Ухвала суду № 52468156, 07.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 р. Справа № 815/492/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Шолар О.Ю. та представника відповідача Бутрик А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Виробничо-комерційна фірма «Юна-Сервіс» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року по справі за адміністративним позовом Виробничо-комерційної фірми «Юна-Сервіс» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

20.01.2015р. ВКФ «Юна-Сервіс» у вигляді ТОВ звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0014991502 від 25.11.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 68076 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 17019 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні камеральної перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а тому, винесене на підставі цих висновків сіпрне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2015 року у задоволені адміністративного позову ВКФ «Юна-Сервіс» у вигляді ТОВ відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ВКФ «Юна-Сервіс» у вигляді ТОВ 24.02.2015 р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2015 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В листопаді 2014 року головним державним ревізор-інспектором ДПІ у Малиновському районі м. Одеси проведено камеральну перевірку поданих ВКФ «Юна-Сервіс» у вигляді ТОВ декларацій з податку на додану вартість за вересень 2014 року.

За результатами цієї перевірки складено акт від 11.11.2014р. №5738/15-52-15-02, яким встановлено порушення позивачем вимог п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого ВКФ «Юна-Сервіс» у вигляді ТОВ занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню за підсумками вересня 2014 р., на 68 075,86 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2014р. №0014991502, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 68076 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17019 грн.

Не погоджуюсь з зазначеним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно з правомірності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається зі змісту вимог п.76.1 ст.76 ПК України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених норм ПК України видно, що камеральна перевірка даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, проводиться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим кодексом України, без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення, при цьому, камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що вищенаведені положення ПКУ фактично не встановлюють спеціальних норм щодо камеральної перевірки податкових декларацій з ПДВ, а тому, при проведенні камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість контролюючий орган має керуватись загальними нормами, що регулюють порядок проведення камеральних перевірок.

Крім того, положеннями п.76.1 ст.76 ПК України не визначено і будь-яких конкретних строків для проведення камеральної перевірки податкової декларації.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що 01.01.2007р. між ВКФ «Юна-Сервіс» у вигляді ТОВ (Покупець) та ТОВ «Імперія» (Постачальник) було укладено договір поставки з відстрочкою платежу №186/07.

На виконання вищевказаного договору ТОВ «Імперія» в травні 2014 р. поставило ВКФ «Юна-Сервіс» у вигляді ТОВ товар на загальну суму 408 455,15 грн. (у т.ч. ПДВ 68075,86 грн.), про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень, товарно-транспортних накладних та податкової накладної №98 від 31.05.2014р.

В подальшому, як видно з акту перевірки, сума ПДВ в розмірі 68076,86 грн. за виписаною ТОВ «Імперія» податковою накладною №98 від 31.05.2014р. була включена ВКФ «Юна-Сервіс» у вигляді ТОВ до податкового кредиту з податку на додану вартість, згідно податкової декларації за вересень 2014р. (ПД від 20.10.2014р. №9060400194).

Як вбачається зі змісту акту камеральної перевірки від 11.11.2014р. №5738/15-52-15-02, податковим органом встановлено включення ВКФ «Юна-Сервіс» до податкового кредиту податкової накладної від 31.05.2014р. №98 на суму 68075,86 грн., що відображено в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних. Вказана сума також була відображена і у розділі ІІ Додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» та включена до складу податкового кредиту вересня 2014 р.

Згідно системи Податковий блок (підсистема «Співставлення Реєстру та Єдиного реєстру податкових накладних (податковий кредит)») вказана вище податкова накладна від 31.05.2014 р. №98 на суму 68075,86 грн. не була ТОВ «Імперія» зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, а позивач, в свою чергу, не скористався своїм правом додати до своєї податкової декларації за звітний податковий період відповідну заяву зі скаргою на постачальника, яка, відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України, є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що позивачем фактично не оспорюється та визнається вищевикладений факт неподання заяви зі скаргою в порядку ст.201 ПК України, проте останній вважає, що фактичне провадження господарської операції є безумовною підставою для формування податкового кредиту, не зважаючи на допущені постачальником порушення податкового законодавства.

Проте, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не може погодитися з такою позицією позивача, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до приписів пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п.198.2 ст.198 ПКУ, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як слідує зі змісту п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При чому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

А згідно з п.201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності ж до вимог п.201.10 ст.201 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Згідно абз.11 п.201.10 ст.201 ПКУ, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Крім того, пп.49.18.1 п.49.18 ст.48 ПК України передбачено, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Як видно з п.1 «Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» (затв. Постановою КМУ від 29.12.2010р. №1246), цей Порядок визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних платників ПДВ - продавців товарів (послуг), звіряння даних, що містяться у виданих платникам такого податку - покупцям товарів (послуг) податковій накладній та розрахунку коригування з відомостями, що містяться у Реєстрі.

Таким чином, платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру.

Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладним і факт внесення їх до Реєстру в строки, відведені для складання та подання податкової звітності з ПДВ - п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання. В іншому випадку, без подання заяви на постачальника, який своєчасно не зареєстрував податкові накладні, платник податку - покупець товарів/послуг зобов'язаний включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Одночасно необхідно звернути увагу, що аналогічної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема, в своїй ухвалі від 02.12.2014р. (по справі №К/800/21424/14).

Таким чином, за вказаних обставин та враховуючи вище перелічені вимоги діючого законодавства, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 25.11.2014 року №0014991502 та відсутність законних підстав для його скасування.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми «Юна-Сервіс» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко