Ухвала суду № 52472757, 13.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 року м. Київ К/800/44419/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Швець М.П.

відповідача - Безлецької Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2014

у справі № 826/6830/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13.01.2014 № 0000292203, № 0000302203 та № 0000312203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що є обґрунтованими та законними.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про заміну відповідача, у зв'язку із реорганізацією, із Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТОВ «АДМ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, складено акт № 2449/26-56-22-03-09/24594429 від 20.12.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 3 891 718 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 220 340 грн.; п. 2.8, п. 3.5 р. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, внаслідок чого відбулось перевищення ліміту залишку готівки в касі на суму 6 198,97 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 13.01.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000292203 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4 456 961 грн., в т.ч.: 3 889 566 грн. основного платежу та 567 395 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000302203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 099 095 грн., в т.ч.: 913 140 грн. основного платежу та 185 955 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000312203 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12 397,94 грн.

Матеріалами справи встановлено, що у перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Інтермет-ВС», ПП «Арикон», ТОВ «Ривс».

Підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: актом ДПІ У Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 27.06.2013 № 530/22-320/34319203 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інтермет-ВС» щодо підтвердження господарських відносин по податку на додану вартість з платниками податків контрагентами-постачальниками ВК «НВК «НАСКО» за березень, червень, липень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, ТОВ «ПРОМРЕСУРС-МК» за січень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, ПП «ЛЕГЕР ТРЕЙД» за березень 2010 року та контрагентами-покупцями» встановлено неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Інтермет-ВС» з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями у січні, лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, вересні, жовтні, листопаді 2010 року; актом ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 19.04.2011 № 479/23-300/34319203 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інтермет-ВС» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентами за період грудень 2010 року, січень 2011 року» встановлено, що податкові зобов'язання ТОВ «Інтермет-ВС» в січні 2011 року проведені на підставі нікчемних правочинів, а тому є недійсними; актом ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 06.06.2011 № 700/23-300/34319203 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інтермет-ВС» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з ВК «НВК «Наско» та контрагентами-покупцями за період з 01.02 по 28.02.2011» встановлено, що правочини ТОВ «Інтермет-ВС» з контрагентами-постачальниками є такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави та мають ознаки нікчемних; актом Алчевської ОДПІ від 10.02.2012 № 324/236-37156815 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Арикон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01 по 30.09.2011» встановлено відсутність у підприємств необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі-продажу, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей; відсутність у ТОВ «Ривс» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі-продажу, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Так, між ТОВ «АДМ» та ТОВ «Інтермет-ВС» було укладено договори поставки:

- № 6 від 08.01.2008, за умовами якого останнє зобов'язалось передати першому брухт та відходи кольорових металів, міді катодної та прокату кольорових металів, а перше - прийняти і оплатити їх. Строк дії зазначеного договору - до 31.12.2010;

- № 4 від 05.01.2011, згідно якого ТОВ «Інтермет-ВС» взяло на себе зобов'язання з поставки позивачу металопродукції. Строк дії договору - до 31.12.2011;

- № 3 від 05.01.2011, згідно умовами якого ТОВ «Інтермет-ВС» зобов'язалось поставити ТОВ «АДМ» брухт та відходи кольорових металів. Строк дії договору - до 31.12.2011.

На підставі вказаних договорів ТОВ «Інтермет-ВС» здійснювало на користь позивача поставку товару партіями, що оформлялось видатковими та податковими накладними. Факт перевезення ТМЦ підтверджено товарно-транспортними накладними, актами приймання брухту та відходів кольорових металів. Факт оплати ТМЦ сторонами не заперечувався.

Також, між позивачем і ТОВ «Арикон» укладено договір поставки № 119 від 04.05.2011, предметом якого є поставка міді катодної М1К.

Між позивачем та ТОВ «Ривс» укладено договір поставки № 194 від 04.11.2011.

Факт виконання умов зазначених договорів судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, виписками по особовому рахунку позивача.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З огляду на наведені норми права, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, що в даному випадку встановлено судами обох інстанцій з підтвердженням матеріалами справи.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до положень п. п. 201.1, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Слід також зазначити, що акти проведених перевірок контрагентів позивача правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки їх не можна вважати доказами вчинення порушень податкового законодавства ТОВ «АДМ».

Щодо прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000312203 від 13.01.2014, слід зазначити наступне.

Актом перевірки ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.12.2013 зазначено, що наказом керівника ТОВ «АДМ» № 2 від 04.01.2011 встановлено ліміт залишку готівки в касі на суму 340 грн.

Водночас, відповідно до платіжних відомостей № 36 від 04.04.2011, № 57 від 18.05.2011, № 140 від 21.10.2011, № 158 від 22.11.2011 видача готівкових коштів працівникам товариства не підтверджена підписами одержувачів, що призвело до перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі на загальну суму 6 198,97 грн.

Однак, як встановлено в судовому порядку, з оглянутих судами попередніх інстанцій платіжних відомостей вбачається, що ці касові документи містять підписи усіх осіб, які отримували готівкові кошти на їх підставі.

Враховуючи, що висновок податкового органу про порушення позивачем п. 2.8, п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, спростований дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, тому донарахування штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0000312203 від 13.01.2014 є протиправним.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний