Постанова № 52406638, 13.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2015 р. Справа№ 910/17368/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Ткаченко О.П. - довіреність № 247 від 29.12.2014;

від відповідача: Семенюк Л.Л. - довіреність № 6/2-25/80 від 24.03.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015

у справі № 910/17368/15 (суддя - Прокопенко Л.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес"

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 26 205,51 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Брокбізнес" (далі - ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ, відповідач) про стягнення в порядку регресу 26205,51 грн. виплаченого страхового відшкодування (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 07.08.2015).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем згідно договору добровільного страхування наземного транспорту внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля, а тому виникло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку - до МТСБУ, оскільки відповідальність винної у ДТП особи була застрахована згідно міжнародного страхового сертифікату «Зелена картка».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 в задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не звернув увагу на те, що позивач здійснив усі передбачені законодавством дії для реалізації права на отримання регресної виплати з відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.10.2015.

У судовому засіданні 13.10.2015 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати. Наполягав на тому, що відповідачу було надано повний пакет документів, необхідних для здійснення виплати. Тоді як з боку відповідача не надходило жодних запитів про надання додаткової документації щодо ДТП або вимог стосовно необхідності огляду транспортного засобу, тощо. Стосовно розміру франшизи повідомив суд про те, що його не вбачається можливим.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.10.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зазначив, що дійсність страхового сертифікату «Зелена картка», а також обсяг відповідальності, передбаченої цим сертифікатом, стороною не заперечується. Також пояснив, що між МТСБУ тривало електронне листування з закордонною страховою компанією, що видала вказаний сертифікат, та яка підтвердила дійсність даного правочину. Разом з цим, зауважив, що на думку відповідача регресна вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивач не повідомив МТСБУ про час і місце огляду пошкодженого транспортного засобу, не сприяв відповідачу у розслідування причин ДТП, а також звернувся до відповідача з заявою більш ніж через рік, що виключає можливість здійснення регламентної виплати. Окремо зауважив, що відомості про факт застосування франшизи при укладенні сертифікату «Зелена картка» відсутні та її з'ясування не вбачає можливим.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені сторонами частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судовому засіданні витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами. До того ж, сторони не заперечували відповідність наданих копій оригіналам.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень та доповнень на неї, заслухавши представників сторін, оглянувши оригінали документів, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.07.2013 між позивачем, як страховиком, та Дробжевою К.Р. було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 006-0043921/07 НТ, відповідно до умов якого страховиком було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля "LAND ROVER RANGE ROVER" д.р.н. АА1001ІХ.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 09.11.2013 на дорозі М-05 Київ-Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "LAND ROVER RANGE ROVER" д.р.н. АА1001ІХ під керуванням Дробжева В.В. та автомобіля Iveco 20 д.р.н. ILBD235 під керуванням Лупан С.Г., та автомобіля KOGEL SN24 номерний знак ILO60RA під керуванням Ільяшенко С.В., автомобіля DAEWOO Ланос д.р.н. АІ2142АН під керуванням Дух В.Г. та автомобіля Volkswagen д.р.н. АА1590ЕГ під керуванням Васильчук В.М. (згідно довідки та відомостей ДАІ №9298438, копія якої наявна в матеріалах справи, а.с. 26-29).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що відповідно до Постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.11.2013 гр. Лупан С.Г. було визнано винним у скоєнні вищевказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України.

З матеріалів справи вбачається, що цивільна-правова відповідальність Лупана С.Г. (винної особи) - водія транспортного засобу автомобіля Iveco 20 д.р.н. ILBD235 застраховано страховим сертифікатом "Зелена карта" MD11BA00222752.

Так, відповідно до страхового акту № 49841/1 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийняв рішення про сплату страхового відшкодування у розмірі 26 205,51 грн. При цьому фактична виплата страхового відшкодування в розмірі 26 205,51 грн. на користь Дробжевої К.Р. підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 198 від 17.12.2013 (а.с. 64).

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач наполягав на тому, що відповідач зобов'язаний виплатити йому суму у розмірі 26 205,51 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка правомірна була прийнята судом першої інстанції до початку розгляду справи по суті) в порядку регресу, оскільки саме МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди на території України, заподіяної водіями - нерезидентами (п. 40.1. ст. 40 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", далі - Закон).

У зв'язку із наведеними обставинами, позивач надіслав до МТСБУ регресну вимогу № 49841 від 18.12.2014 (а.с. 122) на суму 26 205,51 грн.

Проте, листом № 8/3-03/53 від 05.01.2015 відповідач повідомив, що підставою відмови у здійсненні регламентної виплати, згідно ст. 37 Закону, є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року та порекомендував звернутися з заявою про виплату страхового відшкодування до страховка, який видав сертифікат «Зелена картка».

З урахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу розміру виплаченого страхового відшкодування у сумі 26 205,51 грн.

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції зазначив про те, що позивач своєчасно не проінформував відповідача про скоєння ДТП та не надав доказів, що стосуються страхового випадку, у зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення позивачем приписів ст. 33-1.1 Закону, як наслідок про відсутність обов'язку відповідача виконувати регресну вимогу позивача, а відтак про безпідставність позову.

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає їх передчасними, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав обов'язки за договором добровільного страхування та в повному обсязі виплатив страхове відшкодування потерпілій особі.

При цьому, доводи відповідача про відсутність доказів зарахування на рахунок потерпілої особи - Дробжевої К.Р. вказаних коштів, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи наявна копія заяви щодо напрямку виплати страхового відшкодування (а.с. 25), в якому особисто страхувальник зазначив номер власного банківського рахунку та інші необхідні реквізити для перерахування коштів. В свою чергу, виплата страхового відшкодування саме на визначені гр. Дробжевою К.Р. банківські реквізити підтверджується платіжним дорученням № 198 від 17.12.2013 (а.с. 64). При цьому сторонами не було надано жодного доказу існування спору з приводу зарахування суми перерахованих коштів.

Окрім зазначеного, фактичні витрати страхувальника на відновлення пошкодженого транспортного засобу у розмірі 26 205,51 грн. підтверджені актом виконаних робіт (а.с. 62).

Суд апеляційної інстанції враховує, що позивач правомірно відшкодував саме фактичні витрати страхувальника (без застосування коефіцієнта зносу транспортного засобу, окремих деталей, тощо), оскільки його обов'язок в цій частині прямо передбачено умовами договору добровільного страхування.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (зміст наведених норм також було проаналізовано у Постанові Верховного суду України від 25.12.2013 по справі № 6-112цс13, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

Разом з цим, як було вищезазначено, винним у скоєнні ДТП, внаслідок якої було завдано шкоду автомобілю LAND ROVER RANGE ROVER" д.р.н. АА1001ІХ, було визнано. Лупана С.Г. (водія транспортного засобу автомобіля Iveco 20 д.р.н. ILBD235). Натомість, цивільна-правова відповідальність вказаної особи була застрахована страховим сертифікатом "Зелена карта" MD11BA00222752.

У відповідності до п. 1.11 ст. 1 Закону страховим сертифікатом "Зелена картка" є страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що в страховому сертифікаті "Зелена карта" MD11BA00222752, окрім іншого, зазначено та не викреслено в переліку відповідних країн - державу Україна, яка має міжнародне позначення «UA». Строк дії сертифікату визначено з 23.02.2013 по 22.02.2014. Таким чином, на час здійснення ДТП, відповідальність Лупана С.Г. була застрахована дійсним та чинним на території України міжнародним сертифікатом «Зелена картка».

Положеннями Закону передбачено, що МТСБУ є суб'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поряд з іншими страховиками.

При цьому статтею 40 Закону встановлено, що МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди на території України, заподіяної водіями - нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

Приписами статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, внаслідок ДТП, що сталася 09.11.2013 на дорозі М-05 Київ-Одеса, винним у виникненні якої згідно Постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.11.2013 визнано Лупана С.Г., відповідальність якого, в свою чергу, була застрахована страховим сертифікатом "Зелена карта" MD11BA00222752, у МТСБУ, в силу ст.ст. 22, 40 Закону виник обов'язок відшкодування збитків потерпілій особі.

Разом з тим, оскільки збитки, завдані пошкодженням автомобіля "LAND ROVER RANGE ROVER" д.р.н. АА1001ІХ, були виплачені потерпілій особі ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" (що підтверджується платіжним дорученням № 198 від 17.12.2013), то у позивача, на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, виникло право вимоги до особи, відповідальної за завдання таких збитків, тобто до МТСБУ, яке є гарантом відшкодування шкоди на території України, заподіяної водіями - нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем порушено порядок та строки звернення з повідомленням про страховий випадок, в тому числі із завою про виплату відшкодування (з посиланням на приписи підпункту 37.1.3, підпункту 37.1.4. пункту 37.1 статті 37 Закону), а також стосовно тверджень відповідача про наявність підстав для відмови у регламентній виплаті, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону, він регулює відносини в сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Отже, вказаним Законом не регулюється взаємовідносини між страховиками щодо компенсації страхового відшкодування в порядку регресу, в тому числі щодо строків пред'явлення вимог, а тому, вказана норма не може бути застосована до правовідносин сторін в цьому випадку.

Виходячи з цього, до позивача, як до нового кредитора, обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки відповідач у справі не є страховиком в розумінні наведених норм, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 11.02.2015 по справі № 908/1757/14).

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про невиконання позивачем обов'язку своєчасного інформування відповідача та надання доказів, що стосуються страхового випадку, є помилковими, оскільки на позивача приписами Закону не покладено такого обов'язку (зокрема, через те, що він не є страхувальником в розумінні ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а виступав страховиком за договором добровільного страхування у відповідності до положень ЗУ "Про страхування").

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення статті 3 ЦК України, якими передбачено, що основними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, після виплати страхового відшкодування позивач отримав право вимоги потерпілої особи (Дробжевої К.Р.), але взагалі не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток (або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність) з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище правових норм, позивач може реалізувати своє право на виплату 26 205,51 грн. в порядку регресу безпосередньо шляхом подачі позову до суду. Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові № 3-38гс12 від 28.08.2012.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що статтею 991 Цивільного кодексу України, статтею 26 ЗУ "Про страхування", а також статтею 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено підстави для відмови страховика (МТСБУ) у здійсненні страхових виплат, страхового відшкодування, регламентної виплати, зокрема, несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку/ дорожньо-транспортної пригоди або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Відповідно до п.п. 33.1.4. п. 33.1. ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди покладено обов'язок у триденний строк повідомити про настання такої страховика з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому.

Відповідно до п. 37.1.3. ст. 37 Закону підставою для відмови у здійсненні регламентної виплати є, зокрема, невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Тобто за змістом зазначеної норми можна дійти висновку, що сам лише факт порушення порядку та строків повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, не може бути підставою для відмови у здійсненні виплати. Відмова ж у здійсненні такої виплати можлива лише у тому разі, якщо таке невиконання обов'язків, визначених Законом, перешкодило МТСБУ встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

В свою чергу, у даній постанові було встановлено, що позивач не звертався до відповідача з заявою про здійснення регламентної виплати або виплати страхового відшкодування (в розумінні ст. 35 Закону), а звернувся з регресною вимогою на суму 26205,51 грн., що прямо передбачено приписами цивільного законодавства та положеннями Закону України «Про страхування». Тоді як порядок звернення до МТСБУ з регресною вимогою не регулюється наведеним приписами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в тому числі нормами ст. 37 вказаного Закону.

Разом з цим, враховуючи наявність в матеріалах справи № 910/17368/15 копії договору добровільного страхування транспортного засобу № 006-0043921/07 НТ, довідки ДАІ №9298438, страхового акту № 49841/1, акту виконаних робіт № 6100602 від 19.11.2013, Постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.11.2013, колегія суддів дійшла висновку про відсутність перешкод встановлення відповідачем факту, причин, обставин ДТП, що сталося 09.11.2013, а також розміру заподіяної шкоди застрахованому в ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" автомобілю "LAND ROVER RANGE ROVER" д.р.н. АА1001ІХ.

Суд апеляційної інстанції окремо враховує, що відповідачем ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції не заперечувався той факт, що виплата позивачу 26205,51 грн. в порядку регресу не перевищує лімітів майнової відповідальності відповідача, передбачених чинним законодавством за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Разом з цим, рекомендації відповідача, які були надані позивачу у відповіді на регресну вимогу, стосовно звернення з такою вимогою безпосередньо до закордонної страхової компанії не передбачені приписами законодавства про страхування.

За таких обставин, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.3 та підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, є незаконними та безпідставними, судом апеляційної інстанції відхиляються, як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України і не підтверджуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку, саме відповідач як особа, на яку відповідно до приписів чинного законодавства покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану водієм транспортного засобу автомобіля Iveco 20 д.р.н. ILBD235 - Лупаном С.Г. (особою, яка визнана винною у спірній ДТП) має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач, як страховик, який виплатив страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2015 по справі № 910/340/15-г).

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, тоді як рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України про задоволення позову, з покладенням на відповідача судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції в порядку ст. 49 ГПК України.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції також покладаються на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/17368/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/17368/15 скасувати, з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

3. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем при виконанні рішення на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3, код ЄДРПОУ 20344871) 26 205 (двадцять шість тисяч двісті п'ять) грн. 51 коп. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу; 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/17368/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк