Постанова № 52460096, 06.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа№ 910/930/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Гаркавенко С.В. - представник за дов. №91/201/12/01-1 від 01.12.2014 року;

відповідача: Шелудько Ю.М. - представник за дов. №3236 від 22.10.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2015 року

у справі № 910/930/14 (головуючий суддя: Нечай О.В., судді Бондарчук В.В., Марченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Комунального підприємства "Господар Дарницького району м. Києва"

про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 2 861 050,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Господар Дарницького району м. Києва (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 2 861 050,71 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року по справі № 910/930/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 2 453 244,67 грн, заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 7 162,01 грн, пеню в розмірі 133 157,20 грн, інфляційні втрати в розмірі 53 798,97 грн та 3 % річних в розмірі 57 025,20 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" витрати по сплаті судового збору в розмірі 54 091, 02 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" витрати по оплаті судової експертизи в розмірі 1 176,05 грн.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/930/14 в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, неповно з'ясував обставини справи визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, скаржник зазначив, що за результатами проведеної судової експертизи, експертом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту активну електричну енергію за період з 01.06.2012 року по 01.01.2014 року становить 2597522,71 грн, тобто розмір заборгованості відповідача майже повністю підтверджений, а сума у розмірі 5428,59 грн є розбіжністю і суд першої інстанції не прийняв даний висновок до уваги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року прийнято до провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київенерго" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

23.01.2001 року між ДКП "Господар" (в подальшому перейменоване на Комунальне підприємство "Господар Дарницького району міста Києва", далі - відповідач, споживач) та АЕК "Київенерго" (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Київенерго", далі - позивач, електропостачальна організація) було укладено договір на користування електричною енергією № 22 о/р 3309220 (далі - договір), предметом якого є зобов'язання позивача постачати електричну енергію у відповідності до умов договору, а відповідача своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови, визначені даним договором.

Відповідно до п. 4.1 договору споживач зобов'язується оплачувати використану енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період, згідно з постановами НКРЕ України, діючим індексом цін та умовами договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі здійснювалась оплата за спожиту електричну енергію, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період з 01.06.2012 року по 01.01.2014 року 2 595789,29 грн - заборгованість за спожиту активну електроенергію та 7162,01 грн за реактивну електроенергію.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив про те, що позивачем, при розрахунку розміру заборгованості була безпідставно нарахована вартість активної електричної енергії за небаланс по восьми будинках, що на думку відповідача, необґрунтовано суттєво збільшує розмір заборгованості.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з даним твердженням відповідача, з огляду на наступне.

Так, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року було призначено у даній справі судову економічну експертизу.

Експертний висновок - це письмове викладення експертом відомостей про обставини, що мають значення для справи, встановлені експертом на підставі його спеціальних знань і отриманих у результаті проведеного дослідження матеріалів справи, яке ґрунтується на сформульованому в ухвалі суду про призначення експертизи завданні.

Дослідження висновку експерта - це процесуальна дія, спрямована на одержання з висновку експерта відомостей про факти судом і доведення їх до сприйняття учасників процесу. Суд зобов'язаний особисто сприйняти наданий йому висновок експерта з метою його правильної оцінки при винесенні рішення. Досліджуючи висновок експерта, суд повинен перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи, а також чи було їм надано можливість ознайомитися з висновком експертизи.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Висновок експерта не є обов'язковим для суду, оскільки жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукупно з іншими доказами.

Відповідно до п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 року N 01-8/2651 "Про деякі питання призначення судових експертиз", у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід враховувати викладене в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 року N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах".

Згідно, у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 року N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" зазначається, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

У результаті дослідження та оцінки експертного висновку суд може визнати його:

а) повним та обґрунтованим і покласти в основу рішення;

б) неповним або не досить зрозумілим і призначити додаткову експертизу;

в) таким, що викликає сумніви у правильності висновку, і призначити повторну експертизу;

г) не погоджуючись із висновком експерта, не враховувати його у винесенні рішення, постановити рішення на підставі інших доказів.

Якщо суд не погоджується з висновком експерта, він відповідно до ч. 6 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України має право відхилити висновок судового експерта. Мотиви такого відхилення суд повинен викласти в судовому рішенні, як це передбачено ст. 84 Господарського кодексу України..

Ознайомившись з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є повним та обґрунтованим, а сторонами не було надано належних та допустимих доказів на спростування висновків викладених експертом, то у суду першої інстанції були відсутні підстави для відхилення вказаного висновку експертизи і останні були покладені в основу спірного рішення.

Так, експертизою було встановлено, що позивачем проведено нарахування відповідачу плати за небаланс спожитої електричної енергії по житлових будинках, то заборгованість за договором за період з 01.06.2012 року по 01.01.2014 рік становить 2453244 грн - заборгованість за спожиту активну електроенергію та 7 162,01 грн - заборгованість за реактивну електроенергію.

Крім того, пунктом 1 висновку експертизи №1100 від 11.02.2015 року було встановлено, що в частині 142544,62 грн заборгованість не підтверджується, в частині 5428,59 грн не видається за можливе дослідити.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника, що за результатами проведеної судової експертизи, експертом встановлено, що сума у розмірі 5428,59 грн є розбіжністю і останнє не було прийнято судом до уваги, оскільки експертом було чітко зазначено, що в частині 5428,59 грн не видається за можливе дослідити, що було прийнято судом першої інстанції до уваги під час прийняття спірного рішення.

Позивачем в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції щодо вірності здійсненного нарахування відповідачу вартості активної електричної енергії за небаланс по восьми будинках (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 5011-71/8863-2012 від 25.03.2014 року).

Тобто, заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту активну електроенергію за договором за спірний період складає 2 453 244,67 грн та за реактивну електроенергію складає 7 162,01 грн.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиту активну електроенергію в розмірі 2453244,67 грн - за активну електроенергію та в розмірі 7162,01 грн - за реактивну електроенергію.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 140 862,37 грн, 3% річних в розмірі 60324,98 грн та інфляційні втрати в розмірі 56 912,06 грн, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань " передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 5.3 договору у випадку несплати до кінця розрахункового періоду спожитої активної та реактивної електричної електроенергії з першого числа наступного за розрахунковим місяця нараховується пеня у розмірі 0,75 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної оплати, але не більше розміру, визначеного чинним законодавством.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для нарахування пені, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак, як вбачається з доданих розрахунків до позовної заяви та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач не нараховує пеню поза строком позовної давності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році).

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму пені, інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням часткового задоволення суми основного боргу, погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо часткового задоволення суми пені в сумі 133157.20 грн, інфляційних втрат в розмірі 53798,97 грн та 57025,20 грн 3 % річних.

Отже, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/930/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київенерго" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/930/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/930/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун