Постанова № 52464924, 15.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10233/15 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорнянський С.І.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гнідіній М.Ю.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2,

від відповідача Менчиць Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги ОСОБА_4 від 02 квітня 2015 року, у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян». Зобов'язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути скаргу позивача від 02 квітня 2015 року та надати повну, аргументовану відповідь у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян». В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2015 року представник ОСОБА_4 на особистому прийомі звернувся до заступника начальника Департаменту державної виконавчої служби України із скаргою, в якій зазначив про те, що 20 вересня 2011 року державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва Руденко Н.В. разом з 5-ма державними виконавцями та працівниками міліції під час здійснення виконавчих дій у порушення ст. 7, 8, 12, 13, 56, 57 Закону України «Про виконавче провадження» перевищили службові повноваження, незаконно склали акт опису та арешту майна, занизивши його вартість, при цьому не зафіксували все майно.

У зв'язку з наведеним у скарзі заявник просив: з'ясувати, хто із посадових осіб відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва 20 вересня 2011 року організував рейдерське захоплення квартири позивача; з'ясувати необхідність складення 20 вересня 2011 року акту опису й арешту майна позивача, незважаючи на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2009 року та 25 січня 2011 року не було передбачено опис й арешт майна позивача; з'ясувати причини незаконного опису й арешту майна державним виконавцем Руденко Н.В.; з'ясувати причини відсутності підписів всіх учасників виконавчого провадження в акті опису й арешту майна позивача; з'ясувати причини накладення арешту на майно та передачі його на зберігання ОСОБА_7; з'ясувати причини накладення арешту на майно, на яке законом заборонено накладення арешту; з'ясувати причини заниження реальної вартості майна позивача та причини незафіксування в акті опису й арешту майна усього майна позивача; з'ясувати причини незупинення проведення виконавчих дій щодо виселення позивача з квартири, у зв'язку з поданням скарги до Шевченківського районного суду м. Києва.

З урахуванням вищенаведеного, у скарзі висловлено прохання здійснити об'єктивну перевірку дій посадових осіб ДВС Шевченківського району та притягнути винних в рейдерському захопленні квартири ОСОБА_4 до відповідальності; скаргу розглянути за участю представника ОСОБА_2, який в разі необхідності надасть додаткові докази.

Листом від 30 квітня 2015 року № Н-4001/20-3.1 за підписом начальника Управління розгляду звернень громадян та юридичних осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України позивачу надано відповідь, в якій зазначено наступне.

На виконанні у відділі Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва з 02 листопада 2009 року та з 18 серпня 2011 року перебували виконавчі провадженні з примусового виконання:

- виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2009 року № 2-96 про виселення позивача з квартири АДРЕСА_1;

- виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2011 року № 2-4562 про зобов'язання ОСОБА_8, в інтересах якої діє її мати ОСОБА_4, не чинити ОСОБА_7, ОСОБА_7 перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Вищевказані виконавчі провадження 22 вересня 2011 року були завершені у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду на підставі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно акту від 25 лютого 2015 року виконавчі провадження було знищено у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Крім того, позивачу було роз'яснено право оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби до суду.

Як зазначає позивач, вказану відповідь було отримано 27.05.2015 після звернення до відповідача 14.05.2015 із заявою щодо неотримання відповіді на скаргу від 02.04.2015.

Посилаючись на ту обставину, що згідно з листом відповідача від 30.04.2015 фактично було відмовлено у розгляді скарги, ОСОБА_4 звернулася з даним позовом до суду, в якому просила:

- скасувати відмову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 квітня 2015 року розглянути скаргу потерпілої ОСОБА_4 від 02 квітня 2015 року;

- зобов'язати начальника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти рішення після пред'явлення позивачем оригіналів і копій документів повторно розглянути скаргу потерпілої ОСОБА_4 від 02 квітня 2015 року та надати їй відповідь.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Департаментом не було належним чином розглянуто скаргу позивача та, вийшовши за межі позовних вимог, визнав протиправною відмову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги ОСОБА_5 від 02 квітня 2015 року, у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян»; зобов'язав Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути скаргу позивача від 02 квітня 2015 року та надати повну, аргументовану відповідь, у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв'язку тим, що, як зазначає позивач, відповідачем не було розглянуто по суті скаргу на дії державного виконавця, а надано відповідь в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що скаргу позивача розглянуто з дотримання вимог Закону України «Про звернення громадян».

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби визначено ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 цієї статті передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Відповідно до ч. 8 наведеної статті скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Частиною 6 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у виконавчих провадженнях, стосовно яких позивачем подано скаргу до органу державної виконавчої служби вищого рівня, позивач була боржником.

Враховуючи наведене, в силу положень ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_4 має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Таким чином, подана нею скарга повинна розглядатися в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян» (далі по тексту - Закон №393/96-ВР).

Передбачене статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення кореспондується із встановленими статтями 14, 15, 19 цього Закону обов'язками органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Згідно статті 14 Закону №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

За змістом частини 1 статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно статті 19 цього Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками розгляду скарги позивача від 20.04.2015 відповідачем було надано відповідь листом від 30.04.2015, який отримано позивачем лише 27.05.2015.

Доказів отримання відповіді на скаргу в місячний строк, визначений Законом № 393/96-ВР, відповідачем не надано.

Зважаючи на викладене, відповідачем порушено строк, встановлений Законом № 393/96-ВР, для розгляду скарг.

Вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо порушення строків розгляду скарги позивача в адміністративному позові не заявлялись, натомість, ОСОБА_4 просила скасувати відмову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 квітня 2015 року розглянути її скаргу від 02 квітня 2015 року.

Проаналізувавши лист-відповідь на скаргу, колегія суддів зазначає, що у вказаному листі скаржниці було надано вичерпну відповідь, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Таким чином, відповідачем розглянуто скаргу позивача в порядку та спосіб, визначених Законом України «Про звернення громадян», факт відмови у розгляді скарги не встановлено.

Стосовно доводів позивача щодо не здійснення відповідачем розгляду скарги ОСОБА_4 по суті, колегія суддів зазначає, що захист прав як боржника у виконавчому провадженні, які позивач вважає порушеними, в межах виконавчого провадження можливий шляхом звернення з відповідною скаргою до суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог адміністративного позову про скасування відмови Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 квітня 2015 року розглянути її скаргу від 02 квітня 2015 року та похідних вимог про зобов'язання розглянути скаргу повторно.

Стосовно доводів позивача щодо того, що, відповідач, здійснюючи розгляд скарги позивача без участі його представника, позбавив останнього права давати пояснення та докази щодо питань, порушених у скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до статті 18 Закону № 393/96-ВР, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

В свою чергу, обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг визначені статтею 19 Закону № 393/96-ВР, за змістом якої, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, крім іншого, на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Отже, право заявника бути присутнім при розгляді заяви чи скарги забезпечується обов'язком на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що право заявника бути присутнім при розгляді заяви чи скарги не є абсолютним та залежить від певних умов та обставин, зокрема, може бути реалізовано особою на власний розсуд у відповідності до його волі та бажання, однак лише у разі, якщо розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу і якщо такий порядок розгляду передбачено законодавством.

Оскільки ч. 6 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку, право скаржниці на надання пояснень та подання доказів щодо обставин, викладених у скарзі на дії працівників органу державної виконавчої служби, може бути реалізоване при зверненні з відповідним позовом до суду.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем надано вичерпну відповідь на скаргу ОСОБА_4 в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд першої інстанції не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови - про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 183-2, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 19.10.2015

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.