Рішення № 52427447, 13.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/9636/13-ц 22-ц/774/1503/К/15

Справа № 212/9636/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження №22-ц/774/1503/К/15 суддя Чайкін І.Б.

Категорія - 39 (ІV) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Зубакової В.П.

суддів: Бондар Я.М., Соколан Н.О.

при секретарі: Петренко К.І.

за участю експерта: ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 03 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Умріхіна Клавдія Андріївна, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання заповіту недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи реєстраційна служба Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_6, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8,

представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_9, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_10, після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1. Позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та повідомлено про те, що померла за життя склала заповіт від 28.01.2012 року, яким заповіла спадкове майно невістці ОСОБА_3

Посилаючись на те, що померла ОСОБА_11 страждала на психічний розлад здоров`я та, на момент складання заповіту 28 січня 2012 року, не могла усвідомлювати свої дії, просив суд: визнати недійсним заповіт ОСОБА_11 на користь ОСОБА_3, посвідчений 28 січня 2012 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К.А., за реєстровим номером 164.

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_11 та її чоловікові ОСОБА_12

ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та його часка квартири перейшла до онука ОСОБА_12 - ОСОБА_7 на підставі заповіту, однак непрацездатна дружина померлого ОСОБА_11 має право на обов'язкову частку у спадщині, яку не встигла оформити за життя.

Посилаючись на те, що вона є єдиною спадкоємицею померлої ОСОБА_11 за заповітом, уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати за нею право власності на 7/12 частин трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, розташованої на другому поверсі п'ятиповерхового будинку, загальною площею 58,41 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою суду від 26 березня 2014 року позови об'єднано в одне провадження.

Ухвалою суду від 14 серпня 2014 року залучено до участі у справі у якості третьої особи ОСОБА_7

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 03 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_11 на користь ОСОБА_3, посвідчений 28 січня 2012 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К.А., за реєстровим №164.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та задоволення її зустрічних позовних вимог, посилаючись на його незаконність та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Судом не взято до уваги, що висновок експерта не містить чіткої відповіді про те, що померла на момент складання заповіту не могла усвідомлювати свої дії, а лише зазначено, що існуючі на той час порушення її психічної діяльності істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до правової позиції ВСУ від 29.02.2012 року саме по собі не може бути підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 06.11.2012 року про визнання ОСОБА_11 недієздатною не може бути доказом недієздатності останньої на час складання заповіту.

Суд не взяв до уваги пояснення нотаріуса про те, що заповідач ОСОБА_11 при складанні заповіту була при свідомому глузді та пам'яті, грамотно підписала заповіт та власноручно написала кілька речень.

Також, судом не враховано пояснення свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які пояснили, що померла вела активний образ життя та була при здоровому глузді. Натомість, суд не надав критичної оцінки поясненням свідків ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та ОСОБА_28, які є родичами позивача або ж випадковими людьми, які мало спілкувались із померлою та пояснення яких суперечать свідченням людей, які її добре знали та постійно спілкувались.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_8, які, кожна оремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_9, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її відхилити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_11 в період укладання заповіту на користь ОСОБА_3, а саме 28.01.2012 року, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому спірний заповіт є недійсним.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що вони є взаємовиключними із позовними вимогами ОСОБА_4, а тому не можуть бути задоволені.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на ї підтвердження; 3) які правовідносин сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт, як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч; має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою визначеною ст. ст. 1251-1252 ЦК України.

Стаття 1257 ЦК України передбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 січня 2012 року ОСОБА_11, на випадок своєї смерті, склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Умріхіною К.А. та зареєстровано в реєстрі за № 164, відповідно до якого належну їй частину квартири АДРЕСА_1 та усе інше майно, з чого б воно не складалося, а також усе те, що буде належати їй на день смерті, усі майнові права та обов'язки, вона заповідала ОСОБА_3.

Заповіт виготовлений нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів на прохання заповідача, до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_11 і власноруч нею підписаний в присутності нотаріуса (т. 1 а.с. 35).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла (т. 1 а.с. 34).

Син померлої ОСОБА_11 - ОСОБА_4 оскаржив заповіт від 28 січня 2012 року в судовому порядку, з тих підстав, що остання не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у момент складання та посвідчення цього заповіту.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отже, вирішуючи даний спір суд повинен встановити психічний стан заповідача в момент вчинення заповіту, тобто чи розумів останній значення своїх дій та чи міг керувати ними в цей момент. Висновок про тимчасову недієздатність сторони правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу (в даному випадку - посмертну судово-психіатричну експертизу) за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

При цьому, у відповідності до положень ст. 212 ЦПК України висновок такої експертизи оцінюється судом у сукупності з іншими доказами по справі - показаннями свідків, даними медичних документів, що підтверджують або ж спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення заповідач не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Аналогічні роз'яснення надані в п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 та в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7.

Згідно ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За результатами посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, викладеними в акті №48 від 24.02.2015 року, ОСОБА_11 в період часу, що відноситься до 28 січня 2012 року, страждала психічними розладами у формі органічного ураження головного мозку судинного генеза з психоорганічним синдромом. Психічні розлади, наявні у ОСОБА_11 в момент складання та посвідчення нею заповіту від 28 січня 2012 року були такими, що суттєво впливали на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Надаючи оцінку акту посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №48 від 24.02.2015 року, колегія суддів виходить із принципу презумпції психічного здоров'я особи та керується положеннями ч.6 ст.147 ЦПК України, згідно яких висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Принцип презумпції психічного здоров'я означає, що особа вважається психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії та керувати ними доки зворотне не буде доведено. Згідно з цим визначенням, кожна особа, яка досягла встановленого законом віку, апріорі вважається психічно здоровою і здатною до свідомих дій, тобто, у визначенні чинного законодавства, дієздатною.

Таким чином, початково психічне здоров'я особи не підлягає доведенню. Доводити необхідно наявність хворобливого психічного розладу і певний стан здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Колегія суддів не вважає Акт №48 від 24.02.2015 року настільки переконливим, що він міг би слугувати основою для беззаперечного встановлення факту вчинення оспорюваного правочину у стані, який би перешкоджав усвідомленню ОСОБА_11 значення своїх дій під час його вчинення та спроможності керувати ними.

Допитана у судовому засіданні експерт ОСОБА_2, яка була лікарем доповідачем при проведенні посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_11, пояснила, що судові експерти, при проведенні комплексної судової психолого-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_11, не могли однозначно стверджувати про абсолютну неспроможність ОСОБА_11 на час складання оспорюваного заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки матеріали справи не містять достатньої медичної документації за даний період.

Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_11 в момент складення нею заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення її психічної діяльності істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Крім того, в матеріалах цивільної справи наявні докази, які свідчать про здатність ОСОБА_11 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні оспорюваного заповіту. Зокрема, 28 січня 2012 року о 10 годині 30 хвилин ОСОБА_11 звернулася до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Умріхіної К.А. із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка - ОСОБА_12, яка складається із частки квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 109), та пізніше цього ж дня склала оспорюваний заповіт, яким усе своє майно, у тому числі й частку квартири АДРЕСА_1, заповідала ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 35), тобто послідовно і вибірково підійшла до розпорядження належним їй майном.

Згідно характеристики ОСОБА_11, наданої головою Жовтневої районної організації ветеранів, остання приймала активну участь у роботі соціальної і медико-побутової комісії прирайонної організації ветеранів, а також в проведенні районних та міських заходів. Останній раз ОСОБА_11 була в офісі районної організації ветеранів 11.06.2012 року на день свого народження, а до цього - перед Днем Перемоги у травні 2012 року у кафе «БАДА-БУМ» проводила заходи з ветеранами та привітала їх зі святом (т. 1 а.с. 210-211).

Дієздатність ОСОБА_11 та її здатність адекватно оцінювати ситуацію у спірний період також встановлено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К.А. при посвідченні заповіту та підтверджено поясненнями свідків, а саме: ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_14 та ОСОБА_36, які повністю узгоджуються з матеріалами справи, згідно яких вперше ОСОБА_11 була оглянута лікарем психіатром лише 30 травня 2012 року, що може свідчити про те, що до цього часу така необхідність була відсутня.

Пояснення свідків ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_21, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_24, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_27 та ОСОБА_28 про те, що ОСОБА_11 в останні роки свого життя виглядала неадекватною не є беззаперечним доказом неспроможності останньої керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення на час укладення заповіту у січні 2012 року з огляду на те, що вони не узгоджуються з встановленими судом обставинами справи, а пояснення деяких із цих свідків (зокрема, ОСОБА_41, ОСОБА_42) взагалі відносяться лише до другої половини 2012 року.

Визнання ж ОСОБА_11 недієздатною рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 06 листопада 2012 року теж не свідчить про неспроможність останньої усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у січні 2012 року.

Так, при вирішенні питання про визнання ОСОБА_11 недієздатною судом було призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої хронічний стійкий психічний розлад у формі слабоумства неясного генеза позбавляє ОСОБА_11 на час проведення експертизи (тобто станом на вересень 2012 року) можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними. Вказаний висновок не містить посилань на неспроможність ОСОБА_11 усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними у період часу, що передував проведенню такої експертизи, а тому колегія суддів приходить до висновку, що Акт №264 амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 27.09.2012 року не є належним доказом по даній справі та його врахування судом першої інстанції є неправомірним.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_11 у момент складання заповіту була у пригніченому стані теж не можуть бути підставою для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Так, згідно з висновком практичного психолога ОСОБА_44, на поведінці ОСОБА_11 в момент підписання заповіту відобразилась смерть сина ОСОБА_45, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, яка визвала у неї негативно окрашені переживання туги, пригніченості, песимістичної оцінки дійсності, почуття вини за його смерть. З урахуванням наявності у ОСОБА_11 органічного ураження головного мозку судинного генеза у неї виникла «нивелировка преморбидных личностных черт, которая проявлялась чертами эмоциональной лабильности, впечатлительностью, внушаемостью, неустойчивостью мотивации и импульсивности поведения под влиянием аффектных побуждений, снижением уровня критичности и способности к прогнозированию поведения с учетом имеющихся обстоятельств, снижением инициативы и снижением круга интересов».

Тобто, психолог дійсно відмітив наявність у ОСОБА_11 почуття вини за його смерть, однак його висновок стосується емоційного стану ОСОБА_11 та не містить посилань на неспроможність останньої усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Будь-яких інших доказів та медичних документів про порушення психічного стану померлої ОСОБА_11 під час складання заповіту від 28 січня 2012 року позивачем не надано.

На підставі вищевикладеного, зважаючи на відсутність достовірних та переконливих доказів того, що ОСОБА_11 на момент посвідчення спірного заповіту 28 січня 2012 року не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, та враховуючи принцип презумпції психічного здоров'я, колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності та не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим вважає, що рішення суду, як ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.

Розглядаючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом колегією суддів встановлено наступне.

Згідно свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на житло від 01 лютого 1995 року, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної спільної сумісної власності належала ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 184).

Відповідно до положень ст. ст. 355, 368, 370 ЦК України частки у праві спільної сумісної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_12, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Згідно заповіту від 21 листопада 2009 року ОСОБА_12 заповідав все своє майно ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 119).

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Дружина померлого ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4, якій на момент смерті чоловіка виповнилося 76 років, мала право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_11 у вигляді 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 (1/2 (частина квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності померлому) : 3 (спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_12, які б закликалися до спадкування у разі спадкування за законом, а саме: дружина ОСОБА_11 та сини ОСОБА_45 і ОСОБА_4) = 1/6; 1/6:2=1/12), а тому звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (т. 1 а.с. 109), однак свідоцтво про право на спадщину не отримала.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цих статей, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Таким чином, за умови прийняття спадщини у встановленому законом порядку, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла та після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 7/12 частин квартири АДРЕСА_1 (1/2 + 1/12 = 7/12).

Згідно заповіту від 28 січня 2012 року ОСОБА_11 заповідала все своє майно, у тому числі й належну їй частину квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 95).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

05 серпня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 91).

Постановою приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. від 21 жовтня 2013 року відмовлено ОСОБА_11 у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з тим, що після смерті ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, між спадкоємцями виник спір (т. 1 а.с. 33).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вирішити питання визнання права власності на частку в спадковому майні у встановленому законом позасудовому порядку, визначеному главами 88, 89 ЦК неможливо, а тому право ОСОБА_3 на спадщину підлягає захисту у судовому порядку.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та у встановленому законом порядку прийняла спадщину, їй у порядку спадкування після ОСОБА_11 належить 7/12 частин квартири АДРЕСА_1, а тому, заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів ухвалює нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог з визнанням за ОСОБА_3 права власності на 7/12 частин трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, розташованої на другому поверсі п'ятиповерхового будинку, загальною площею 58,41 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.2,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 03 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Умріхіна Клавдія Андріївна, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи реєстраційна служба Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_6, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 7/12 частин трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, розташованої на другому поверсі п'ятиповерхового будинку, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: