Постанова № 52461403, 13.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2015 р. Справа № 917/1292/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Бондаренко В.П.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4549 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.08.15 у справі

за позовом ТОВ "Захист ЛТД", м. Запоріжжя, 69104,

до ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" , м. Кременчук, 39621,

про стягнення грошових коштів в сумі 84 874,59 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Відповідач, ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Захист ЛТД" 84 874,59 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.08.2015 року (суддя Гетя Н.Г.) позов ТОВ "Захист ЛТД" до ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь ТОВ "Захист ЛТД" 46821, 60 грн. основної заборгованості, 3538, 14 грн. пені, 30153, 11 грн. інфляційних витрат, 1639, 40 грн. 3% річних та 1768, 40 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про невиконання позивачем своїх обов'язків за договором поставки, а також про неврахування судом спеціальної позовної давності для стягнення пені.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

11.12.2013 р. між сторонами було укладено договір поставки товару № 0657-СН (арк. справи 14-17), згідно якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, позивач (постачальник) зобов'язується поставити і передати у власність відповідачу (покупцю) визначений цим Договором товар, а відповідач зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 передбачено, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатками до цього договору.

Згідно п. 1.4 договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.07.2014 р. загальна ціна товару за цим договором становить 128444,40грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору, розрахунки за товар здійснюються протягом 60-ти календарних днів після поставки товару на склад покупця.

Згідно п. 10.6 Договору, у випадку порушення відповідачем строку розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь позивача неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 13.1 передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13.1 цього договору та закінчується 31.12.2014 р.

Як зазначає позивач, ним, на виконання умов договору №0657-СН, Специфікацій №1 та №2, згідно видаткових накладних № 205 від 07.07.2014 р. на суму 40742,40 грн., №21 від 13.02.2014 р. на суму 38934,00 грн., №22 від 22.01.2014 р. на суму 2646,00 грн., №1 від 10.01.2014 р. на суму 46368,00 грн. (копії накладних в матеріалах справи - арк. справи 22, 24, 26, 28) передав відповідачу товар на загальну суму 128690,40 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується також належним чином оформленими довіреностями на отримання його представником від позивача товарно-матеріальних цінностей (арк. спр. 23,25,27,29).

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, прийнявши товар без претензій щодо асортименту, якості, кількості продукції чи відсутності будь-якого документу оплатив його частково на суму 81868,80 грн., в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 46821,60 грн.

Крім того, на підставі п. 10.6 договору та ст.625 ЦК України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3698,26 грн. пені, 1639,40 грн. 3% річних та 32715,33 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 84874,59 грн.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Доводи позивача, покладені в основу його позовних вимог підтверджуються матеріалами справи, зокрема, договором поставки, видатковими накладними, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 46821,60 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що позивачем під час здійснення розрахунку пені по накладним №1 від 10.01.2014 р. залишок заборгованості по якій складає 5241,60 грн. та накладній №4 від 22.01.2014 р. не враховані положення ч. 6 ст. 232 ГК України та нараховано пеню за період який перевищує 6 місяців.

Колегією суддів перевірено виконаний господарським судом Полтавської області розрахунок по кожній накладній окремо та встановлено, що такий розрахунок проведено відповідно до чинного законодавства.

На підставі вказаного розрахунку місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені в сумі 3538,14 грн., з яких: 291,95 грн. пені нараховано по накладній №1 від 10.01.2014 р. на залишок заборгованості у сумі 5241,60 грн. за період з 15.06.2014 р. (дата зазначена позивачем) по 11.09.2014 р.; 170,00 грн. пені нараховано по накладній №4 від 22.01.2014 р. на сум 2646,00 грн. за період з 15.06.2014 р. (дата зазначено позивачем) по 24.09.2014 р.; 3075,25 грн. пені нараховано по накладній №21 від 13 лютого 2014 р. на суму 38934,00 грн. за період з 15.06.2014 р. (дата зазначено позивачем) по 15.10.2014 р. В частині стягнення 160,12 грн. пені правомірно відмовлено в задоволенні з вищезазначених підстав.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

В Рекомендаціях ВСУ відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97 р. зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Колегія суддів перевірила застосовану місцевим господарським судом методику розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, та дійшла висновку про вірність здійснених судом розрахунків. За результатами проведеного перерахунку, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 1639,40 грн. 3% річних пені та 30153,11 грн. інфляційних втрат за період з 16.04.2014 р. по 15.06.2015 р., а в частині стягнення 2562,22 грн. - відмовив з огляду на необргунтованість.

За викладеного, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про сплив позовної давності та відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з частиною 1 статті 256, частиною 1 статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

На особливу увагу у даному випадку заслуговують положення частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З правового аналізу вищевказаних норм вбачається, що сам по собі сплив строку позовної давності не є підставою для відмови у позові, а вирішальним у цьому питанні є заява сторони про застосування позовної давності, подана до винесення рішення у справі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до господарського суду Харківської області не подано заяви про застосування позовної давності. Представник відповідача в засідання господарського суду першої інстанції не прибув, проте був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, не направлялась така заява на адресу суду і засобами поштового зв'язку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга відповідача лише містить посилання на окремі статті Глави 19 Цивільного кодексу України "Позовна давність", проте не містить ані заяви про застосування позовної давності, ані переліку обставин, які об'єктивно перешкоджали відповідачу подати таку заяву до господарського суду Харківської області.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що як вірно було встановлено місцевим господарським судом - поставлений позивачем товар був прийняти відповідачем без зауважень.

Згідно статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

З правового аналізу вищевказаної норми вбачається, що у разі непередання покупцю приналежної товару документації він має право відмовитись від договору та повернути товар, а не відмовитись від обов'язку оплатити поставлений товар.

В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем поставленого йому товару, тому доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 13.08.2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 13.10.2015 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Бондаренко В.П.