Ухвала суду № 52420025, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/22588/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Українське дунайське пароплавство» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило скасувати рішення №0000233800 від 09 вересня 2014 року про застосування штрафних санкцій у розмірі 142 886, 24 грн. та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 23 квітня 2014 року по 09 липня 2014 року у розмірі 107 842, 20 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, задовольнивши позов.

Відповідач письмових заперечень або доповнень, на вказану касаційну скаргу, до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що на рішення №0000233800 від 09.09.2014 року, прийнятому Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (на підставі ч. 10 та п.2 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовано штраф у розмірі 142 886 грн.24 коп. та нараховано пеню у розмірі 107 842 грн. 20 коп.) позивачем подано скаргу № ЮС-1683 від 05.11.2014 року, яку отримано 11.11.2014 року.

Вважаючи, що податковим органом не розглянуто скаргу на оскаржуване рішення та не направлено відповідне рішення, прийняте за результатами розгляду скарги позивачу, то відповідне рішення підлягає скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначали, що за результатами розгляду скарги, Центральним офісом з обслуговування великих платників Міжрегіонального головного управління ДФС прийнято рішення про результати розгляду скарги №22385/10/28-10-4-33 від 09.12.2014 року, яким залишено без змін рішення №0000233800 від 09.09.2014 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, а скаргу - без задоволення. Згідно копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 09.12.2014 року вказане рішення було відправлено позивачу та отримано ним 15.12.2014 року. Крім того, було встановлено відсутність порушення порядку стягнення заборгованості по ЄСВ.

З даними висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Аналогічна правова конструкція, за виключенням кількості днів розгляду скарги на рішення, передбачена статтею 56 Податкового Кодексу України (у відповідній редакції).

Таким чином, наведена норма Закону, так як і Податкового Кодексу України передбачають два альтернативні способи інформування платника про рішення щодо розгляду його скарги, а саме:

- безпосереднє вручення такого рішення під розписку;

- надіслання листом з повідомленням про вручення.

При цьому правова конструкція цієї норми жодним чином не визначає черговості або не надає переваг у застосуванні податковим органом будь-якого із зазначених способів. Вживання у наведеному законодавчому приписі сполучника «або» вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого із них за вибором податкового органу.

Власне ж надіслання у розумінні цієї норми передбачає направлення адресатові (платникові) листа з повідомленням про вручення. Тобто для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту, тоді як подальше вручення (отримання) адресатом (платником) такого листа є окремою дією.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно із частинами першою та другою статті 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Натомість, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.ч. 1,2 статті 71 КАС України).

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходили, серед іншого, з того, приймаючи до уваги копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 09.12.2014 року, що рішення від 09.12.14 року № 22385/10/28-10/4-33 про результати розгляду скарги позивача № ЮС-1683 від 05.11.2014 року було відправлено та отримано ним 15.12.2014 року.

Дослідивши вказане рекомендоване повідомлення, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає за можливе однозначно стверджувати, що воно є належним та допустимим доказом, що може свідчити на беззаперечність доводам відповідача про надіслання, як вже зазначено вище, відповідного виду поштової кореспонденції (в даному випадку рішення відповідача від 09.12.2014 року) на пошту.

В сукупності, зазначеного, та з врахуванням того, що позивачем надавались відповідні докази на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення (реєстр вхідних документів на ім'я президента ПрАТ «УДП», службова записка від 04.03.2015 року № БОД-кп/19), слід більш досконаліше дослідити питання надсилання відповідачем саме визначеного рішення від 09.12.14 року №22385/10/28-10/4-33 про результати розгляду скарги позивача №ЮС-1683 від 05.11.2014 року поштовим відправленням, доказом отримання якого, на думку відповідача, є згадане рекомендоване повідомлення про вручення від 09 грудня 2014 року. Зокрема, такими доказами можуть слугувати відповідні реєстри надіслання поштової кореспонденції, сформовані контролюючим органами та подані до поштового відділення, журнал вихідної кореспонденції та інше.

Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та не підлягає перегляду.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець