Рішення № 52404791, 12.10.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015р. Справа№ 914/2752/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Комунальної 3-тьої міської клінічної лікарні (м. Львів)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»

(м. Львів)

про: стягнення 3591,81 грн. - 3% річних, 86305,27 грн. - інфляційних втрат

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєвій В.С.

Представники:

від позивача: Плахунін В.Ф. - довіреність № 803 від 04.09.2015 року.

від відповідача: Янків В.Ю. - довіреність б/н від 09.10.2015 року.

Мамчур І.В. - довіреність б/н від 07.10.2015 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Комунальної 3-тьої міської клінічної лікарні до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» про стягнення 3591,81 грн. - 3% річних, 86305,27 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.08.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 18.08.2015 року. Ухвалою суду від 18.08.2015 року розгляд справи відкладено до 27.08.2015 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 27.08.2015 року розгляд справи відкладено до 22.09.2015 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 22.09.2015 року розгляд справи відкладено до 08.10.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 08.10.2015 року розгляд справи відкладено до 12.10.2015 року, для надання доказів.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.08.2015 року, про відкладення від 18.08.2015 року, від 27.08.2015 року, від 22.09.2015 року, від 08.10.2015 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

21.09.2015 року за вх. № 40018/15 позивач подав документи до матеріалів справи.

02.10.2015 року за вх. № 4476/15 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути додатково з відповідача також 34785,44 грн. пені.

02.10.2015 року за вх. № 42301/15 позивач подав клопотання про долучення доказів до справи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.08.2015 року, про відкладення від 18.08.2015 року, від 27.08.2015 року, від 22.09.2015 року, від 08.10.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

08.10.2015 року за вх. № 43008/15 відповідач подав заяву про відкладення розгляду справи.

12.10.2015 року за вх. № 43408/15 відповідач подав відзив на позовну заяву.

12.10.2015 року за вх. № 43531/15 відповідач подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України, позивач категорично заперечив проти задоволення цього клопотання.

12.10.2015 року за вх. № 43531/15 відповідач подав пояснення по справі, в якому зазначає, що щодо нарахування позивачем 3591,81 грн. - 3% річних, 86305,27 грн. - інфляційних втрат зауважень немає.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 08.10.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, відповідно до п. 1.1. Договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2001 р. № 0740-В (надалі - Договір) і акту прийому-передачі будівлі від 07.09.2001 р., копії яких додаються до позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» (надалі - відповідач) прийняв від Комунальної 3-тьої міської клінічної лікарні (надалі - позивач) в орендне користування терміном на десять років (з 01.05.2001 р. по 01.05.2011 р.) окремо стоячу двоповерхову будівлю колишнього гінекологічного відділення лікарні (літера "Б-2") загальною площею 933,9 кв.м. по вул. Рапопорта, буд. № 6 у м. Львові (надалі - об'єкт оренди).

Позивач звертає увагу на те, що у зазначеному Договорі оренди (п.п. 3.3.3. п.п. 3 3.6. п. 3.) сторони погодили, що після закінчення строку його дії відповідач зобов'язується повернути позивачеві об'єкт оренди за актом прийому-передачі у стані, в якому він буде знаходитись на момент припинення договору оренди.

Позивач звертає увагу на те, що, у зв'язку з неповерненням об'єкта оренди, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення з відповідача орендної плати, заборгованої за період з 07.07.2011 р. до 07.09.2011 р. у розмірі 119702,70 грн. без урахування індексу інфляції та 3% річних. Господарський суд Львівської області рішенням від 11.03.2015 р., яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р., копії яких додаються до позовної заяви, позовні вимоги задоволив повністю, стягнув з відповідача на користь позивача 119702,70 грн. орендної плати та 2394,04 грн. судового збору. На час розгляду справи судове рішення відповідачем не виконано.

Позивач зазначає, що з аналізу положень глави 47 ЦК України можна дійти висновку, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач звертає увагу на те, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від цього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 ЦК України.

Позивач наголошує, що відповідно до п.п. 3.3.3. п. 3.3. Договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2001 р. № 0740-В, відповідач зобов'язався регулярно, один раз в місяць, не пізніше 10 числа наступного місяця сплачувати позивачеві орендну плату, ПДВ тощо.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст.260 ЦК України). Згідно з положеннями ст.ст. 253 і 254 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якого пов'язано його початок, а строк, визначений роками, спливає у відповідні місяці та число останнього року строку.

Таким чином, на думку позивача, за прострочення орендної плати з 07.07.2011 р. до 01.08.2011 р. до вимоги щодо стягнення з відповідача за період 11.08.2012 р. до 01.08.2015 р. інфляційних втрат і 3% річних сплив строку позовної давності настане 11.08.2015 р. За прострочення орендної плати з 01.08.2011 р. до 01.09.2011 р. до вимоги щодо стягнення з відповідача за період з 11.09.2012 р. до 01.08.2015 р. інфляційних і 3% річних сплив строку позовної давності настане 11.09.2015 р., за прострочення орендної плати з 01.09.2011 р. до 07.09.2011 р. до вимоги щодо стягнення з відповідача за період з 11.10.2012 р. до 01.08.2015 р. інфляційних і 3% річних сплив строку позовної давності настане 11.10.2015 р.

Позивач зазначає, що із розрахунку, що додається, відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві: інфляційні втрат за період з 11.08.2012 р. до 01.08.2015 р. за прострочення орендної плати з 07.07.2011 р. до 01.08.2011 р. - 34292,38 грн., за період з 11.09.2012 р. до 01.08.2015 р. за прострочення орендної плати з 01.08.2011 р. до 01.09.2011 р. - 43304,50 грн., за період з 11.10.2012 р. до 01.08.2015 р. за прострочення орендної плати з 01.09.2011 р. до 07.09.2011 р. - 8708,39 грн., на загальну суму 86305,27 грн.

Крім того, за твердженням позивача, відповідач повинен сплатити позивачеві три проценти річних від простроченої суми орендної плати 119702,70 грн., що, за твердженням позивача, становить 3591,81 грн.

Згідно з наказом № 80 - від/тм від 13.07.2015 р., копія якого додається, виконання обов'язків головного лікаря позивача з 03.08.2015 р. до 03.09.2015 р. включно покладено на заступника головного лікаря з лікувальної роботи Чередніченко Наталію Миколаївну.

02.10.2015 року за вх. № 4476/15 позивач подав заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, в якій просить суд додатково стягнути з відповідача 34785,44 грн. пені за період з 01.04.2015 року по 30.09.2015 року.

Однак, згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору, у зв'язку із зменшенням позовних вимог, вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Згідно п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 6 від 23 березня 2012 року «Про судове рішення», зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

Згідно п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог.

22.09.2015 року суд оголосив про початок розгляду справи по суті, що підтверджується протоколом судового засідання від 22.09.2015 року по справі № 914/2752/15 та відповідною ухвалою суду.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

У зв'язку з вищенаведеним, заяву позивача про уточнення (збільшення) позовних вимог від 02.10.2015 року за вх. № 4476/15 судом залишено без розгляду.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач в позовній заяві просить суд стягнути з Товариства інфляційні за період з 07.07.2011р. до 07.09.2011 р. грунтуючи свої вимоги на тому, що відповідач не повернув орендоване майно після закінчення договору оренди нежитлового приміщення № 0740-В від 01.05.2001 р. та продовжив володіти орендованим майном. Позивач стверджує в позовній заяві, що відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України та п. 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», Договір № 0740-13 від 01.05.2001 р. не вважається припиненим, а продовжує діяти на наступний термін на тих самих умовах.

Відповідно до п.п. 3.3.3 п. 3.3. Договору оренди нежитлового приміщення № 0740-В від 01.05.2001 р., до обов'язків відповідача належить регулярно, один раз на місяць, не пізніше 10 числа наступного місяця сплачувати орендну плату, комунальні послуги. ПДВ, податок на землю згідно виставлених позивачем рахунків.

Відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. дія даного Закону поширюється на всі юридичні особи незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, та визначає мету ведення бухгалтерського обліку - надання користувачам для прийняття рішення повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати їхньої діяльності та рух грошових коштів.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р., положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Оренда» підставою для обліку господарських операцій на підприємстві є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, і складання яких проводиться в момент здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення з одночасним відображенням в облікових регістрах того звітного періоду, в якому вони були здійсненні.

Відповідач зауважує, що позивач в позовній заяві наполягає на чинності Договору оренди нежитлового приміщення № 0740-В від 01.05.2001 р. на спірний період, однак, жодним чином не підтверджує і не надає доказів складання первинних документів, які б свідчили про здійснення позивачем господарських операцій та надсилання відповідачу рахунків на оплату та актів надання послуг як первинних документів про здійснення господарської операції. Враховуючи п.п. 3.3.3 п. 3.3. Договору оренди нежитлового приміщення № 0740-В від 01.05.2001 р., відповідач не отримуючи рахунків для сплати платежів, передбачених зазначеним Договором, не знав і не міг знати про нарахування йому оренди позивачем.

Відповідач зазначає, що враховуючи те, що позивач є платником податку на додану вартість, про що зазначено п.п. 3.3.3 п. 3.3. Договору, то існує обов'язок відповідача сплачувати податок на додану вартість за надані позивачу послуги. Відповідно до ст.ст. 185, 186, 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р., позивач, надаючи послуги з оренди нерухомого майна, відповідно до Договору, повинен здійснювати нарахування податку па додану вартість на договірну величину наданих послуг, а також вчасно і в повній мірі сплачувати зазначений податок до державного бюджету у терміни, встановлені законодавством.

Відповідно до ст. 201.1. Податкового кодексу України, обов'язком платника податку є надання покупцю/замовнику податкової накладної встановленої законодавством форми з заповненням всіх обов'язкових реквізитів. Податкова накладна - це звітний податковий документ, що підтверджує виникнення податкового обов'язку платника податків у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) і, одночасно, підтверджує право на податковий кредит у покупця - платника податків у зв'язку з придбанням таких товарів (робіт, послуг). Наказом Держаної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. затверджено форму для ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, складання якого є обовязковим для всіх платників податку на додану вартість.

Відповідач наголошує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» не отримувало податкових накладних за надані позивачем послуги, передбачені Договором від Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні за період липень-вересень 2011 року.

12.10.2015 року за вх. № 43531/15 відповідач подав пояснення по справі, в якому зазначає, що щодо нарахування позивачем 3591,81 грн. - 3% річних, 86305,27 грн. - інфляційних втрат зауважень немає.

Відповідач стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання вважає необгрунтованим, оскільки позивач не надав відповідачу первинних документів, які б свідчили про проведення господарської операції та були підставою для проведення розрахунків.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідно до п. 1.1. Договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2001 р. № 0740-В (надалі - Договір) і акту прийому-передачі будівлі від 07.09.2001 р., копії яких додаються до матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» (надалі - відповідач) прийняв від Комунальної 3-тьої міської клінічної лікарні (надалі - позивач) в орендне користування терміном на десять років (з 01.05.2001 р. по 01.05.2011 р.) окремо стоячу двоповерхову будівлю колишнього гінекологічного відділення лікарні (літера "Б-2") загальною площею 933,9 кв.м. по вул. Рапопорта, буд. №6, у м. Львові (надалі - об'єкт оренди).

У зазначеному Договорі оренди (п.п. 3.3.3. п.п. 3 3.6. п. 3.) сторони погодили, що після закінчення строку його дії відповідач зобов'язується повернути позивачеві об'єкт оренди за актом прийому-передачі у стані, в якому він буде знаходитись на момент припинення договору оренди.

З аналізу положень глави 47 ЦК України, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п.п. 3.3.3. п. 3.3. Договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2001 р. № 0740-В, відповідач зобов'язався регулярно, один раз в місяць, не пізніше 10 числа наступного місяця сплачувати позивачеві орендну плату, ПДВ тощо.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України). Згідно з положеннями ст.ст. 253 і 254 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якого пов'язано його початок, а строк, визначений роками, спливає у відповідні місяці та число останнього року строку.

У зв'язку з неповерненням об'єкта оренди, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення з відповідача орендної плати, заборгованої за період з 07.07.2011 р. до 07.09.2011 р. у розмірі 119702,70 грн. без урахування індексу інфляції та 3% річних. Господарський суд Львівської області рішенням від 11.03.2015 р., яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р., копії яких додаються до позовної заяви, позовні вимоги задоволив повністю, стягнув з відповідача на користь позивача 119702,70 грн. орендної плати та 2394,04 грн. судового збору. На час розгляду даної справи судове рішення відповідачем не виконано.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводиться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, факт заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (79007, м. Львів, вул. Базарна, 11, ідентифікаційний код 25228715) на користь Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні (79016, м.Львів, вул. Рапопорта, 8, ідентифікаційний код 01996645) 119702,70 грн. орендної плати згідно Договору не потребує повторного доведення.

Відповідно до статті 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, (див. Постанову Верховного суду України від 4 липня 2011 року, Інформаційний Лист ВГСУ від 24.11.2011 р. N 01-06/1642/2011). Звертаємо увагу Суду на постанову пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальності за порушення грошових зобов'язань» (надалі - Постанову пленуму).

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Із розрахунку позивача випливає, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві: інфляційні за період з 11.08.2012 р. до 01.08.2015 р. за прострочення орендної плати з 07.07.2011 р. до 01.08.2011 р. - 34292,38 грн., за період з 11.09.2012 до 01.08.2015 за прострочення орендної плати з 01.08.2011 р. до 01.09.2011 р. - 43304,50 грн., за період з 11.10.2012 р. до 01.08.2015 р. за прострочення орендної плати з 01.09.2011 р. до 07.09.2011 р. - 8708,39 грн. на загальну суму 86305,27 грн.

Крім того, відповідач повинен сплатити позивачеві три проценти річних від простроченої суми орендної плати 119702,70 грн. що становить 3591,81 грн.

02.10.2015 року за вх. № 4476/15 позивач подав заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, в якій просить суд додатково стягнути з відповідача 34785,44 грн. пені за період з 01.04.2015 року по 30.09.2015 року.

Однак, згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Згідно п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 6 від 23 березня 2012 року «Про судове рішення», зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні.

Згідно п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

22.09.2015 року суд оголосив про початок розгляду справи по суті, що підтверджується протоколом судового засідання від 22.09.2015 року по справі № 914/2752/15 та відповідною ухвалою суду.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

У зв'язку з вищенаведеним, заяву позивача про уточнення (збільшення) позовних вимог від 02.10.2015 року за вх. № 4476/15 судом залишено без розгляду.

Згідно ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

12.10.2015 року за вх. № 43531/15 відповідач подав пояснення по справі, в якому зазначає, що щодо нарахування позивачем 3591,81 грн. - 3% річних, 86305,27 грн. - інфляційних втрат зауважень немає.

Отже, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 3591,81 грн. - 3% річних, 86305,27 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, уточнені позовні вимоги не спростував, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх уточнених позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, суд прийшов до висновку, що позов Комунальної 3-тьої міської клінічної лікарні до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» про стягнення 3591,81 грн. - 3% річних, 86305,27 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 49 від 04.05.2015 року на суму 1693,19 грн. про сплату судового збору, платіжне доручення № 61 від 24.06.2015 року на суму 133,81 грн. про сплату судового збору та платіжне доручення № 79 від 30.09.2015 року на суму 1378,00 грн. про доплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (79007, м. Львів, вул. Базарна, 11, ідентифікаційний код 25228715) на користь Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні (79016, м. Львів, вул. Рапопорта, 8, ідентифікаційний код 01996645) 3591 (три тисячі п'ятсот дев'яносто одну) грн. 81 коп. - 3% річних, 86305 (вісімдесят шість тисяч триста п'ять) грн. 27 коп. - інфляційних втрат та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.10.2015 року.