту приймання обладнання. Оскільки постачання обладнання було завершено 28.02.2014р., що підтверджується ТТН № 02Ц від 26.02.2014р., яка знаходиться в матеріалах справи, то і акт приймання обладнання мав бути підписаний 28.02.2014р. та здійснена оплата обладнання.

Поставлене обладнання по Договору № 07-11, саме: дробарка ДВУ-7, грохот ГИСЛ-42 та два конвеєри В-500 замкнутого циклу представляють собою комплектний агрегат і встановлюються на зварній рамі, а тому вони були без проблем змонтовані на виготовлені відповідачем фундаменти. Так само не було особливих проблем з монтажем ще двох пересувних конвеєрів. Комплектне обладнання було поставлене, змонтоване і виконані пробний пуск і заводські випробування. Після виконання монтажних, пусконалагоджувальних робіт між позивачем та ОСОБА_3 був підписаний акт № 1 від 08.06.2014р., який підтверджує факт виконання умов Договору № 07-11 з боку позивача

Також позивач стверджує, що для ефективного використання поставленого позивачем обладнання та досягнення технічних можливостей по фракційного виходу цеолітової продукції необхідно встановити систему пневмосепарації, яка потребує професійних розрахунків, розробки проекту та конструкторської документації на виготовлення повітроводів, укриття, циклонів та фундаментів під них. До цього часу ТОВ «Сокирницький цеолітовий завод» не вибране місце і не виготовлено фундаментів під сепаратор ПК-35 та інші об'єкти пневмосепарації, а також не передав позивачу проектно-конструкторську документацію, яка пройшла експертизу в Держгірпромнагляді України та інших дозвільних організаціях.

Натомість, відповідач повернув пневмосепаратор ПК-35 (пневмоциклон) позивачу, у зв'язку з чим відпала потреба встановлювати систему пневмосепарації, а тому Договір № 07-11 від 07.11.2013р. виконаний позивачем в повному обсязі.

Стверджує, що з урахуванням строків оплати поставленого обладнання, які зазначені в п.4 Договору, у позивача починаючи з 14.04.2014р. виникло право вимоги до відповідача щодо оплати заборгованості в розмірі 265000грн., а так само і пені по Договору, інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідачем подано додаткове письмове пояснення по суті заявлених позовних вимог. Разом з тим, відомості щодо проведення часткового розрахунку по оплаті за отриману продукцію; контррозрахунок суми заявлених позовних вимог, тощо суду не подано. У судовому засіданні представник відповідача заперечує проти позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у поданих суду письмових поясненнях.

В обгрунтування своєї позиції відповідач вказує на те, що виходячи з умов Договору № 07-11 від 07 листопада 2013 року проведення монтажних і пусконалагоджувальних робіт повинно бути здійснене персоналом ППФ „Каменяр, за його рахунок та за допомогою його обладнання (або матеріалів). Незабезпечення позивачем свого представника обладнанням та інструментом необхідним для проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт змусило ТзОВ „Сокирницький цеолітовий завод додатково закупити інструменти, електроінструменти, необхідні матеріали та інше обладнання. Лише 22 травня 2014р. було оформлено відповідні документи, зокрема, накладну №РН-0000010, після чого ППФ «Каменяр» приступило до виконання пуско-налагоджувальних робіт. Під час оформлення документів 22 травня на території Сокирницького цеолітового заводу в присутності директора ППФ «Каменяр» ОСОБА_4 було досягнуто домовленості про те, що ППФ «Каменяр» має довести обладнання до певних, передбачених Договором № 07-11 від 7 листопада 2013 р. робочих параметрів, а замовник приймає роботи, по завершенні яких обома сторонами підписується акт прийому-передачі. Однак до сьогоднішнього дня пуско-налагоджувальні роботи постачальником (позивачем) не завершені і цим самим з його боку не виконані договірні умови. ППФ «Каменяр» нам було поставлено обладнання неналежної якості, тобто таке, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам. На нашу пропозицію усунути вказані недоліки і замінити обладнання, ППФ «Каменяр» жодним чином не відреагувало. З приводу поставки контрафактного обладнання ТзОВ «Сокирницький цеолітовий завод» було подано відповідну заяву до органів внутрішніх справ.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 05.10.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами, а саме, Приватним підприємством Фірма „Каменяр, с. Віта Поштова Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сокирницький цеолітовий завод, м. Мукачево 07.11.2013р. було укладено договір поставки за №07-11.

Згідно умов даного договору позивач зобовязався поставити обладнання для переробки цеолітової продукції згідно технічних характеристик, яке зазначене в специфікації до даного договору вартістю 1 200 000,00 грн., а відповідач зобовязався прийняти та оплатити дане обладнання в кількості і асортименті, обумовленому в п.1.1 даного договору в терміни та на умовах, які визначені п.4 договором. Відповідно до п. 4.2.1 договору відповідач перераховує на розрахунковий рахунок позивача аванс в розмірі 350 000,00 грн. протягом 5 (пяти) банківських днів від дати підписання даного Договору.

28.12.2013р. позивач поставив відповідачу дробарку ДВУ-7, грохот ГИСЛ-42 і раму зварну на суму 760 000грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 007829. 28.02.2014р. автоперевізником ТОВ «Вест-Транс» були доставлені відповідачу пневмоциклон ПК-35 і п'ять конвеєрів В-500 на загальну суму 350 000грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 02Ц від 26.02.2014р.

07.04.2014р. позивач і відповідач підписали додаткову угоду до договору № 07-11, якою змінили специфікацію поставленого обладнання, у зв'язку з чим змінилася ціна даного обладнання, яка склала 1 000 000,00 грн. з ПДВ. Цей факт підтверджується видатковою накладною № РН-0000010 від 22.05.2014р., яка підписана позивачем і відповідачем і в якій зазначено, що постачальник ППФ «Каменяр» відвантажив, а одержувач ТОВ «Сокирницький цеолітовий завод» отримав обладнання на 1 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ, а саме: дробарку ДВУ-7 в зборі, грохот ГИСЛ-42 в зборі, чотири конвеєри В-500, раму зварну та конвеєр СМД-150. Видаткова накладна на пневмоциклон ПК-35 вартістю 200 000,00 грн. з ПДВ, який був поставлений по ТТН № 02Ц позивачем не видавалася.

Таким чином, позивач поставив відповідачу обладнання на суму 1200000грн., яке зазначене в ТТН № 007829 від 28.12.2013р., ТТН № 02Ц від 26.02.2014р.

Позивач 26.02.2014р. підготував па підпис відповідачу акт прийому-передачі обладнання по договору № 07-11 від 07.11.2013р., від підписання якого останній відмовився, хоча в п.4.2.3 Договору зазначено, що остаточний розрахунок з постачальником здійснюється в день підписання акту приймання обладнання. Оскільки постачання обладнання було завершено 28.02.2014р., що підтверджується ТТН № 02Ц від 26.02.2014р., яка знаходиться в матеріалах справи, то і акт приймання обладнання мав бути підписаний 28.02.2014р. та здійснена оплата обладнання.

Поставлене обладнання по Договору № 07-11, саме: дробарка ДВУ-7, грохот ГИСЛ-42 та два конвеєри В-500 замкнутого циклу представляють собою комплектний агрегат і встановлюються на зварній рамі, а тому вони були без проблем змонтовані на виготовлені відповідачем фундаменти. Так само не було особливих проблем з монтажем ще двох пересувних конвеєрів. Комплектне обладнання було поставлене, змонтоване і виконані пробний пуск і заводські випробування. Після виконання монтажних, пусконалагоджувальних робіт між позивачем та ОСОБА_3 був підписаний акт № 1 від 08.06.2014р., який підтверджує факт виконання умов Договору № 07-11 з боку позивача

12.03.2015р. відповідач повернув за відповідним актом-приймання-передачі пневмосепаратор ПК-35 (пневмоциклон) позивачу, у зв'язку з чим відпала потреба встановлювати систему пневмосепарації, а тому Договір № 07-11 від 07.11.2013р. виконаний позивачем в повному обсязі. Дані обставини підтверджуються позивачем та наявними у справі матеріалами в повному обсязі.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач перерахував позивачу 925 000,00грн., що підтверджується податковими накладними, а саме: ПН № 2 від 06.02.2014р. на 150 000,00 грн., ПН № 6 від 25.02.2014р. на 130 000,00 грн., ПН № 8 від 27.02.2014р. на 130 000,00 грн., ПН № 1 від 31.03.2014р. на 10000,00 грн., ПН № 2 від 31.03.2014р. на 110 000,00 грн., ПН № 9 від 31.03.2014р. на 100000,00 грн., ПН № 10 від 31.03.2014р. на 130 000,00 грн., ПН № 6 від 22.05.2014р. на 35000,00грн., ПН № З від 22.05.2014р. на 30 000,00 грн.

Як зазначено в п.4.2.3. договору №07-11 остаточний розрахунок з постачальником здійснюється в день підписання акту - приймання обладнання, але не пізніше 20.02.2014 року в сумі 180 000,00 грн.

Відтак, позивач стверджує, що на день звернення з позовом заборгованість відповідача за поставлене обладнання складає суму 265 000 грн., що підтверджується розрахунком, доданим до позовної заяви. З урахуванням строків оплати поставленого обладнання, які зазначені в п.4 Договору, у позивача починаючи з 14.04.2014р. виникло право вимоги до відповідача щодо оплати заборгованості в розмірі 265 000грн., а так само і пені по Договору, інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що згідно умов даного договору позивач зобов'язався поставити обладнання для переробки цеолітової продукції згідно технічних характеристик, яке зазначене в специфікації до даного договору вартістю 1 200 000грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити обладнання в терміни та на умовах, які визначені договором. Згідно п. 4.2.1 договору відповідач перерахував позивачу 11.11.2013 р. аванс в розмірі 350000грн. 28.12.2013р. позивач поставив відповідачу дробарку ДВУ-7, грохот ГИСЛ-42 і раму зварну на суму 760000грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 007829. 28.02.2014р. автоперевізником ТОВ «Вест-Транс» були доставлені пневмоциклон ПК-35 і п'ять конвеєрів В-500 на загальну суму 350000грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 02Ц від 26.02.2014р.

07.04.2014р. позивач і відповідач підписали додаткову угоду до договору № 07-11, якою змінили специфікацію поставленого обладнання, у зв'язку з чим змінилася ціна даного обладнання, яка склала 1 000 000,00 грн. з ПДВ. Цей факт підтверджується видатковою накладною № РН-0000010 від 22.05.2014р., яка підписана позивачем і відповідачем і в якій зазначено, що постачальник ППФ «Каменяр» відвантажив, а одержувач ТОВ «Сокирницький цеолітовий завод» отримав обладнання на 1 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ, а саме: дробарку ДВУ-7 в зборі, грохот ГИСЛ-42 в зборі, чотири конвеєри В-500, раму зварну та конвеєр СМД-150. Видаткова накладна на пневмоциклон ПК-35 вартістю 200 000,00 грн. з ПДВ, який був поставлений по ТТН № 02Ц позивачем не видавалася.

З огляду на неналежне виконання замовником умов договору в частині забезпечення проведення повного та своєчасного розрахунку вартості отриманої продукції позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми 265000грн. В ході розгляду позовні вимоги були зменшені позивачем на суму 200000грн. вартості поверненого відповідачем позивачу пневмосепаратору ПК-35, а залишок суми боргу у сумі 65000грн. просить стягнути з відповідача в повному обсязі.

Наявними у справі матеріалами підтверджено, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано наведених позивачем обставин з приводу наявності боргу по оплаті вартості отриманої продукції, а відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 65000грн. боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача суму 14538,69грн. пені за несвоєчасний розрахунок за період з 14.04.2014р. по 13.10.2014р., 73935грн. інфляційних втрат за період з 14.04.2014р. по 28.02.2015р., а також 7311,37грн. три відсотки річних за період з 14.04.2014р. по 26.03.2015р.

Аналізуючи дані вимоги позивача, суд вважає, що такі підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Умовами договору поставки №07-11 від 07.11.2013р. було узгоджено порядок проведення розрахунків по оплаті вартості придбаного відповідачем товару, а також сторонами було узгоджено мету укладання договору обладнання для переробки цеолітової продукції. Комплектація обладнання визначається специфікацією, яка є невідємною частиною договору. Пунктом 2.4 договору постачальник гарантував замовнику технічну можливість по фракційному виходу цеолітової продукції в межах проведеного контрольного помолу, а саме: фракція -1мм, фракція 1-3мм (1-4), фракція 3-8мм (4-10). У специфікацію до договору поставки постачальником було включено обладнання для забезпечення мети укладеного сторонами договору, в тому числі, пневмосепаратор ПК-35 вартістю 200000грн.

Як вбачається з матеріалів справи, двостороннім актом прийому-передачі обладнання від 12.03.2015р. підписаним та узгодженим повноважними представниками сторін, замовником передано, а постачальником прийнято, як непотрібне у виробничому процесі для виробництва фракцій 1мм, 1-3мм, 3-8мм, обладнання - пневмосепаратор ПК-35 вартістю 200000грн. (арк. справи 163).

Статтею 673 ЦК України передбачено, що у разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Разом з тим, ст. 689 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Із аналізу даної статті вбачається, що покупець звільняється від обовязку прийняти товар у випадку невиконання умов щодо якості (ст. 673 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується повернення відповідачем позивачу товару пневмосепаратор ПК-35 вартістю 200000грн., як такого, що непотрібний у виробничому процесі для виробництва фракцій 1мм, 1-3мм, 3-8мм (тобто, не забезпечує мету укладеного сторонами договору). А відтак, у відповідача відсутній обовязок по оплаті вартості такого товару, а у позивача відсутнє право щодо нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання відповідачем по оплаті вартості такого товару.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України №543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до підпункту 7.1. Договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 4 договору із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, за здійсненим судом перерахунком (за даними бази „Законодавство) вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання, вбачається, що дані вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 7109,04грн. пені за несвоєчасний розрахунок за період з 14.04.2014р. по 13.10.2014р., 17801,86грн. інфляційних втрат за період з 14.04.2014р. по 28.02.2015р., а також 1848,49грн. три відсотки річних за період з 14.04.2014р. по 26.03.2015р. В задоволенні решти вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Стосовно заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10500грн. суд відзначає наступне.

За змістом ст.ст. 44, 48 Господарського процесуального кодексу України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат і її розмір визначається в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Витрати позивача, пов'язані з оплатою ним послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, судові витрати правої сторони відшкодовуються за рахунок винної.

Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", якою визначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Судові витрати за учать адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема ст. 33 Господарського процесуального кодексу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічну правову позицію містить постанова Вищого господарського суду від 24.04.2012 р. у справі №18/2737/11.

11.09.2014 між приватним підприємством фірма „Каменяр та адвокатським обєднанням «Лелюх і Дроботенко» в особі директора ОСОБА_5 укладено Договір про надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_5 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1789/10 від 28.09.2000), відповідно якого адвокат надає позивачу правову допомогу, пов'язану із представництвом інтересів ПП Фірма „Каменяр до ТОВ „Сокирницький цеолітовий завод про стягнення боргу.

Відповідно до п.2.2 договору вартість послуг адвоката за представництво у судовому засіданні становить 10500 грн.

Відповідно до п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" від 14.07.2004 р. № 01-8/1270 судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

З платіжних доручень №577 від 10.11.2014р. та №680 від 18.11.2014р. вбачається сплата позивачем на користь адвоката грошових коштів у розмірі 10500грн. До того ж, судом встановлено спів розмірність винагороди за адвокатські послуги в розмірі 10500грн. обсягам наданих послуг за Договором.

Згідно заявленого клопотання представник позивача також просив суд стягнути з відповідача вартість витрат, пов'язаних із явкою представника позивача у судове засідання у сумі 1101 грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

На підтвердження понесення додаткових судових витрат позивачем було надано суду копію залізничного квитка (арк.. справи 103) на суму 1101 грн. (дата відправлення 16.12.2014 м. Київ, дата прибуття 17.12.2014 м. Ужгород).

За таких обставин, з урахуванням приписів ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат по сплаті послуг адвоката та витрат, пов'язаних із явкою представника позивача у судове засідання, у сумі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Сокирницький цеолітовий завод (89600, м. Мукачево, вул.. Мічуріна, 1/15, код ЄДРПОУ 38265010) на користь приватного підприємства Фірма „Каменяр (08170, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Віта Поштова, код ЄДРПОУ 13735594) суму 91759,39грн., в тому числі 65000грн. боргу, 7109,04грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 17801,86грн. інфляційних втрат, а також 1848,49грн. три відсотки річних, суму 5991,30грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору, а також суму 628,12грн. у відшкодування інших витрат.

Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 19.10.2015р.

Головуючий суддя Ремецькі О.Ф.

Суддя Бобрик Г.Ю.

Суддя Мокану В.В.