Ухвала суду № 52401883, 15.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 753/15970/14 Головуючий у 1 - й інстанції: Цимбал І.К.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/11615/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Пікуль А.А.

при секретарях - Пилипчук В.Є., П'ятничук В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування служба у справах дітей Дарницької районної державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільно набутим за час проживання однією сім'єю чоловіка та жінки та визнання права власності на ? частину майна, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування служба у справах дітей Дарницької районної державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільно набутим за час проживання однією сім'єю чоловіка та жінки та визнання права власності на 1/2 частину майна задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року.

Визнано набуте і зареєстроване за ОСОБА_6 в період з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року спільною сумісною власністю із ОСОБА_4 наступне майно: квартиру АДРЕСА_1; автомобіль «Фольцваген Кадди», 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; автомобіль «Сузукі Вітара», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2; 17742, 76 євро, що станом на 09.02.2015 рік становить 468 231 грн. 43 коп.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2; на Ѕ частину автомобіля «Фольцваген Кадди», 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; на Ѕ частину автомобіля «Сузукі Вітара», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2; на Ѕ частину грошових коштів в сумі 17742, 76 євро, що станом на 09.02.2015 рік становить 468231 грн. 43 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 3775 грн. 80 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення судом 1-ї інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд 1-ї інстанції залишив поза увагою той факт, що набуте в період з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року ОСОБА_6 майно є виключно її приватною власністю і на час його набуття у будь-яких шлюбно-сімейних відносинах з ОСОБА_4 вона не перебувала. В даний період часу позивач підтримував та продовжує підтримувати шлюбно-сімейні відносини із іншою жінкою, від якої в нього є дитина. Безпідставними є висновки суду 1-ї інстанції про те, що наявність шлюбно-сімейних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підтверджується відкриттям валютного банківського рахунку в євро, оскільки грошові кошти, які переховувалися ОСОБА_4 на даний рахунок належали виключно ОСОБА_6 та перераховувалися виключно від її імені. Необґрунтовано судом 1-ї інстанції прийнято до уваги довідку керівництва СЗОШ №329 від 26.02.2015 року, в якій йдеться про те, що з вересня 2010 року по січень 2015 року позивач разом з ОСОБА_6 приймали участь у вихованні їхньої спільної доньки, оскільки ОСОБА_6 померла у грудні 2013 року, а тому в 2014 році не могла займатися вихованням дитини. Висновки суду 1-ї інстанції про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися зі своєю онукою не відповідають дійсності, оскільки після смерті ОСОБА_6 саме онука відвернулася від відповідача та перестала спілкуватися з нею. Вказує на те, що під час розгляду справи судом 1-ї інстанції були допитані свідки, які не перебувають у сімейних відносинах ні з позивачем, ні з відповідачем, не зацікавлені в розгляді даної справи, оскільки не мають корисливих мотивів, які підтвердили суду, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 фактично разом не проживали, не святкували разом днів народження, тощо. Проте, судом 1-ї інстанції не надано жодної правової оцінки показам даних свідків. Крім того, підтвердженням відсутності будь яких шлюбно-сімейних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є те, що після розлучення сторони у добровільному порядку поділи спільне сумісне майно.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_8 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилалась на те, що вони є безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону.

ОСОБА_5 проти доводів апеляційної скарги заперечувала.

Представник Орган опіки та піклування служба у справах дітей Дарницької районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлений у встановленому законом порядку, до суду подано заяву про розгляд справи у відсутності представника органу опіки та піклування, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу в його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що 09 вересня 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено шлюб. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2001 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було розірвано.

06 листопада 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції України позивачу було видано свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

Судом також встановлено, що 26 листопада 2007 року ОСОБА_6 було придбано автомобіль «Сузукі Вітара», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2.

27 лютого 2008 року ОСОБА_6 було придбано автомобіль Фольцваген Кадди», 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

11 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір про поділ спільного майна подружжя, з моменту підписання якого ОСОБА_4 на праві особистої власності належить наступне майно: трикімнатна квартира АДРЕСА_3, нежилі приміщення (група приміщень №153 в літері А) по АДРЕСА_5, в місті Києві, нежиле приміщення 1-го поверху (в літері А) АДРЕСА_6 в місті Києві. В свою чергу ОСОБА_6 на праві особистої власності належить наступне майно: шестикімнатна квартира АДРЕСА_7 вмісті Києві, трикімнатна квартира АДРЕСА_8 в місті Чернігові, магазин в місті Чернігові по АДРЕСА_9 магазин непродовольчих товарів «1-1» по «1-3» в АДРЕСА_10

08 квітня 2010 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_4.

Також, на розрахунковому рахунку ОСОБА_6 відкритому в Публічному акціонерному товаристві «ПроКредит Банк» знаходилися грошові кошти на загальну суму 18 006,98 євро.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 померла.

20 грудня 2013 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим АртемомАнатолійовичем було зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_6. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є її мати ОСОБА_3 та донька ОСОБА_5.

01 вересня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування служба у справах дітей Дарницької районної державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільно набутим за час проживання однією сім'єю чоловіка та жінки та визнання права власності на 1/2 частину майна.

Свою позовну заяву мотивував тим, що в період з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року він та ОСОБА_6 фактично проживали однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, спільно виховували доньку ОСОБА_5, мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, піклувалися один про одного, в даний період придбали за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1; автомобіль НОМЕР_3; автомобіль НОМЕР_4.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року, визнано набуте і зареєстроване за ОСОБА_6 в період з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року спільною сумісною власністю із ОСОБА_4 наступне майно: квартиру АДРЕСА_1; автомобіль «Фольцваген Кадди», 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; автомобіль «Сузукі Вітара», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2; 17742, 76 євро, що станом на 09.02.2015 рік становить 468231 грн. 43 коп.; визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; на Ѕ частину автомобіля «Фольцваген Кадди», 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; на Ѕ частину автомобіля «Сузукі Вітара», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2; на Ѕ частину грошових коштів в сумі 17742, 76 євро, що станом на 09.02.2015 рік становить 468231 грн. 43 коп.

Ухвалюючи дане рішення, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обгрутованими, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є всі правові для їх задоволення.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.

За приписами ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст.60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З показів допитаної в судовому засіданні в якості свідка дочки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ОСОБА_5, яка є відповідачем у даній справі, вбачається, що вона взагалі не знала про розлучення батьків, так як вони завжди, в тому числі і в період з 07.11.2007 року по 13.12.2013 року, жили однією родиною, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, піклувались один про одного та про неї, займались її вихованням. Про офіційне розлучення батьків вона дізналась після смерті матері ОСОБА_6.

Факт спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_4, підтвердила допитана в судовому засіданні в якості свідка донька позивача від першого шлюбу ОСОБА_12.

Покази вказаних свідків та пояснення позивача у справі об'єктивно підтверджуються іншим доказами у справі, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх достовірними.

Так, 19 квітня 2007 року ОСОБА_6 уклала з ВАТ «Кредитпромбанк» кредитний договір на суму 300 000 доларів США, майновим поручителем по вказаному договору виступив ОСОБА_4, який передав в іпотеку, на забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором, нежилі приміщення (групи приміщень № 153) (в літ.А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_11, загальною площею 202,1 кв.м.

З копії довіреності від 31 жовтня 2013 року, виданої ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4 вбачається, що саме ОСОБА_4 вона надала право на розпорядження її грошовими коштами, які знаходяться в Публічному акціонерному товаристві «ПроКредитБанк». Користуючись цією довіреністю, ОСОБА_13 перерахував на банківську картку ОСОБА_6 грошові кошти на загальну суму 40 000 євро, з метою лікування ОСОБА_6 в лікарні Ізраїлю. Після смерті ОСОБА_6 позивач взяв на себе витрати та організацію заходів з транспортування тіла померлої із Ізраїлю в Україну.

Відповідно до копії договору дарування від 09 червня 2008 року, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_6 приміщення магазину непродовольчих товарів з літ.» 1-1» по літ «1-6», загальною площею 103,4 кв.м., розташоване в АДРЕСА_12

Вказані обставини доводять факт існування між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 теплих, довірчих стосунків, про турботу, підтримку один одного, які свідчать про наявність між ними саме сімейних відносин.

Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результат оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу в період з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року підтверджений належними та допустимими доказами, а тому, в розумінні ст.3 СК України, є всі правові підстави для задоволення позовних вимог щодо факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Згідно із ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього Кодексу.

З системного аналізу вказаної норми права вбачається, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

З урахуванням даних положень закону та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про наявність правових підстав для визнання набутого і зареєстрованого за ОСОБА_6 в період з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року майна спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4, а саме: квартири АДРЕСА_1; автомобіля «Фольцваген Кадди», 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; автомобіля «Сузукі Вітара», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2; 17742, 76 євро, що станом на 09.02.2015 рік становить 468231 грн. 43 коп.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами ст.70 СК України.

Відповідно до ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Судом встановлено, що вказане вище майно набуто ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в період проживання однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вказане вище майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та визнав за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2; 1/2 частину автомобіля «Фольцваген Кадди», 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; 1/2 частину автомобіля «Сузукі Вітара», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2; на 1/2 частину грошових коштів в сумі 17742, 76 євро, що станом на 09.02.2015 рік становить 468 231 грн. 43 коп.

Доводи апеляційної скарги про те, що в період з 07.11.2007 року до 13.12.2013 року ОСОБА_4 підтримував та продовжує підтримувати шлюбно-сімейні відносини із іншою жінкою, від якої в нього є дитина, а тому в даний період в будь-яких шлюбно-сімейних відносинах з ОСОБА_6 позивач не міг перебувати, колегія суддів вважає необгрутованими, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст.60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції апелянт не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин та доводів скарги.

Надані відповідачем скріншоти та фотокартки колегія суддів не розцінює як належні та допустимі докази, які свідчать про перебування позивача у шлюбно-сімейних відносинах з іншою жінкою, оскільки в силу вимог закону належними та допустимими доказами існування між особами шлюбно-сімейних відносин є документи, які підтверджують факт ведення спільного бюджету, підтверджують факт понесення спільних витрат на придбання продуктів харчування та іншого майна для спільного використання, підтверджують факт понесення спільних витрат на лікування, підтверджують факт відкриття спільних рахунків в банківських установах, підтверджують факт укладення спільних договорів в інтересах сім'ї, підтверджують факт надання взаємної допомоги та спільного вирішення майнових і немайнових питань тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що довідка керівництва СЗОШ №329 від 26.02.2015 року, в якій йдеться про те, що з вересня 2010 року по січень 2015 року позивач разом з ОСОБА_6 приймали участь у вихованні їхньої спільної доньки не є належним доказом у справі, оскільки ОСОБА_6 померла у грудні 2013 року, а тому в 2014 році не могла займатися вихованням дитини, колегія судів вважає необґрунтованими, оскільки 26.02.2015 року директором СШ № 329 «Логос» міста Києва Прутас А.В. та класним керівником ОСОБА_15 було видано характеристику ОСОБА_5, яка навчалась в цій школі з вересня 2010 року по січень 2014 року. З даної характеристики вбачається, що мати та батько приділяли належну увагу вихованню дочки, відвідували батьківські збори, приймали участь у класних та шкільних виховних заходах, постійно цікавились життям та навчанням доньки в школі, спілкувались з класним керівником та вчителями.

Доводи апеляційної скарги про те, що підтвердженням відсутності будь яких шлюбно-сімейних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є та обставина, що після розлучення сторони у добровільному порядку поділи спільне сумісне майно, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки укладення між сторонами письмового договору про поділ майна подружжя від 11 червня 2008 року ніяким чином не спростовує факту проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу, який підтверджується належними та допустимими доказами наявними в матеріалах справи, а також показами їх дочки ОСОБА_5, допитаної в судовому засіданні як свідка під присягою.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що судом 1-ї інстанції не надано ніякої правової оцінки показам свідків, а тому неповно з'ясовано обставин справи, оскільки висновки суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи. При цьому суд дав належну оцінку всім доказам, які надали сторони по справі.

Показання свідків про відомі їм обставини, які мають значення по справі, оцінені судом у їх сукупності з наявними письмовими доказами та поясненнями сторін. Підстави для іншої оцінки доказів колегія суддів не вбачає.

Доводи апелянта про те, що суд 1-ї інстанції фактично не вдавався до оцінки доказів у даній справі та не здійснював аналізу фактичних обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд 1-ї інстанції дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого, суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 відсутні.

Витрати по сплаті судового збору судом стягнуті з відповідачів на користь позивача у відповідності з вимогами ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: