Ухвала суду № 52472348, 08.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2015 року м. Київ К/800/22529/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014

у справі 820/533/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Завод "Південкабель"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих

платників податків у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління

Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Завод "Південкабель" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 позов задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Завод "Південкабель" з питання законності та достовірності декларування від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом з податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2013 р. у розмірі 3503320,0 грн., за наслідками якої складений акт перевірки № 193/40-03-14/00214534 від 20.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, а саме: завищення від'ємного значення за вересень 2013 р. на 133720,0 грн., що призвело до порушення вимоги п.198.6 ст. 198, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України; заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню за підсумками вересня 2013 в розмірі 44691,00 грн., що призвело до порушення вимоги п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем 10.01.2014 року винесені податкові повідомлення - рішення: № 0000204000, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 133 720,0 грн.; №0000014000, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 55864,0 грн..

Приймаючі спірні податкові повідомлення-рішення фіскальний орган виходив з того, що ПАТ "Завод "Південкабель" безпідставно включило до складу податкового кредиту за вересень 2013 року суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ Завод "Спецлит'є", що призвело до зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 року на загальну суму 133 720,0 грн. та до збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за вересень 2013 року на суму 55864,00 грн.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ПК України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ Завод "Спецлит'є" укладено договір купівлі - продажу № 1/01-1 від 01.04.2013 року, згідно умов якого постачальник (ТОВ Завод "Спецлит'є") зобов'язується передати у власність покупцеві (ПАТ "Завод "Південкабель") злитки мідні.

На виконання зазначеноно договору в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та податкові накладні, тому висновки судів з приводу їх реальності є обґрунтованим.

Судами було досліджено вказані первинні документи та зроблено висновок про їх відповідність вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV та про підтвердження факту реальності господарських операцій позивача, які є підставою виникнення права на податковий кредит.

Таким чином, включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, відображених у отриманих від коетрагентів податкових накладних, було здійснено ним на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства, а суми ПДВ підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом, що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності.

Крім того, судами вірно зазначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Стосовно нарахування фіскальним органом позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 55864,00 грн., у прийнятому податковому повідомленні - рішенні №0000014000 від 10.01.2014 р., колегія суддів з зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки відповідачем встановлено, що в результаті проведеної ним перевірки дотримання вимог п.п.4.6.7 п.4.6. розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 р. №1492 встановлено порушення, а саме: підприємством не були відображені в податковій декларації з ПДВ за вересень 2013 р. в рядку 21 та 21.3 результати попередньої перевірки по акту від 05.09.2013 р. № 87/40-00-14/00214534, згідно якого податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення за формою "В-4" №0000054000 від 19.09.2013 р. про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ у сумі 44 691,0 грн. за січень, квітень, вересень, грудень 2011 р. та грудень 2012 р., а отже, зазначена сума з податку на додану вартість (44691,0 грн.) підлягає нарахуванню.

Згідно з п.56.1 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п.56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач оскаржив у судовому порядку податкове повідомлення - рішення №0000054000 від 19.09.2013 р. про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ у сумі 44 691,0 грн.

Відтак, сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні - рішенні №0000054000 від 19.09.2013 р., вважається неузгодженою до дня набрання судовим рішенням законної сили, а відтак, не могла бути відображена позивачем в рядку 21 та 21.3 наданої ним до податкового органу податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 у справі 820/533/14 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 у справі 820/533/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко