Ухвала суду № 52420313, 21.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2015 року м. Київ К/800/20781/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року

у справі № 2а-19141/09/0370

за позовом Державного підприємства «Шацьке учбово-досвідне лісове господарство»

до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Шацьке учбово-досвідне лісове господарство» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду 11 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року, позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2009 року №0000502301/0 у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 179,50 грн., у тому числі: 15 453,00 грн. основного платежу та 7 726,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій; скасовано податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2009 року №0000492301/0 у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 39 391,50 грн., у тому числі: 26 261,00 грн. основного платежу та 13 130,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій у зазначеній частині прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Крім того, скаржником було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Ковельську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Волинській області.

Відповідно до статті 55 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт від 09 жовтня 2009 року № 27/23/00991574.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем зайво віднесено до складу валових витрат витрати на проведення маркетингових досліджень ринку лісопродукції та надання рекомендацій щодо відповідності цінових пропозицій закордонних компаній світовим ринковим цінам, підготовки матеріалів для проведення переговорів з потенційними покупцями щодо укладення угод, формування бази даних, які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства та не підтверджені відповідними первинними, розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку на 16 121,00 грн.;

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем зайво віднесено до складу валових витрат витрати на проведення підготовки ґрунту, посадки лісових культур та догляду за лісовими культурами на землях, які не належать позивачу, а саме відсутні держані акти на право власності (землі с/г призначення передані під посадку лісових насаджень згідно актів прийому-передачі сільськими радами Шацького району) при відсутності бюджетного фінансування на вищевказані роботи на 75 908,00 грн.;

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем зайво віднесено до складу валових витрат витрати на будівельні матеріали, використані для ремонтно-будівельних робіт на базі відпочинку «Світязь» на 17 654,00 грн.;

- підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого позивачем зайво нараховано амортизацію на приміщення бази відпочинку «Світязь» та основні засоби, які не використовувалися у господарській діяльності підприємства, а саме - консервний цех, ЛГК «Венське», ремонтно-механічна майстерня, станки, які рахуються по Ростанському лісництві всього на 11 481,00 грн.;

- підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем до складу податкового кредиту, було включено суми податку на додану вартість не підтверджені податковими накладними, зокрема: ПДВ у розмірі 83,34 грн. по податковій накладній від 28 жовтня 2008 року №2737 ДП «Укрінтеравтосервіс» на суму 500,30 грн.; ПДВ у розмірі 77,46 грн. по податковій накладній від 23 жовтня 2008 року №1461 ТОВ «АЗС-Ягодин» на суму 464,77 грн.; ПДВ у розмірі 116, 67 грн. по податковій накладній від 30 листопада 2008 року №726935/3 ЗАТ «Київстар Дж. Ес.ЕМ.» на суму 700,00 грн. Крім того, на думку відповідача, у результаті арифметичної помилки позивачем було завищено податковий кредит за липень 2007 року на 580,25 грн. та за серпень 2007 року на 604,70 грн.

На підставі акту перевірки, 16 жовтня 2009 року податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення №0000492301/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 45 436,50 грн., у тому числі 30 291,00 грн. за основним платежем та 15 145,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0000502301/0, яким визначив податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 29 803,50 грн., у тому числі 19 869,00 грн. за основним платежем та 9 934,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказує на неправомірність рішень суддів попередніх інстанцій у повному обсязі, проте, як вбачається з зазначених рішень, судами відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині встановлених актом перевірки порушень щодо формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом вчинення маркетингових досліджень ДП «Торговий дім «Крона» та податкового кредиту, сформованого, на думку податкового органу, за результатом арифметичної помилки. З огляду на викладене, зазначена частина позовних вимог не може бути предметом розгляду в межах касаційної скарги податкового органу.

Задовольняючи позовні вимоги в іншій частині позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат відповідних податкових періодів.

Що стосується висновків податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат витрат на проведення підготовки ґрунту, посадки лісових культур та догляду за лісовими культурами на землях, які не належать позивачу, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились щодо їх необґрунтованості з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судами інстанціями, позивач, як юридична особа, створений з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; проведення заходів з відновлення лісів, підвищення їх продуктивності, створення насаджень із швидкоростучих і технічно цінних порід.

Згідно довідки Головного управління статистики у Волинській області №871, основним видом діяльності позивача за КВЕД є надання послуг, пов'язаних з лісовим господарством: послуги з лісівництва (таксація, оцінка промислового використання лісу, посадка саджанців, заліснення та лісовідновлення тощо) захист лісу від пожеж боротьба із шкідниками та хворобами лісу.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи, що господарська діяльність позивача прямо пов'язана з посадкою лісових культур та їх доглядом, для здійснення, якої позивачем укладено договори підряду на виконання лісогосподарських робіт, дійсність яких не ставиться під сумнів відповідачем, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились із тим, що позивачем правомірно віднесено витрати на посадку лісу до валових витрат, оскільки витрати у розмірі 75 908,90 грн., що сплачені підрядчикам, належним чином підтверджені.

Крім того, вказані договори оформленні у встановленому чинним законодавством України порядку, є чинними, не визнані недійсними або нікчемними. Зобов'язання по зазначеним договорам сторонами виконано у повному обсязі, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт.

При цьому, посилання відповідача на відсутність державних актів на право власності на земельні ділянки, на яких проводилась лісопосадка, як на єдину підставу неправомірності формування позивачем валових витрат у вказаній сумі, обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Статуту позивач - підприємство засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 31 жовтня 1991 року №133, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України та входить до сфери управління Волинського обласного управління лісового і господарства.

Згідно пункту 5.6 статті 5 Статуту «підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності і чинного законодавства».

Стаття 80 Земельного кодексу України, містить в собі норми, які прямо передбачають, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Суб'єктом права приватної власності на землю можуть бути тільки юридичні особи, засновані на приватній власності. Юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності, не можуть бути власниками земельних ділянок. їм земля надається лише в постійне користування.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено поняття права постійного користування земельною ділянкою та встановлено коло осіб, які набувають право постійного користування. Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам передбачено статтею 123 Земельного кодексу України.

Судами попередніх обставин встановлено, що згідно Розпорядження Шацької районної державної адміністрації від 30 листопада 2006 року №306 позивачу було надано дозвіл на складання проекту землеустрою та відведення земельних ділянок орієнтовною площею 21 000 га у постійне користування для ведення лісового господарства на територіях Шацької селищної ради, Грабовської, Піщанської, Ростанської, Пулемецької, Світязької та Самійличівської сільських рад за рахунок земель державної власності, не наданих у користування.

З актів прийому-передач площ вбачається, що Шацька, Грабівська, Піщанська, Ростанська та Самійличівська сільські ради передали площі під полезахисні лісові полоси, насадження на ярах, пісках, берегах річок та інші непридатні для використання землі позивачу під посадку лісових насаджень та виготовлення державного акта на дані землі.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Приватною фірмою «Реформатор» укладено договір 29 лютого 2008 року №В11/02 на виготовлення технічної документації по складанню документів на право користування земельними ділянками на території Шацького району Волинської області.

Крім того, безпідставними є доводи податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат витрат на будівельні матеріали у розмірі 17 654,00 грн., які використані позивачем для ремонтно-будівельних робіт на базі відпочинку «Світязь».

Так, відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Підпунктом 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, установлених підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 цього Закону, включаються до складу валових витрат платника податку.

З огляду на те, що витрати позивача у розмірі 17 654,00 грн. не перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на 01 січня 2008 року, що становить 985 419,00 грн., позивач правомірно включив витрати на будівельні матеріали, придбані для ремонту бази відпочинку «Світязь» до складу валових витрат.

При цьому, доводи податкового органу про те, що база відпочинку «Світязь» створена підприємством саме для відпочинку і не використовується у господарській діяльності позивача з метою отримання прибутку, обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій. Так, статтею 3 Статуту позивача одним з основних напрямків діяльності підприємства є організація та проведення профілактичного та рекреаційно-курортного оздоровлення, відпочинку та туризму в тому числі і іноземних громадян. З довідки Головного управління статистики у Волинській області № 871 одним з основних видів діяльності за КВЕД є надання місць для короткотермінового проживання в літніх будиночках, які здають під час відпускного періоду.

Щодо встановленого актом перевірки порушення формування позивачем амортизаційних відрахувань у розмірі 1 181,00 грн. та включення їх до складу витрат, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено наступне.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Положення «Про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств», затвердженого від 28 жовтня 1997 року постановою Кабінету Міністрів України №1183 (надалі - Положення) консервація основних фондів підприємства - це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове (але не більше трьох років) зберігання основних фондів підприємств у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення та функціонування. Основні фонди підприємств може бути законсервовано, якщо за техніко-економічним обґрунтуванням подальше використання їх у виробництві визнано тимчасово недоцільним. З пункту 7 вказаного Положення вбачається, що підставою для консервації та розконсервації основних фондів підприємства є акт Кабінету Міністрів України - для підприємств, заснованих на державній власності.

Для підготовки обґрунтованих матеріалів щодо консервації основних фондів підприємства та тимчасового виведення їх з виробничого процесу на підприємстві утворюється комісія з питань проведення консервації основних фондів на чолі з керівником підприємства.

Абзацом третім підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що виведення з експлуатації основних фондів будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку або у разі їх примусового відчуження чи конфіскації згідно із законом.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявність документів, якими було б передбачено виведення з експлуатації (консервації) основних фондів позивача будь-якої групи (приміщення бази відпочинку «Світязь», консервний цех, ЛГК «Венське», ремонтно-механічна майстерня, верстати), наказу про консервацію основних фондів керівником підприємства не приймалось, переведення до невиробничих фондів не здійснювалось, висновки податкового органу відносно завищення позивачем валових витрат на 11 481,00 грн. за рахунок амортизаційних відрахувань на основні засоби, які тимчасово не використовувалися у господарській діяльності підприємства, є помилковими.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на неправомірність формування позивачем податкового кредиту у розмірі 270,61 грн., з огляду на те, що його розмір не підтверджений податковими накладними.

Так, наявними у матеріалах справи податковими накладними, зокрема: від 28 жовтня 2008 року №2737 ДП «Укрінтеравтосервіс» на суму 500,30 грн. (у тому числі ПДВ - 83,34 грн.), від 23 жовтня 2008 року №1461 ТОВ «АЗС-Ягодин» на суму 464,77 грн. (у тому числі ПДВ - 77,46 грн.), від 30 листопада 2008 року №726935/3 ЗАТ «Київстар Дж.Ес.ЕМ.» на суму 700,00 грн. (у тому числі ПДВ - 109,81 грн.) спростовується вказаний висновок податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових-рішень у зазначених сумах.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Любомльську міжрайонну державну податкову інспекцію Волинської області Державної податкової служби на Ковельську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Волинській області.

2. Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

3. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року у справі №2а-19141/09/0370 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.