Постанова № 52409931, 22.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 92359/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Залізничному районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року у справі за позовом Приватного підприємства «Західприлад» до Державної податкової інспекції в Залізничному районі міста Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Західприлад» звернулось до суду з позовними заявами до Державної податкової інспекції в Залізничному районі міста Львова, які суд об'єднав в одне провадження, в яких просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 02.08.2011 року № 0000712304/25271, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 61595,16 грн. за основним платежем та застосовано 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 18.10.2011 року № 0002952302/34528, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 120386,53 грн. за основним платежем та застосовано 12389,02 грн. штрафних (фінансових) санкцій, і № 0002962302/34527, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 39641,66 грн. за основним платежем та застосовано 9910,41 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП «Західприлад» на укладення договорів з контрагентом ТзОВ «Крафт ЛВ» та ПП «Спецпостачсервіс» (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором, а також не надав цих доказів під час судового розгляду справи. Водночас, позивач документально довів виконання зобов'язань щодо купівлі-продажу і поставки товару з цими контрагентами, що підтверджується не лише наданими ним належним чином оформленими первинними документами, але й фактичним продажем та поставкою обладнання іншим суб'єктам. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і не спростовані ним. Тому суд дійшов висновку, що протиправного умислу сторін, зокрема, позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. А з огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України. Також суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів, в зв'язку з чим жоден інший орган крім суду не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину. Крім того, на думку суду, викладені в акті перевірки твердження відповідача про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною і необґрунтованою, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що правочини між ПП «Західприлад» та ПП «Спецпостачсервіс» і ТзОВ «Крафт ЛВ» щодо купівлі-продажу і поставки позивачем обладнання є нікчемними, оскільки в ході проведення перевірок щодо цих контрагентів позивача було встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, відсутність у них основних фондів, трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності та неможливість здійснити на його користь поставку товарів. На думку податкового органу, ці обставини вказують на те, що документи про поставку товарів були оформлені лише з метою отримання податкової вигоди при фактичній відсутності господарських взаємовідносин між сторонами. Крім того, відсутні будь-які документи про перевезення та поставку товарів, а також неможливо встановити як здійснювалась купівля-продаж, поставка обладнання (ким і кому), тому податковий орган вважає, що відсутній факт здійснення господарської діяльності. Тому, на думку відповідача, у спірних випадках є проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків, які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам, в зв'язку з чим відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини між ПП «Західприлад» та ПП «Спецпостачсервіс» і ТзОВ «Крафт ЛВ» мають ознаки нікчемності, оскільки порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. Крім того, під час апеляційного розгляду справи відповідач надав суду копію вироку Апеляційного суду Львівської області від 16.07.2015 року, що набрав законної сили, яким було засуджено ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зокрема, за ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво). Податковий орган зазначає, що під час розгляду даної кримінальної справи суд встановив, зокрема, що протягом 2009-2010 років ОСОБА_1 організувала перереєстрацію на ОСОБА_2 і ОСОБА_3 суб'єктів господарювання, в тому числі ПП «Спецпостачсервіс» з метою прикриття незаконної діяльності, спрямованої виключно на надання податкової вигоди третім особам, чим заподіяла велику матеріальну шкоду державі. При цьому, податковий орган вважає, що злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства, в даному випадку це ПП «Спецпостачсервіс», виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, додаткові письмові пояснення до неї та заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

19.07.2011 року працівники Державної податкової інспекції в Залізничному районі міста Львова провели невиїзну перевірку ПП «Західприлад» щодо підтвердження господарських відносин з ТзОВ «Крафт ЛВ» згідно з додатком № 5 до декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, за результатами якої складено акт 1934/23-4/33665921.

В акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем вимог п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року на 61595,16 грн., що призвело до заниження суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету на вказану суму.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція в Залізничному районі міста Львова прийняла податкове повідомлення-рішення від 02.08.2011 року № 0000712304/25271, яким ПП «Західприлад» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 61595,16 грн. за основним платежем та застосовано 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також 21-27.09.2011 року працівники Державної податкової інспекції в Залізничному районі міста Львова провели виїзну перевірку ПП «Західприлад» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ПП «Спецпостачсервіс» за період з 01.10.2010 року до 30.11.2010 року та ТзОВ «Крафт ЛВ» за період з 01.05.2011 року до 31.05.2011 року, за результатами якої складено акт від 03.10.2011 року № 3015/23-2/33665921.

В акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем вимог пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього на 39641,66 грн., в тому числі 14036,66 грн. за жовтень 2010 року, 25605,00 грн. за листопад 2010 року і п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток всього на 120386,53 грн., в тому числі за IV квартал 2010 року на 49552,10 грн., за ІІ квартал 2011 року на 70834,43 грн.

Свої висновки податковий орган обґрунтовує тим, що позивач із зазначеними в актах перевірки контрагентами уклав нікчемні правочини в розумінні ч. ч. 1, 5 ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки господарські операції між ними мали безтоварний характер (фактично не відбулись).

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція в Залізничному районі міста Львова прийняла податкові повідомлення-рішення від 18.10.2011 року № 0002952302/34528, яким ПП «Західприлад» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 120386,53 грн. за основним платежем та застосовано 12389,02 грн. штрафних (фінансових) санкцій, і № 0002962302/34527, яким ПП «Західприлад» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 39641,66 грн. за основним платежем та застосовано 9910,41 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність зазначених податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

Питання визначення платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 року регулювались Законом України «Про податок на додану вартість», питання щодо податку на прибуток підприємств - Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.

В розумінні пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до умов пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, непідтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону та п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону та п. 201.1 ст. 201 Кодексу податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.23 п. 7.2 ст. 7 даного Закону і п. 201.6 ст. 201 Кодексу передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

А згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону та п. 198.6 ст. 198 Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Водночас колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг), а аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому, на думку колегії суддів, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат, а сум податку на додану вартість, сплачених в ціні цих товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту, є факт реальності придбання таких товарів (робіт, послуг), для чого відповідні витрати платника податків мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підстави для бухгалтерського обліку господарських операцій - це первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Первинні і зведені облікові документи повинні містити обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Також обов'язкові реквізити первинних документів - це інформація, щодо яких саме товарів надані послуги, та де і коли надавалися послуги.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

В контексті наведеного вище колегія суддів враховує наступне.

Позивач стверджує, що в періодах, які перевірялись, він здійснював господарські операції з придбання товарів і послуг у ТзОВ «Крафт ЛВ» і ПП «Спецпостачсервіс».

Зокрема, ПП «Західприлад» зазначає, що 29.04.2011 року він (покупець) уклав з ТзОВ «Крафт ЛВ» (Продавець) договір № 247 купівлі-продажу товару, за умовами якого продавець зобов'язується поставляти та передавати покупцю товар - прилади та обладнання, а покупець зобов'язується приймати товар і своєчасно здійснювати його оплату. Поставка є разовою, здійснюється за одним окремим замовленням та за рахунок і власними силами постачальника.

На підтвердження реальності виконання умов цього договору, а саме отримання від ТзОВ «Крафт ЛВ» передбаченого договором товару (вольтметр, амперметр, шунт, акселерометр, вимірювач опору заземлення, газоаналізатор, стенд гальмівний тощо) ПП «Західприлад» надало суду копії видаткових накладних від 03.06.2011 року № РН-0000571 на суму 27412,00 грн., від 20.05.2011 року № РН-0000553 на суму 288845,00 грн., від 16.05.2011 року № РН-0000551 на суму 44214,00 грн., від 11.05.2011 року № РН-0000359 на суму 33542,00 грн., копії підписаних сторонами договору актів виконаних робіт про надання послуг: від 24.05.2011 року № ОУ-0000016 (організація ремонту шумоміра) на суму 320,00 грн., від 16.05.2011 року № 0000015 (організація ремонту газоаналізатора) на суму 850,00 грн., від 12.05.2011 року № ОУ-00000017 (організація ремонту Щ34) на суму 1800,00 грн. та копії податкових накладних на вказані суми товарів і послуг від 11.05.2011 року № 106, від 12.05.2011 року № 114, від 16.05.2011 року № 139, від 16.05.2011 року № 162, від 20.05.2011 року № 220, від 24.05.2011 року № 240 і від 03.06.2011 року № 18. Також позивач надав документи про оплату зазначеного товару, а саме виписки з банківського рахунку. Всього вартість зазначених вище товарів та послуг становить 369571,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 61595,16 грн., з яких позивач 307975,80 грн. включив до складу валових витрат, а суму податку на додану вартість 61595,16 грн. - до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Також позивач стверджує, що 01.10.2010 року він (покупець) уклав з ПП «Спецпостачсервіс» (продавець) договір поставки товару № 33/1, за умовами якого продавець зобов'язується поставляти та передавати покупцю товар - прилади та обладнання, а покупець зобов'язується приймати товар і своєчасно здійснювати його оплату. Поставка є разовою, здійснюється за одним окремим замовленням та за рахунок і власними силами постачальника.

На підтвердження реальності виконання умов цього договору, а саме отримання від ПП «Спецпостачсервіс» передбаченого договором товару (вольтметр, амперметр, шунт, акселерометр, вимірювач опору заземлення, газоаналізатор, стенд, двигун, скоба, лупа оглядова тощо) ПП «Західприлад» надало суду копії видаткових накладних від 03.11.2010 року № 00685 на суму 15590 грн., від 05.11.2010 року № 00686 на суму 68630 грн., від 08.11.2010 року № 00678 на суму 39690 грн. і від 01.12.2010 року № 00801 на суму 36840 грн. та копії податкових накладних від 28.10.2010 року № 00580, від 22.10.2010 року № 00554, від 03.11.2010 року № 00685, від 03.11.2010 року № 00686 і від 08.11.2010 року № 00687 на вказані суми. Також позивач надав документи про оплату зазначеного товару, а саме виписки з банківського рахунку. Всього вартість зазначених вище товарів та послуг становить 237850,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 39641,66 грн., з яких позивач 198208,34 грн. включив до складу валових витрат, а суму податку на додану вартість 39641,66 грн. - до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Також на обґрунтування реальності зазначених вище операцій з поставки товарів і послуг позивач зазначає, що одним з основних видів діяльності підприємства є виробництво, ремонт та технічне обслуговування контрольно-вимірювальних приладів, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, та надав документи (видаткові накладні, довіреності на отримання товару, акти здачі-приймання, товарно-транспортні накладні), якими обґрунтовує факт використання зазначених вище товарів, придбаних у ТзОВ «Крафт ЛВ» і ПП «Спецпостачсервіс», у власній господарській діяльності, а саме їх продаж наступним покупцям: ПАТ «Технологічне і спеціальне обладнання», ТзОВ «Форт», ТзОВ «Тайфун трак Партнер», ПП «Політехніка Сервіс», ВАТ «Мотор Січ «Запорізький машинобудівний завод», Колективне інженерно-промислове підприємство «Промавтоматика», ТзОВ «РЗВА-Електрик», ТзОВ «Механічний завод», ТзОВ «Мегават Сервіс», ПАТ «Первомайський механічний завод», ТзОВ «Мелітопольський завод автотракторних глушників «Ютас», ТзОВ «Ван Телеком», ТзОВ «Національні кабельні мережі», ТзОВ «Монді Пекеджінг Юкрейн», ТзОВ «БТК Центр Комплект», ПП «Промавтоматика», ТзОВ «Новомосковський механічний завод», ЗАТ НВП «Інтертек», ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль», ПП «Бехівський спеціалізований кар'єр», ПП ОСОБА_5, ТОВ «Рубантранс», ПП «Аспект транс сервіс», ДП «Оризон Навігація», ТОВ «Електротедмаш», ДП «КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля», ПП ОСОБА_6, ПП «Автоспецтранс», ТзОВ «Металекс-М», ТзОВ «Екогран», ТОВ «Київська ватра», ПАТ «Харківський тракторний завод».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що надані позивачем первинні документи, які описано вище, підтверджують реальність господарських операцій ПП «Західприлад» з ТзОВ «Крафт ЛВ» і ПП «Спецпостачсервіс», а, отже, і правомірність формування позивачем валових витрат і податкового кредиту за результатами цих операцій. Також суд першої інстанції зазначив, що наведені дані про вид діяльності позивача вже самі по собі свідчать про відповідність придбаного обладнання його господарській діяльності і надав докази, які повністю підтверджують яким чином, з якою метою було придбане обладнання, а також докази того, що ним орендуються нежитлові приміщення, які використовуються як склад для продажу товарів. Водночас суд зазначив, що наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень, однак право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. На думку суду, товарно-транспортні накладні як і перевезення товару загалом не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару, в зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу валових витрат і податкового кредиту, а лише може бути доказом відсутності господарських операцій, однак цей доказ оцінюється судом в сукупності з іншими доказами і не має наперед встановленої сили.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому, згідно з положеннями цих Правил учасниками транспортного процесу є вантажовідправник, вантажоотримувач та перевізник.

А відповідно до п. 11.7 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.

Таким чином, згідно із змістом наведених норм товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності як у покупця так і у продавця, незалежно від умов договору поставки (купівлі-продажу) щодо сторони договору, яка зобов'язана здійснити доставку товару.

Однак всупереч вимогам наведених норм податкового законодавства та законодавства про транспорт позивач не надав суду товарно-транспортних накладних чи інших товаросупровідних документів, які б підтверджували фактичне здійснення поставки ТзОВ «Крафт ЛВ» і ПП «Спецпостачсервіс» зазначених вище товарів позивачу, в зв'язку з чим поставка цих товарів позивачу не може вважатись доведеним фактом.

Також колегія суддів враховує, що, як вбачається з наявних в матеріалах справи довідки від 13.07.2011 року № 1163/23-2/37399009 про проведення аналізу діяльності ТзОВ «Крафт ЛВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, та акту від 06.07.2011 року № 1062/23-2/32327359 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Спецпостачсервіс» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2010 року до 10.05.2011 року, проведених Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова, зазначені підприємства, на думку органів державної податкової служби, не мали можливості здійснювати господарських операцій в зв'язку з відсутністю у них майна, інших матеріальних і трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також було встановлено відсутність зазначених підприємств за їх місцезнаходженням.

Крім того, суд встановив, що вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 16.07.2015 року, який набрав законної сил, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України та на підставі ст. 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 3 роки, а також штраф у розмірі 980 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_2 було звільнено від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк терміном 1 рік.

Під час розгляду даної кримінальної справи суд серед іншого встановив, що засуджена ОСОБА_1 для досягнення своїх злочинних цілей у 2009-2010 роках організувала перереєстрацію на інших осіб ряд підприємств, зокрема, ПП «Спецпостачсервіс» на ОСОБА_2 Дане підприємство було створене з метою здійснення незаконної діяльності і використовувалось для конвертації безготівкових коштів у готівкові шляхом документального оформлення безтоварних господарських операцій.

При цьому колегія суддів враховує, що у даній кримінальній справі не досліджувались обставини здійснення зазначених вище господарських операцій ПП «Спецпостачсервіс» з ПП «Західприлад», однак зазначає наступне.

Відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України, за якою в тому числі було засуджено ОСОБА_2 і ОСОБА_1, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства, в даному випадку ПП «Спецпостачсервіс», виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Також колегія суддів враховує, що кожна із наведених вище обставин сама по собі не є достатнім доказом відсутності факту реального здійснення господарських операцій, однак, оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв'язку, а саме матеріали податкових перевірок, наявні в матеріалах справи бухгалтерські і податкові документи, матеріали кримінальної справи тощо, колегія суддів дійшла висновку, що ПП «Західприлад» всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надало належних і достатніх доказів того, що господарські операції між ним та ТзОВ «Крафт ЛВ» і ПП «Спецпостачсервіс» мали реальний (товарний) характер, тобто не доведено факту реального отримання позивачем товарів від зазначених підприємств, що в свою чергу позбавляє позивача права на включення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

Крім того, колегія суддів вважає, що поставка позивачем іншим підприємствам товарів, які за найменуванням та характеристиками відповідають тим, що вказані у зазначених вище накладних і податкових накладних, виписаних ТзОВ «Крафт ЛВ» і ПП «Спецпостачсервіс», на що посилаються позивач і суд першої інстанції, не є належним та беззаперечним доказом того, що ці товари були придбані ПП «Західприлад» саме у вказаних підприємств.

Враховуючи наведені вище обставини, оцінивши зібрані докази та положення зазначених нормативно-правових актів, колегія суддів вважає помилковим і необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ПП «Західприлад» сформувало валові витрати і податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся, за результатами взаємовідносин з ТзОВ «Крафт ЛВ» і ПП «Спецпостачсервіс» з дотриманням вимог законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Залізничному районі міста Львова задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року у справі № 2а-287/12/1370 за позовом Приватного підприємства «Західприлад» до Державної податкової інспекції в Залізничному районі міста Львова про скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Постанова складена в повному обсязі 24.08.2015 року