Ухвала суду № 52401626, 29.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 752/4945/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Г.М.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10091/15 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Шкоріної О.І., Стрижеуса А.М.

при секретарі Крічфалуши С.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: ОСОБА_9 про виселення з самовільно зайнятого приміщення.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

23 березня 2015 року позивачі ОСОБА_3., ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про виселення з самовільно зайнятого приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вони є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 та проживають у квартирі №1 вказаного будинку. А відповідачі проживають у квартирі №2 спірного будинку.

Позивачі вважають, що відповідачі не мають правових підстав на володіння та користування будинком, а тому самовільно займають зазначену квартиру, а також проводять роботи по переплануванню та реконструкції в займаній ними частині будинку.

Оскільки захист права власності позивачів на 1/3 частину житлового будинку може бути здійснений шляхом примусового виселення відповідачів з будинку, ОСОБА_3.. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні будинком АДРЕСА_1, виселити їх з вказаного житлового будинку, а також зобов'язати відповідачів знести залізобетонний паркан, який був самовільно побудований.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9 про виселення з самовільно зайнятого приміщення відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність. При цьому зазначали, що відповідачі не маючи правових підстав на 1/3 частину спірного будинку (квартира №2) на її володіння та користування, розпочали самочинні дії по перебудові частини будинку, переплануванню та реконструкції в займаній ними частині не маючи на те дозвільних документів. Без дозволу ними було збудовано залізобетонний паркан. Такі дії відповідачів, на їх думку, порушують їх права, як власників 1/3 частини спірного будинку - квартири №1. З приводу незаконності проживання та незаконних дій відповідачів вони неодноразово зверталися до правоохоронних органів за захистом порушеного права. Просили рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За правилами ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрутованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні правові підстави до задоволення позовних вимог.

З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.

При ухваленні рішення про залишення без задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 складається із трьох квартир, в натурі він не розділений. В експлуатацію введена лише квартира № 1 зазначеного будинку, (а.с. 9-16)

Згідно рішення народного суду 5 дільниці Московського району м. Києва від 29.09.1959 за ОСОБА_11 було визнано право власності на 1/3 частину будівлі АДРЕСА_1. Однак, 1/3 частина будинку, виділена ОСОБА_11 (квартира № 2), не була здана в експлуатацію та зареєстрована в Бюро технічної інвентаризації, (а.с. 94)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер, (а.с. 103). Його дружина ОСОБА_12, прийнявши спадщину після смерті чоловіка, свідоцтво про право на спадщину в частині квартири № 2 домоволодіння АДРЕСА_1 не отримала, оскільки воно не було належним чином введено в експлуатацію.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їх син ОСОБА_8 з 1990 року проживають в квартирі № 2 житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки спочаку орендували зазначену квартиру у ОСОБА_11, а згодом після смерті ОСОБА_11 відповідач ОСОБА_6 придбав зазначену частину будинку у ОСОБА_12, однак договір купівлі-продажу ними не був належним чином оформлений, оскільки квартира №2 вказаного житлового будинку не введена в експлуатацію та не зареєстрована в БТІ, ОСОБА_12 не мала правовстановлюючого документу на будинок.

Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками 1/3 части домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих другою Київською державною нотаріальною конторою 28 квітня 2006 року. (а.с. 7) Вони проживають у квартирі №1 вказаного житлового будинку.

Інша 1/3 частина вказаного домоволодіння належить ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 15.11.1985 першою Київською державною нотаріальною конторою, (а.с. 6) Вона займає квартиру № 3 у житловому будинку за вказаною адресою.

Позивачі зазначали, що проживання відповідачів у квартирі №2 порушують їх права, як власників квартири №1.

З такими доводами позивачів суд першої інстанції не погодився та відмовив з задоволенні позовних вимог.

Відповідно до змісту ст. ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Положенням ч.1 ст.3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Встановивши при розгляді справи, що сторони по справі проживають у одному будинку, але різних квартирах - позивачі у квартирі №1, а відповідачі №2, поведінка відповідачів не свідчить про порушення саме права власності позивачів, а позивачі не мають будь-якого відношення до квартири №2, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що правові підстави виселення відповідачів відсутні, а залізобетонний паркан був збудований на місці старого дерев'яного і знесенню не підлягає.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені. Ті обставини, що між сторонами існують неприязні стосунки, обопільні написання скарг до різних установ, що підтверджується матеріалами справи, не свідчать про те, що відповідачі самовільно зайняли квартиру №2 та в ній проживають.

Таким чином, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволені позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову та неможливості відновлення порушеного права у обраний позивачами спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивачів не містить, в ході апеляційного розгляду позивачі також не навели таких обставин.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: