Рішення № 52427481, 15.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/11801/13-ц 22-ц/774/2030/К/15

Справа № 182/11801/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/2030/К/15 інстанції - ОСОБА_1

Категорія 27 (4) Доповідач - Савіна Г.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Савіної Г.О.,

суддів - Митрофанової Л.В., Чорнобука В.І.,

при секретарі - Голуб О.О.,

за участю - представника позивача ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» - Колісниченка Євгена Юрійовича,

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль», третя особа - ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райфайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ«Райфайзен Банк Аваль») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_4 за кредитним договором № 014\109587\1347\74 від 26 серпня 2006 року отримав кошти в сумі 25000 доларів США та прийняв на себе зобов'язання повернути їх в обумовлений договором строк, а саме до 26 серпня 2026 року, шляхом щомісячних платежів відповідно до графіку, сплачувати проценти за користування кредитом з розрахунку 12% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів, між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки від 29.08.2006 року про передачу в іпотеку чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки ОСОБА_4 належним чином зобов'язання за договором не виконував, виникла заборгованість в розмірі 271132,51 грн., яка була стягнута за рішенням суду, видано відповідний виконавчий лист 05.04.2011 року по справі № 2-295-10, однак рішення суду не виконано у зв'язку з відсутністю зареєстрованого за відповідачем майна на яке можливо звернути стягнення.

Враховуючи те, що зобов'язання мають виконуватись належним чином, а відповідач ОСОБА_4 є власником предмету іпотеки, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 29.08.2006 року, а саме - чотирикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., яка зареєстрована в БТІ за гр. ОСОБА_5, шляхом продажу її за початковою вартістю не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, для задоволення грошових зобов'язань за кредитним договором № 014\109587\3147\74 від 29.08.2006 року перед ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в сумі 271132,51 грн.; виселити з зазначеної квартири ОСОБА_5 та всіх зареєстрованих осіб, а також зобов'язати Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5 та всіх зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1.

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та просив визнати недійсним договір іпотеки від 29.08.2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830, посилаючись на те, що на момент укладення договору він не набув права власності на квартиру, оскільки після укладення договору купівлі-продажу не зареєстрував право власності в органах державної реєстрації, а відповідно до Закону України „Про іпотеку" предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_5 Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволені. Визнано недійсним договір іпотеки від 29.08.2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830. Стягнуто з ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд неправомірно відмовив у задоволенні його позовних вимог, не врахував, що кредитні кошти надавалися ОСОБА_4 для придбання спірної квартири, а також дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_4 права власності на квартиру, оскільки, договір купівлі-продажу квартири у відповідності до вимог ч. 4 ст. 334, ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції яка діяла на момент укладення договору) був зареєстрований у державному реєстрі правочинів, тому право у ОСОБА_4 на спірну квартиру виникло з моменту державної реєстрації договору. Крім того, суд залишив поза увагою відсутність юридичних підстав для визнання договору іпотеки недійсним та безпідставно задовольнив зустрічні позовні вимоги.

В своїх запереченнях відповідач ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 за кредитним договором від 29.08.2006 року № 014\109587\1347\74 укладеним з ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" отримав кошти в сумі 25000 доларів США та прийняв на себе зобов'язання повернути кредитні кошти в обумовлений договором строк, шляхом щомісячних платежів відповідно до графіку, сплачувати проценти за користування кредитом з розрахунку 12% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів, між ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки від 29.08.2006 року про передачу в іпотеку чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки ОСОБА_4 належним чином зобов'язання за договором не виконував, за кредитним договором № 014\109587\1347\74 від 29.08.2006 року виникла заборгованість в розмірі 271132,51 грн., яка стягнута за рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, видано відповідний виконавчий лист 05.04.2011 року по справі № 2-295-10, однак рішення суду не виконано у зв'язку з відсутністю у боржника зареєстрованого за ним майна на яке можливо звернути стягнення.

29.08.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_4 не зареєстрував договір купівлі-продажу в реєстрі прав власності, то на час укладення договору іпотеки 29.08.2006 року право власності на квартиру у нього не виникло, а тому чотирикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не могла бути предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України „Про іпотеку". Таким чином, оскільки зміст спірного договору не відповідає вимогам статті 5 Закону України „Про іпотеку", а саме в договорі іпотеки від 29.08.2006 року визначено предметом іпотеки чотирикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку у ОСОБА_4 на час укладення договору іпотеки не виникло, у зв'язку з відсутністю державної реєстрації прав власності, дійшов до висновку, що зустрічна позовна заява ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки від 29.08.2006 року щодо вказаної квартири підлягає задоволенню, а у задоволенні первісного позову слід відмовити, так як задоволення позову про визнання договору іпотеки недійсним повністю виключає правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 590 ЦК України передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, а також право на відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, а також початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку» вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Крім того, за правилами ч. 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку», початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Як убачається із матеріалів справи, 29 серпня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є чотирикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. 29 серпня 2006 року за реєстровим № 2828, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 29.08.2006 року за номером 1532715 згідно витягу з державного реєстру правочинів № 2816073, виданого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. 29 серпня 2006 року.

Згідно п. 1.1. договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодеожателя, що витікають з кредитного договору № 014/109587/3147/74 від 29 серпня 2006 року, укладеного між іпотекодержателем (АППБ «Аваль» та іпотекодавцем (ОСОБА_4.), а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодавець зобов'язується перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 25000 доларів США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.

Відомості про іпотеку нотаріусом внесено до Державного реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону.

Пунктом 3.1.5 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та за рахунок його вартості задовольнити свою вимогу визначену підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 цього договору.

Згідно п. 3.1.4 у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 6 цього договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Відповідно до п. 1.3 заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 29921,00 доларів США, що складає за курсом НБУ на день укладення цього договору 151100,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням взятих зобов'язань, рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість по кредитному договору у розмірі 271132,51 грн. та судові витрати у розмірі 1820,00 грн.

Вищезазначене рішення суду не виконано у зв'язку з відсутністю майна на яке можливо звернути стягнення.

З урахуванням розміру заборгованості, який станом на 22.10.2010 року скаладає за кредитом в розмірі 34270,25 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає - 271132,51 грн., враховуючи співмірність заборгованості із вартістю предмета іпотеки, яка відповідно до умов іпотечного договору складає 29921,00 доларів США, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою ст. ст. 9, 109 ЖК України, ст. ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Відтак результат аналізу зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Згідно копії вимоги, 19.06.2013 року банком було направлено на адресу ОСОБА_4 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення боргу та пропозицію добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки. Дану вимогу відповідачем було отримано особисто 25.06. 2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового повідомлення (а.с. 12 зв).

Враховуючи те, що в іпотеку передано квартиру, яка була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_5 та інші особи, зареєстровані у квартирі підлягають виселенню, без надання їм іншого постійного житла.

Позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в частині зобов'язання Нікопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5 та всіх зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Рішення суду про виселення відповідача ОСОБА_5 та всіх зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1,- є правовою підставою для зняття їх з реєстраційного обліку за зазначеною адресою, тому в задоволенні цієї частини позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» слід відмовити.

Посилання відповідача ОСОБА_4 на недійсність договору іпотеки у зв'язку з відсутністю у нього на час укладення договору іпотеки 29.08.2006 року права власності на квартиру на увагу не заслуговують.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України).

Згідно положень частин 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як убачається із матеріалів справи 29 серпня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, згідно якого продавець передає у власність, а покупець приймає за ціну та на умовах, що обговорені цим договором, належну продавцю на праві власності чотирикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що вказаний договір підлягає державній реєстрації. Право власності виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору. Покупцю необхідно здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, що є предметом цього договору.

Пунктом 5.2 передбачено, що оскільки ця купівля-продаж відбувається з використанням кредиту банку на умовах розстрочки платежу, сторони дійшли згоди, що покупець має право без додаткового узгодження з продавцем передати майно, вказане у п. 1 цього договору, в іпотеку банку з переводом на банк майбутнього права вимоги.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Згідно відомостей з державного реєстру іпотек у відповідності до чинного законодавства оспорюваний договір іпотеки від 29.08.2006 року було зареєстровано приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. за номером 4264412 та внесено до єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3657534. Боржником за основним зобов'язанням та власником квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_4

Враховуючи вищезазначене, договір іпотеки від 29.08.2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830 є дійсним.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, та не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Таким чином рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням, відповідно до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, нового рішення, а саме про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 29.08.2006 року, а саме - чотирикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., яка зареєстрована в БТІ за гр. ОСОБА_5 шляхом продажу її за початковою вартістю не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, для задоволення грошових зобов'язань за кредитним договором № 014\109587\3147\74 від 29.08.2006 року перед Публічним акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль" в сумі 271132,51 грн. та виселення ОСОБА_5 та всіх зареєстрованих осіб з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні вимог про зобов'язання Нікопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5 та всіх зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 слід відмовити. Та про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» про визнання договору іпотеки від 29.08.2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, що посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830 недійсним.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4066,99 грн.за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 217 ЦПК України не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309, 313, 314- 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 29.08.2006 року, а саме - чотирикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., який зареєстрований у державному реєстрі правочинів шляхом продажу її за початковою вартістю не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, для задоволення грошових зобов'язань за кредитним договором № 014\109587\3147\74 від 29.08.2006 року перед Публічним акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль" в сумі 271132,51 грн.

Виселити ОСОБА_5 та всіх зареєстрованих осіб з квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні решти цього позову відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» про визнання договору іпотеки від 29.08.2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, що посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830 недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в розмірі 4066,99 грн.за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 217 ЦПК України не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : Г.О.Савіна

Судді: Л.В.Митрофанова

В.І.Чорнобук