Постанова № 52468077, 12.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015р. Справа № 876/3760/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Кухтея Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

за участю представників:

апелянта (позивача у справі): не з’явився

апелянта (відповідача у справі): не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційні скарги Ужгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, м.Ужгород, та Спільного українсько-угорського підприємства “Геліос”, м.Чоп Закарпатської області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.02.2014р. у справі №807/3909/13-а

за позовом Ужгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, м.Ужгород

до Спільного українсько-угорського підприємства “Геліос”, м.Чоп Закарпатської області

про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

16.03.2011р. позивач: Ужгородська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача: Спільного українсько-угорського підприємства “Геліос” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення податкового боргу до бюджету у розмірі 93905,95грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача наявний податковий борг по податку на додану вартість, по земельному податку з юридичних осіб, по комунальному податку, а також пеня. В добровільному порядку відповідач наявний податковий борг не погасив.

01.12.2011р. постановою Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя – Шешеня О.М., справа №2а-0770/820/11) було задоволено позовні вимоги Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби України до Спільно українсько-угорського підприємства “Геліос” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

13.09.2012р. постановою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Спільно українсько-угорського підприємства “Геліос” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю – задоволено частково, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду №2а-0770/820/11 – скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково.

28.10.2013р. ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби України до Спільно українсько-угорського підприємства “Геліос” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю – задоволено частково, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012р. – скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В своїй ухвалі Вищий адміністративний суд вказує, що для встановлення факту чинності другої податкової вимоги №2/346 від 13.02.2002р. станом на час звернення до суду та підтвердження обставин, що зумовлюють звернення позивача з даним позовом, суди повинні встановити дату надіслання у встановленому порядку податкової вимоги платникові податків, а також встановити, чи не був погашений позивачем борг після вручення йому другої податкової вимоги, та чи розповсюджується на нього порядок стягнення податкового боргу, передбачений нормами Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

За результатами розгляду справи Закарпатський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про те, що позов слід задоволити частково, оскільки, в матеріалах справи наявні докази часткового погашення податкового боргу, а також в частині наявного боргу по ПДВ податковий органом неправомірно було змінено призначення платежу.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, апелянт-1 (позивач у справі): Ужгородська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області оскаржила її в апеляційному порядку. Апелянт-1 в своїй апеляційній скарзі вказує, що станом на 05.12.2013р. податковий борг відповідача з врахуванням попередньо заявлених вимог в адміністративному позові становить 205938,85грн. Також апелянт-1 зазначає, що ним правомірно було змінено призначення платежу та зараховано в рахунок погашення податкового боргу. Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмовлених вимог та винести нову, якою позовні вимоги задоволити повністю.

Також в апеляційному порядку оскаржено постанову суду першої інстанції апелянтом-2 (відповідачем у справі): Спільним українсько-угорське підприємством “Геліос”. Апелянт-2 зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання податкової вимоги відповідачу, як наслідок підстави для стягнення податкового боргу відсутні. Апелянт-2 звернув увагу суду на те, що в даних правовідносинах слід керуватись чинними на момент подання позову нормами ПК України та вказує на те, що обраний податковим органом спосіб захисту порушеного права є таким, що не відповідає процедурі стягнення суми податкового боргу, передбаченого Податкового Кодексу України (ПК). Апелянт-2 просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судове засідання сторони не з’явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому суд вважає можливим розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг у їх сукупності, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, колегією суддів встановлено наступне:

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що станом на 05.12.2013р. податковий борг відповідача, із врахуванням попередньо заявлених вимог в адміністративному позові, становить 205938,85грн., в тому числі, пеня в сумі 4630,42грн., а саме:

- з податку на додану вартість у розмірі 10784,21грн., в тому числі пені в розмірі 2929,50грн.

- з земельного податку з юридичних осіб в розмірі 195056,21грн., в тому числі пені в сумі 1681,01грн.

- з комунального податку в розмірі 98,43грн., в тому числі пені в сумі 19.91грн.

На підтвердження надсилання першої податкової вимоги представником позивача надано суду для огляду корінець податкової вимоги від 20.11.2001р. №1/105 та докази надіслання такого за адресою СП “Геліос”, м.Чоп, вул.Берег№2 та вручене 15.12.2001р.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами надсилання на адресу відповідача податкової вимоги.

Відносно факту надсилання другої податкової вимоги №2/346 від 13.02.2002р., в матеріалах справи наявні лише корінець вищевказаної вимоги та акт про розміщення податкових вимог на дошці податкових повідомлень.

Однак, слід зазначити, що відповідно до вимог п.6.2.4 ст.6 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. У разі, коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги, у зв’язку із незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому, день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що докази неможливості вручити платнику податків другої податкової вимоги у матеріалах справи відсутні. Відтак, позивачем не надано доказів необхідності розміщення податкової вимоги на дошці податкових оголошень, зважаючи на те, що Ужгородською МДПІ не дотримано процедуру, яка встановлена вимогами Закону України №2181-III.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем при надсиланні податкової вимоги не дотримано процедури, яка визначена Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

03.04.2008р. працівниками Ужгородської МДПІ проведено документальну невиїзну перевірку по питанню дотримання встановлених законодавством граничних термінів сплати узгодженого податкового зобов’язання по податку на додану вартість. Встановлено порушення вимог пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” – сплачено узгоджену суму податкового зобов’язання в сумі 4854,08грн. із запізненням від 815 до 1011 календарних днів, за наслідками складено акт і винесено податкове повідомлення рішення від 08.04.2008р. №0000741502/0 про визначення штрафної санкції з податку на додану вартість в розмірі 2427,04грн. Дане податкове повідомлення-рішення було направлено на адресу відповідача та вручено 11.04.2008р.

Відповідно до вимог п.5.1 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржено платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до вимог пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону України, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у визначені Законом строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Нормами пункту 7.7 ст.7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) – у рівних пропорціях.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що вищезазначена стаття не дає податковому органу повноваження змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Дана позиція узгоджується висновками Верховного Суду України викладеними у постанові від 17.10.2011р.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги податкової інспекції, оскільки, доводи про правомірність зміни органом ДПІ призначення платежу самостійно визначених відповідачем не відповідають нормам законодавства, чинним на момент існування відносин, а часткове погашення податкового боргу підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог п.95.1 ст.95 ПК України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності – шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до вимог п.95.3 ст.95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення боргу, податковим органом обрано неправильний спосіб захисту інтересів Держави у зазначених правовідносинах. Обраний спосіб захисту є таким, що не відповідає процедурі стягнення суми податкового боргу, передбаченого ПК України. Податковий орган, звертаючись до суду з вимогою про погашення податкового боргу, повинен чітко сформулювати свою вимогу, зазначивши, чи це погашення відбуватиметься шляхом стягнення грошових коштів платника податків, які перебувають на його рахунках в установах банків, чи таке погашення податкового боргу здійснюватиметься через отримання від суду дозволу на реалізацію майна боржника.

Приписами ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ст.9 КАС України передбачено, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, зазначає, що суд першої інстанції хоча і встановив правильно обставини справи, але не звернув уваги на обраний податковим органом спосіб захисту порушеного права. Як наслідок, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З огляду на викладене, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Апеляційна скарга відповідача підлягає до задоволення, постанову суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог позивача відмовити повністю.

Керуючись вимогами ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ужгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.02.2014р. у справі №807/3909/13-а за позовом Ужгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до Спільного українсько-угорського підприємства “Геліос” про стягнення податкового боргу, - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Спільного українсько-угорського підприємства “Геліос” на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.02.2014р. у справі №807/3909/13-а за позовом Ужгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до Спільного українсько-угорського підприємства “Геліос” про стягнення податкового боргу, - задоволити.

3. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.02.2014р. у справі №807/3909/13-а, - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного українсько-угорського підприємства “Геліос” 1906,88грн. сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя Р.В. Кухтей

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15.10.2015р.