Ухвала суду № 52420314, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/40183/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року

у справі № 2а-9041/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний берег»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний берег» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 19 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2011 року №0000452301, а також присудив на користь позивача судові витрати у розмірі 2 017,00 грн. та зобов'язав Державну казначейську службу України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу у період з 05 травня 2011 року по 12 травня 2011 року провели виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок майбутніх платежів за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у січні 2011 року, про що склали акт від 19 травня 2011 року №357/07-31554170, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивач завищив суму податкового кредиту за січень 2011 року на 1 495 000,00 грн., та, відповідно, в порушення вимог пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України занизив податок на додану вартість на вказану суму.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2011 року №0000452301, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 495 000,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку по податковим накладним, отриманим від ТОВ «ТРАНС-МК», за нікчемним правочином.

За висновками відповідача, між позивачем та ТОВ «ТРАНС-МК» не було реального виконання робіт, оскільки, фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт, послуг) ТОВ «ТРАНС-МК» від ТОВ «Укрєвро-Девелопмент» у грудні 2010 року, січні 2011 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість перевіреного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ТРАНС-МК» було укладено договір генерального підряду від 14 грудня 2006 року №1/14.12.06-ГП, за умовами якого ТОВ «ТРАНС-МК», як генеральний підрядник виконав роботи по будівництву пансіонату на замовлення позивача.

Виконання зазначених робіт підтверджено актами прийому виконаних будівельних робіт. Загальна вартість виконаних робіт склала 8 970 000, грн. Оплата робіт здійснена позивачем у безготівковій формі.

На виконання визначених договором робіт ТОВ «ТРАНС-МК» надав позивачу у січні 2011 податкові накладні, загальна сума ПДВ за якими склала 1 495 000,00 грн.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору генерального підряду з додатками, розрахунками вартості робіт, планами-графіками будівництва, графіками фінансування будівництва, актами прийому виконаних будівельних робіт, банківськими виписками про перерахування коштів та копіями податкових накладних.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У той же час, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «ТРАНС-МК»

Крім того, висновок податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача по ланцюгу постачання вимог податкового законодавства, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення відповідає правильному застосуванню положень Податкового кодексу України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі № 2а-9041/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.