Ухвала суду № 52457151, 15.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/13215/15 Головуючий у 1 інстанції - Фролова І.В.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Вербової І.М., Кирилюк Г.М.

при секретарі - Архіпової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і просив винести рішення, яким зобов»язати відповідачів усунути перешкоди, які йому чиняться в користуванні квартирою АДРЕСА_1, а також просив вселити його у зазначену квартиру, як вселеного і зареєстрованого в цій квартирі на законних підставах на правах члена сім»ї співвласника квартири /а.с.2-4,40/.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2014 року позов задоволено /а.с.80-82/.

Судовим рішенням зобов»язано ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні АДРЕСА_1, а також вселено позивача у зазначену квартиру.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вселений і зареєстрований у спірній квартирі на правах члена сім»ї власників квартири, а також послався на те, що право користування позивача спірної квартирою обумовлено відносинами сервітуту, який випливає із вимог закону, і на час розгляду справи не є припиненим у відповідності до вимог закону.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові /а.с.140-143/.

Скаржник послався на те, що позивач вселений з порушенням чинного законодавства.

Скаржник зазначив, що ОСОБА_5, як власник квартири не давала згоди на вселення та реєстрацію позивача у спірній квартирі, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність доказів на підтвердження дотримання встановленого порядку вселення у жиле приміщення, а саме, на отримання письмової згоди всіх власників квартири. При цьому, зазначив скаржник в силу п.15 постанови Пленуму ВСУ №9 від 1.11.1996 року при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО СтепаненкомВ.Д. від 8.09.2000 року за реєстровим №2812 придбана у власність в рівних частках на відповідачів ОСОБА_2 та на її неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.102/.

11.05.2001 року ОСОБА_2 уклала шлюб з позивачем по справі ОСОБА_3 і змінила своє прізвище на ОСОБА_2. Розірвано шлюб у серпні 2013 року/а.с.100/.

Встановлено, що ОСОБА_2 належну їй Ѕ частку спірної подарувала відповідачам: ј частку - своєму сину ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 9.04.2003 року, та ј частку - своїй матері ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 18.06.2009 року/а.с.32/

Як слідує із матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 двічі реєструвався на спірній житлоплощі: 16.04.2002 року (знятий з реєстрації - 30.06.2009 року), та 23.09.2011 року і є зареєстрованим на час розгляду справи /а.с.72/.

Сторонами також не заперечується, що, починаючи з моменту укладення шлюбу між ОСОБА_2 а ОСОБА_3, з травня 2001 року, позивач постійно проживав і користувався спірною квартирою до червня 2013 року. Позивач був вселений у спірну квартиру на правах члена сім»ї власника квартири, з дозволу його дружини, яка володіла на той час на праві власності Ѕ частиною цієї квартири. І постійно проживав у спірній квартирі до червня 2013 року.

Зняття з реєстрації позивача 30.06.2009 року було викликано тим, що у мешканців квартири планувався сімейний обмін з метою покращення житлових умов, який не відбувся. Враховуючи, що сімейні стосунки сторін залишались хорошими і при цьому позивач постійно залишався користуватись цією квартирою, друга реєстрація позивача на спірній квартирі відбулась 23.09.2011 року згідно заяви його дружини ОСОБА_2 від 7.09.2011 року до директора ЖЕК «Татарка», погодженої також співвласником квартири ОСОБА_7 /а.с.74/.

На час розгляду справи у спірній квартирі фактично проживають ОСОБА_2, ОСОБА_4, а також малолітній син позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_10,ІНФОРМАЦІЯ_2, що не заперечується сторонами.

Починаючи з червня 2013 року позивач ОСОБА_3 не має можливості користуватись квартирою АДРЕСА_1, оскільки відповідачі чинять йому в цьому перешкоди, у зв»язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Судом встановлено, що іншого житла крім спірної квартири, позивач не має.

Дійшовши висновку про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_2, та залишення без змін рішення суду першої інстанції про вселення позивача у спірну квартиру, колегія суддів виходить з наступного.

Так, суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивач користувався спірною квартирою в силу сервітуту, право на яке у нього виникло в силу закону.

Відповідно до ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування (сервітут).

В силу ст.402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

А, згідно ст.403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч.1). Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ч.2). Особа, яка користується сервітутом, зобов»язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.3).

Спростовуючи доводи відповідачів відносно того, що у позивача не виникло право сервітуту, суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що позивач був вселений у спірне житло на правах члена сім»ї власника квартири (ст.64,156 ЖК), як в 2001 році, так і в 2011 році зі згоди власників квартири, а тому право сервітуту у нього виникло в силу закону.

При цьому, як встановлено судом, підстави для припинення у позивача права сервітуту, передбачені ст.406 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Встановлено, що відповідачі не звертались до суду з позовом про припинення права користування ОСОБА_3 спірною квартирою та про виселення його з цієї квартири.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що дії відповідачів, якими чиняться перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою, є протиправними, а тому позовні вимоги позивача ОСОБА_3 є обгрунтованими і такими, що підлягають захисту.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, відхилити, а заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді