Ухвала суду № 52407527, 30.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2015 рокусправа № 804/9533/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гімона М.М.

суддів: Чумака С. Ю. Юрко І.В.

за участю секретаря судового засідання: Портненко М.В.

за участю представника позивача Біднягіна К.В., представника відповідача Путрі А.П., розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні суду апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року по справі №804/9533/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 220» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю « 220» (далі Товариство або ТОВ « 220») звернулось із позовом до суду, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 01 липня 2014 року №0006201703, № 0005402202, №0005392202, № 0006161703.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року даний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.07.2014 року № 0005402202 про донарахування позивачу сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 57943,75 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі - 46355,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11588,75 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.07.2014 року № 0006201703 про донарахування суми грошового зобов'язання з єдиного внеску в розмірі 11950,94 грн., в т.ч. за основним платежем - 7967,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3983,65 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.07.2014 року №0005392202 про донарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1205323,75 грн., в т.ч. за основним платежем - 964259,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 241064,75 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішення суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, не враховано той факт, що наявність оформлених первинних документів та податкових накладних є обов'язковою, але не єдиною умовою для віднесення в податковому обліку відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту та формування валових витрат. Крім того зазначає, що судом проігноровано той факт, що за результатами співставлення необхідної кількості сировини, фактичного оприбуткування та списання до виробництва встановлено використання не оприбуткованої сировини для виробництва готової продукції загальною вартістю 4758880,00 грн. Також суд проігнорував встановлений під час перевірки роботи на підприємстві 15 осіб без оформлення трудових договорів та виплату їх доходу без утримання податку з доходів фізичних осіб. В зв'язку з чим, просить постанову суду скасувати і постановити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати постанову суду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що останню необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що посадовими особами податкового органу проведена планова документальна виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю « 220» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06.07.2012 р. по 31.12.2013 р. Результати такої перевірки зафіксовані у акті від 13 червня 2014 року № 351/22-02/37916431, висновками якого встановлено ряд порушень податкового законодавства з боку позивача, зокрема: п.п.14.1.56 п.14.1 ст.14, п.135.1, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137, п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України (надалі -ПК України), в результаті чого ТОВ « 220» занижено податок на прибуток всього у сумі - 964259,00 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого ТОВ « 220» занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість всього у сумі - 46355,00 грн.; п. 57.1 ст.57, п. 171.1 ст.171, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 ПК України, через те, що позивачем не нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податку з доходів фізичних осіб із зарплати, виплаченої працівникам, відомості про яких відсутні у податкових розрахунках за ф. № І-ДФ та офіційно не працевлаштованих на підприємстві, у розмірі 2819,55 грн.; ст. 7, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині не нарахування та не сплати до бюджету суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 7967,29 грн., в т.ч. ЄСВ (37,26%) - 7265,33 грн., ЄСВ (3,6%) - 701,96 грн. На підставі зазначеного Акту перевірки 01 липня 2014 року відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення - рішення: №0006161703 про донарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4034,44 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі - 2819,55 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1214,89 грн.; № 0005402202 про донарахування сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 57943,75 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі - 46355,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11588,75 грн.; № 0005392202 про донарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1205323,75 грн., в т.ч. за основним платежем - 964259,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 241064,75 грн.; № 0006201703 про донарахування суми грошового зобов'язання з єдиного внеску в розмірі 11950,94 грн., в т.ч. за основним платежем - 7967,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3983,65 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості висновків податкового органу та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що в ході проведення перевірки питання повноти сплати податку на прибуток податковий орган дійшов висновку, що ТОВ « 220» не віднесено до складу доходів вартість безоплатно отриманих запасів (сировини) на загальну суму - 4758880,00 грн.. а також безпідставно включило до валових витрат вартість отриманих послуг з оренди приміщень по договорам оренди із ТОВ ДВЄ». Вказані висновки обґрунтовані результатами співставлення необхідної кількості сировини, фактичного оприбуткування та списання до виробництва, в зв'язку з чим встановлено, що ТОВ « 220» використало не оприбутковану сировину для виробництва готової продукції на суму 4758880,00 грн., що в свою чергу призвело до заниження податку на прибуток.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок податкового органу безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що визначальними ознаками для віднесення витрат до валових є те, що такі витрати мають бути понесені платником податку як компенсація, в тому числі вартості товарів, які придбаються для їх подальшого використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідь на запит ОДПІ від 21.05.2014 р. № 9421/10/22-02 щодо надання калькуляції собівартості виробленої продукції за період з 06.07.2012 р. по 31.12.2013 р. по видам продукції - гофротруба, кабельний канал, метало рукав оцинкований (ізольований) (т. 6 а.с. 105) позивачем були надані калькуляція собівартості продукції та баланс по складам, які використовувались у фінансово - господарській діяльності підприємства (т. 4 а.с. 93-136, т. 6 а.с. 106).

Крім того, з наданих до перевірки і до суду техніко - нормативних карток на продукцію, які складались на підприємстві щомісячно (т. 4 а.с. 35-92) також підтверджується кількість сировини, яка була використана для виробництва товару (гофротруба, кабельний канал, металорукав оцинкований) та які враховувались при визначенні собівартості продукції. При цьому, роблячи висновок про використання позивачем для виробництва готової продукції (гофротруба, кабель - канал, метало рукав) необлікованої сировини, отриманої від невстановленої фізичної та (або) юридичної особи на загальну суму 4758880,21 гри. відповідач не надає жодного обґрунтованого пояснення з приводу методики такого розрахунку та взятих для нього цін. Окрім цього, матеріали справи не мітять посилань на документи, які б підтверджували ці факти, а тому такі висновки містять характер припущень відповідача.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості податкового повідомлення - рішення від 01 липня 2014 року № 0005392202 в цій частині відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).

Колегія суддів зазначає, що законодавством закріплено презумпцію добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, і достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи податкового органу про отримання платником необгрунтованої податкової вигоди мають грунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи свідчать про те, що у спірний перевіряємий період Товариство (Орендар) уклало з ТОВ «ДВЄ» (Орендодавець) договори оренди нежилого службового приміщення від 01 червня 2013 року № 116 (т.2, а.с.1-3), від 28 травня 2013 року № 114 (т.2, а.с.6-8), згідно умов яких орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування без права викупу нежитлове приміщення за адресою : м. Київ, вул.. О. Теліги, 4 площею 312 м. кв. та нежитлове приміщення з тією ж адресою 134,2 м. кв.

Фактичне виконання умов договору підтверджується рахунок фактурами (т.2, а.с. 10-13,15-17,19-21,23-28,30-32), податковими накладними (т.2, а.с.54-72), актами приймання - передачі нежилого службового приміщення (т.2, а.с. 4, 9) та актами надання послуг (т.2, а.с.34-54). Оплата здійснена на підставі платіжних доручень (т.2, а.с.73-94).

Як доказ використання послуг оренди в господарській діяльності позивача надано товарно - транспортні накладні (т.2, а.с.95-151) та накладні на переміщення (т.2, а.с.152-230), які підтверджують переміщення продукції на орендовані приміщення.

Колегія суддів вважає, що наведені документи цілком обґрунтовано розцінені судом першої інстанції як об'єктивне належне документальне підтвердження реального характеру вищезазначених господарських операцій з ТОВ «ДВЄ» в мажах господарської діяльності позивача, що в свою чергу дає йому беззаперечне право на формування по цім операціям валових витрат в розмірі 254781,00 грн. та податкового кредиту в розмірі 46355,00 грн.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення - рішення від 01 липня 2014 року № 0005402202 відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо зафіксованого в Акті перевірки порушення позивачем вимог ст. 7, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 01 липня 2014 року № 0006201703 грошового зобов'язання з єдиного внеску в розмірі 11950,94 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску унормовано положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, (далі - Інструкція № 455) та Податковим кодексом України.

Згідно з п.п. 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску.

Відповідно п. 6.2 Інструкції № 455, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 2, підпунктом 3 пункту 4.5 та підпунктом 2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що за результатами перевірок платників податків у випадках, коли контролюючим органом встановлено порушення порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (недоїмка) та донараховуються суми єдиного внеску, контролюючим органом виноситься вимога про сплату недоїмки, яка надсилається платнику податку, а у разі несплати недоїмки в установлений термін, здійснюється стягнення суми недоїмки в примусовому порядку.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції щодо неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення про донарахування податковим органом позивачу суми грошового зобов'язання з єдиного внеску замість винесення вимоги (недоїмки) відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0006161703 від 01 липня 2014 року про донарахування податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову про його протиправність та скасування, погодившись із доводами відповідача про наявність порушень податкового законодавства з боку позивача. Позивач постанову суду в цій частині не оскаржує.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, справа по суті вирішена правильно і підстави для скасування або зміни постанови відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року по справі № 804/9533/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Головуючий: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: І.В. Юрко