Рішення № 52404349, 16.10.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.10.2015 Справа № 905/1168/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Рильцовій Є.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОГМА», м. Донецьк

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», м. Київ

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПА», м. Донецьк

про визнання недійсними умов договору поруки №1/1175010 від 15.08.2012р. у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р., що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору поруки

За участю представників сторін:

від позивача: Купирьов М.Є. (за довіреністю №б/н від 05.08.2015р.);

від відповідача: Мірошник О.М. (за довіреністю №б/н від 17.03.2014р.);

від третьої особи: не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 12.10.2015р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОГМА», м. Донецьк звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», м. Київ, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПА», м. Донецьк, про визнання недійсними умов договору поруки №1/1175010 від 15.08.2012р. у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р., що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору поруки.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що умови договору поруки №1/1175010 від 15.08.2012р. у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р., що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору поруки є такими, що суперечать як умовам самого договору поруки, так і вимогам чинного законодавства, оскільки діючим законодавством, що регулює питання виконання зобов'язання, а також питання забезпечення виконання зобов'язання, вимагає направлення на адресу боржника та поручителя відповідної вимоги щодо виконання ними взятих на себе зобов'язань солідарно.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано (у копіях): договір поруки №1/1175010-П1 від 15.08.2012р.; договір від 01.10.2013р. про внесення змін та доповнень до договору поруки №1/1175010-П1 від 15.08.2012р.; Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОГМА», м. Донецьк; виписку з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження позивача

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: витяг з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження третьої особи; заява б/н від01.09.2015р. про відсутність в провадженні судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав та відсутність рішення цих органів з такого спору; договір про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р. до кредитних договорів №1/1145010 від 15.08.2012р., №2/1175010 від 15.08.20.12р.; довідка з Державної казначейської служби України про зарахування судового збору до державного бюджету України.

30.09.2015р. відповідач надав до суду відзив б/н від 29.09.2015р., в якому останній проти позову заперечив, посилаючись на таке: умова, що міститься в ст.7 договору поруки є результатом домовленості між сторонами, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України; ст. 4 договору поруки відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки відповідно п. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, кредитору надається право вибору, оскільки термін «вимога» включає в себе і поняття «позову», і допускається можливість попереднього звернення до поручителя саме з вимогою, зробленою у будь-якій доступній і зрозумілій формі повідомлення; відповідачем було вжито всіх можливих та залежних від відповідача заходів для направлення позивачу вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Також надав: кредитний договір №1/1175010 від 15.08.2012р.; меморіальні ордери; розрахунок заборгованості за кредитним договором №1/1175010 від 15.08.2012р.; оборотні відомості по рахункам за період 15.08.2012р. - 19.05.2015р.; кредитний договір №2/1175010 від 15.08.20.12р. з додатком; договір про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р. до кредитних договорів №1/1145010 від 15.08.2012р., №2/1175010 від 15.08.20.12р.; меморіальний ордер №2/1175010 від 16.08.2012р.; розрахунок заборгованості за кредитним договором №2/1175010 від 19.05.2015р.; оборотні відомості по рахункам за період 15.08.2012р. - 19.05.2015р.; вимоги №50/01/1145 від 30.03.2015р., №81350/212 від 02.04.2015р.; транспортну накладну №19-84081 від 02.04.2015р.; звіт поштового оператора про неможливість доставки кореспонденції; витяг з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження відповідача; довіреність від 17.03.2014р. на представника відповідача.

Представник позивача у судове засідання 12.10.2015р. з'явився, підтримав свою позицію, викладену у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 12.10.2015р. з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи у судове засідання без пояснення причин не з'явився, своєї позиції до відома суду не довів та не надав витребуваних документів, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом своєчасного опублікування на офіційному веб-порталі «Судова влада України» повідомлення про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 41, 53, 73) та надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців третя особа знаходиться за адресою, вказаною у позовній заяві, а саме: 83009, Донецька область, м. Донецьк, Київський район, вул. Новоросійська, 9 (а.с. 59). Крім того, третя особа була повідомлена шляхом надсилання ухвал суду за адресою для листування, вказаною у позовній заяві, а саме: 04655, м. Київ, пр. Московський, 21, оф. 12, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 43).

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

15.08.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОГМА», м. Донецьк та Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк», м. Київ укладено договір поруки №1/1175010-П1 відповідно п. 2.1. якого поручитель (позивач) з метою повного виконання основного зобов'язання поручається перед банком за своєчасне та повне виконання боржником основного зобов'язання за договором, що встановлює основне зобов'язання.

Відповідно договору про внесення змін та доповнень до договору поруки №1/1175010-П1 від 01.10.2013р. сторони домовились викласти договір поруки в новій редакції та узгодили, що це не є новацією, і усі раніше взяті зобов'язання не припиняються, а змінюються відповідно до умов цього договору.

Пункт 4.1. викладено в наступній редакції: «Захист прав. Банк має право звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку, незалежно від того, направлена вимога до поручителя (як цей термін визначено нижче) чи ні».

Пункт 5.1. викладено в наступній редакції: «Повідомлення про порушення. У разі порушення клієнтом боргових зобов'язань банк надсилає поручителю письмове повідомлення про порушення боргових зобов'язань (вимога до поручителя), в якій зазначається стислий зміст порушених боргових зобов'язань, загальний розмір невиконаної вимоги, забезпеченої порукою за договором поруки, та вимога до поручителя виконати порушені боргові зобов'язання протягом семи днів з дати отримання ним вимоги до поручителя.»

Пункт 7.1. викладено в наступній редакції: «Солідарна відповідальність. У разі порушення боргових зобов'язань клієнт та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, незалежно від того, направлена вимога до поручителя чи ні, та незалежно від того, чи направлена вимога до клієнта чи ні. Поручитель відповідає перед банком за виконання боргових зобов'язань у тому ж обсязі, що і клієнт, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків».

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач, посилаючись на те, що умови договору поруки №1/1175010 від 15.08.2012р. у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р., що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору поруки є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та самого договору поруки, звернувся з позовом до суду та просив визнати недійсними відповідні його положення, а саме: у ч. 1 ст. 4 договору поруки слова «незалежно від того, направлена вимога до поручителя (як цей термін визначено нижче) чи ні»; у ч. 1 ст. 7 договору поруки слова «незалежно від того, направлена вимога до поручителя чи ні, та незалежно від того, чи направлена вимога до клієнта чи ні».

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача про визнання ч.1 ст. 4, ч. 1 ст. 7 договору частково недійсними є такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом спору є визнання недійсними умов договору поруки №1/1175010 від 15.08.2012р. у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р., що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору поруки, а саме: у ч. 1 ст. 4 договору поруки слова «незалежно від того, направлена вимога до поручителя (як цей термін визначено нижче) чи ні»; у ч. 1 ст. 7 договору поруки слова «незалежно від того, направлена вимога до поручителя чи ні, та незалежно від того, чи направлена вимога до клієнта чи ні».

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавствавипливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Пунктом 2.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.15.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін (п. 2.5.1 Пленуму). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п. 2.10 Пленуму).

Відповідно до п. 7 роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воли (ч.3); право чин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 Цивільного кодексу України. Так, згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи наведене вище, а також положення ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України суд не знайшов необхідних і достатніх підстав для визнання недійсними умов договору поруки №1/1175010 від 15.08.2012р. у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р., що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору недійсними.

Суд вважає, що позивачем, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не були доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме: наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Щодо посилань позивача на невідповідність п.п. 4.1., 7.1. договору поруки №1/1175010 від 15.08.2012р. у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р. вимогам чинного законодавства та самого договору поруки суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд дійшов висновку про те, що спірні пункти договору не суперечать вказаній нормі, оскільки дані пункти включені до змісту договору за взаємною згодою на те сторін. При цьому, позивачем не доведено того, що він заперечував щодо включення умов, які містяться у п.п. 4.1., 7.1. договору. Вказаний договір підписано позивачем без протоколу розбіжностей.

Суд також вважає безпідставними та необґрунтованими твердження позивача щодо невідповідності спірних пунктів умовам самого договору поруки, з огляду на таке:

Незважаючи на те, що п. 4.1., яким передбачено право банку на звернення за захистом своїх порушених прав до суду, незалежно від того направлена вимога до поручителя чи ні, протирічить п. 5.1., яким визначений обов'язок банку надіслати вимогу до поручителя у разі порушення клієнтом боргових зобов'язань, договором передбачені обов'язки поручителя, зокрема щодо солідарної відповідальності у разі порушення боргових зобов'язань незалежно від того направлена вимога до поручителя чи ні та незалежно від того, чи направлена вимога до клієнта чи ні (п.7.1.).

Зважаючи на викладене, по переконанню суду, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати у справі покладаються у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 203, 215, 216, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОГМА», м. Донецьк (ЄДРПОУ 32123146) до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», м. Київ (ЄДРПОУ 14361575), за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПА», м. Донецьк, про визнання недійсними умов договору поруки №1/1175010 від 15.08.2012р. у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013р., що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору поруки відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 12.10.2015р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.10.2015р.

Суддя Я.О. Левшина

Вх: 5908/15

надруковано 2 прим.:

1 - ГСДО,

1- третій особі