Рішення № 52440636, 15.10.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/8115/14-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.Провадження № 22-ц/780/5766/15 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 54 15.10.2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 жовтня 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Даценко Л.М.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Гірничовидобувний і камнеобробний комбінат «Біличі» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 2 вересня 2015 року у справі за позовомОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Гірничовидобувний і камнеобробний комбінат «Біличі» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який надалі уточнив мотивував тим, що він працював у ПАТ «ГВКК «Біличі» (раніше ЗАТ «ГВКК «Біличі») на посаді виконуючого обов'язки головного бухгалтера із 2006 року по 1 квітня 2011 року. Звільнений із роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Вказував, що на день його звільнення відповідач нарахував йому, але не виплатив заробітну плату за період часу з листопада 2010 року по 1 квітня 2011 року в розмірі 12059,71 грн., що є порушенням ст.ст.47,116 КЗпП України, згідно яких виплата усіх сум, що належать працівнику проводиться у день звільнення.

На захист своїх конституційних прав він звернувся із заявою до Ірпінського міського суду про стягнення із відповідача заборгованості по заробітку, про що було видано судовий наказ. Станом на 29 грудня 2014 року борг на його користь по невиплаченій заробітній платі становить 46775,35 грн. Посилаючись на ст.117 КЗпП України, просив стягнути з ПАТ «ГВКК «Біличі» на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати із 1 березня 2013 року по 29 грудня 2014 рокуу розмірі 92190,52 грн. та стягнути на користь держави судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 2 вересня 2015 року позов задоволено. Ухвалено стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 92190,52 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідач ПАТ «ГВКК «Біличі» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що 15 жовтня 2012 року господарським судом порушено справу про банкрутство ПАТ «ГВКК «Біличі», а тому відповідно до положень ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того, суд не врахував, що невиплачений заробіток позивача при його звільненні становив 12059,71 грн. і був стягнутий наказом Ірпінського міського суду № 1013/4202/12 від 3 травня 2012 року. Даний судовий наказ виконаний, борг по заробітку виплачений і постановою начальника Ірпінського ВДВС від 8 липня 2013 року виконавче провадження № 33153082 щодо виконання судового наказу № 1013/4202/12 закінчено у зв'язку із його виконанням, а відтак підстави для стягнення середнього заробітку відсутні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що із 21 лютого 2006 року по 1 квітня 2011 року позивачперебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду виконуючого обов'язки головного бухгалтера ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі».

1 квітня 2011 року позивач звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпПУ. На момент звільнення із позивачем не був проведений розрахунок і не виплачена заробітна плата у розмірі 12059,71 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду і наказом Ірпінського міського суду № 1013/4202/12 від 2 квітня 2012 року із ГВКК «Біличі» на користь позивача було стягнуто заборгованість по заробітку при звільненні в розмірі 12059,71 грн.

У зв'язку із невиконанням відповідачем судового наказу і непроведенням розрахунку позивач двічі звертався до Ірпінського міського суду Київської області із позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку. Заочними рішеннями Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2012 року та від 12 квітня 2013 року із ЗАТ «ГВКК «Біличі» на користь позивача стягнуто із середній заробіток за час затримки виплати розрахунку відповідно за період із 02 квітня 2011 року по 01 червня 2012 року у сумі 71684,57 грн. та за період із 01 червня 2012 року по 01 березня 2013 року у розмірі 46775,35 грн.

Також судом встановлено, що за вказаними судовими рішеннями ОСОБА_2 виплачено кошти в розмірі 118459,92 грн., що стверджується видатковими касовими ордерами, розпискою ОСОБА_2 про отримання коштів та двома постановами Ірпінського ВДВС від 26 червня 2015 року про закінчення виконавчих проваджень (а.с.79-80,84-86).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ПАТ «ГВКК «Біличі» добровільно у встановлені строки не виплатив позивачу належну при звільненні заробітну плату, чим порушив вимоги закону та його права.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи, зроблені внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального права.

Відповідно до ст.47 КЗпПУ власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, зокрема в день звільнення. Згідно ст.117 КЗпПУ в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз змісту вказаних норм дає підстави для висновку, що в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум в день звільнення середній заробіток виплачується виключно по день фактичного розрахунку, тобто по день, коли працівнику виплачено борг по заробітку.

Суд першої інстанції вказаних приписів закону не врахував та не з'ясував чи виплачено позивачу борг по заробітку, належний йому при звільненні в розмірі 12059,71 грн., а якщо виплачено то коли і які докази це підтверджують.

При цьому суд не звернув уваги на письмові заперечення відповідача проти позову, які маються в матеріалах справи на а.с.81-83 про те, що наказ Ірпінського міського суду № 1013/4202/12 від 2 квітня 2012 року про стягнення із ГВКК «Біличі» на користь позивача заборгованості по заробітку при звільненні в розмірі 12059,71 грн. виконано і постановою начальника Ірпінського ВДВС від 8 липня 2013 року виконавче провадження № 33153082 щодо виконання судового наказу № 1013/4202/12 закінчено у зв'язку із його виконанням.

Отже, стягуючи на користь позивача середній заробіток після проведення з ним розрахунку, тобто після 8 липня 2013 року, суд порушив приписи ст.117 КЗпПУ щодо виплати працівникові середнього заробітку виключно по день фактичного розрахунку.

Крім того, з'ясування моменту виплати позивачу заробітну, в тому числі необхідно для вирішення судом питання про наявність підстав для застосування судом трьохмісячного строку позовної давності, передбаченого ст.233 КЗпПУ при вирішенні трудових спорів.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтуються на матеріалах справи, суд допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на момент звільнення із позивачем не був проведений розрахунок і останньому не виплачена заробітна плата у розмірі 12059,71 грн.

За заявоюпозивача Ірпінський міський суд Київської області видав наказ № 1013/4202/12 від 2 квітня 2012 року про стягнення із ГВКК «Біличі» на користь позивача боргу по заробітку в розмірі 12059,71 грн., який перебував на виконанні в Ірпінському ВДВС. Даний наказ виконаний і позивачу виплачено належний при звільненні заробіток у розмірі 12059,71 грн., у зв'язку з чим постановою начальника Ірпінського ВДВС від 8 липня 2013 року виконавче провадження № 33153082 щодо виконання судового наказу № 1013/4202/12 закінчено.

Належним чином завірена копія постанови ВДВС надана відповідачем до суду апеляційної інстанції, який пояснив, що остаточний розрахунок із позивачем по заробітку в розмірі 12059,71 грн. проведено 8 липня 2013 року і в цей же день державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

Зі справи вбачається, що позивач заявив вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період із 1 березня 2013 року по 29 грудня 2014 року.

Поскільки, з урахуванням вимог ст.117 ЦК України, позивач має право на отримання середнього заробітку по день фактичного розрахунку, тобто по 8 липня 2013 року, то його вимоги про стягнення середнього заробітку за період із 8 липня 2013 року по 29 грудня 2014 року задоволенню не підлягають як такі, що не грунтуються на вимогах закону.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за період із 1 березня 2013 року до 8 липня 2013 року (по день розрахунку) задоволенню не підлягають з таких міркувань.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Відповідно для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-116 цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Поскільки розрахунок із позивачем проведено у липні 2013 року, а звернувся він до суду із зазначеним позовом лише у грудні 2014 року, тому відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, а відтак підстави для задоволення вимог в цій частині відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Гірничовидобувний і камнеобробний комбінат «Біличі» задоволити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 2 вересня 2015 рокускасувати і ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позовуОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Гірничовидобувний і камнеобробний комбінат «Біличі» про стягнення середнього заробітку та збитків за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді: