Ухвала суду № 52333624, 27.02.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/113/15 Справа № 703/6231/13-к Категорія: п.п. 6, 12 ч.2 ст. 185 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Васильківська Т. В. Доповідач в апеляційній інстанції Торопенко М. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2015 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Торопенка М. В.

суддів Тапала Г. К., Неділька М. І.

секретаря Бєлан О. В.

за участю прокурора Суботіної С. А.

захисника ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_3 та прокурора у кримінальному провадженні Горстки М. А. на вирок Смілянського міськрайонного суду м. Черкаси від 26.11.2014 р., яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1., уродженця та зареєстрованого АДРЕСА_1 фактично проживаючого в АДРЕСА_2, українця, громадянина України, з професійно технічною освітою, не працюючого, офіційно не одруженого, перебуває у громадянському шлюбі, має малолітню дитину 2011 р. н., в силу ст. 89 КК України не судимого, визнано винним та засуджено за ч.3, ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.

У пред'явленому ОСОБА_4 обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, п. 6, 12, ч. 2 ст. 115 КК України визнано невинуватим та виправдано.

Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_4 рахується з 4 грудня 2012 року.

Вирішено долю речових доказів та стягнуто процесуальні витрати.

в с т а н о в и л а:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_4 виправдано у пред'явленому органом досудового розслідування обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 12, ч. 2 ст. 115 КК України, яке полягало у тому, що він 1 червня 2012 року, близько 22 год. 40 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою та разом із ОСОБА_6, з метою умисного вбивства ОСОБА_7 для незаконного заволодіння належним йому автомобілем таксі марки «DAEWOO NEXIA» д.н.з. НОМЕР_1 під приводом здійснення поїздки, сіли до вказаного автомобіля на привокзальній площі станції імені Т. Шевченка, м. Сміли. Після чого, знаходячись у вищевказаному автомобілі під керуванням ОСОБА_7, та проїжджаючи по вул. Докучаєва, в с. Холоднянське, Смілянського району, діючи з корисливих спонукань, під час розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7, реалізуючи спільний умисел на вчинення умисного вбивства, ОСОБА_6 за допомогою заздалегідь заготовленого ОСОБА_4 відрізку дроту, накинувши його на шию потерпілого, почав душити, спричинивши фізичний біль, а після того як ОСОБА_7, зупинив автомобіль і звільнив шию від удавлення, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_4 почав за одяг його утримувати в салоні автомобіля, а ОСОБА_6 наносив потерпілому удари руками по голові, чим спричинили фізичний біль, однак з причин, що не залежали від їх волі злочин не закінчили, так як ОСОБА_7 втік з місця події.

Крім цього, обвинуваченого ОСОБА_4 вищевказаним вироком визнано винним та засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, за те, що він 1 червня 2012 року близько 22 год. 40 хв. перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з ОСОБА_6, якого вироком Смілянського міськрайонного суду від 25 лютого 2013 року засуджено, зокрема, за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, з метою незаконного заволодіння належним ОСОБА_7 автомобілем «таксі» «DAEWOO NEXIA» д.н.з. НОМЕР_1 вартістю 40 445 грн. 06 коп. на привокзальній площі станції ім. Т. Шевченка в м. Сміла, під приводом здійснення поїздки, сіли у вказаний автомобіль та попросили ОСОБА_7 відвзти їх в с. Ковалиха, Смілянського району. Під час поїздки по вул. Докучаєва в с. Холоднянському, Смілянського району, реалізуючи спільний умисел, спрямований на заволодіння автомобілем ОСОБА_7, після зупинки автомобіля, скориставшись тим, що ОСОБА_7 переслідуючи ОСОБА_6 вийшов із машини, зайняв місце водія, та шукаючи ключі запалювання, намагався заволодіти автомобілем, але свої наміри по заволодінню автомобілем до кінця не довели, оскільки потерпілий залишаючи автомобіль, забрав з собою ключ із замка запалювання, а повернувшись, завадив ОСОБА_4 завершити злочин, після чого він з місця події зник.

Не погоджуючись з виправдувальним вироком суду прокурор в кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу в якій просить вирок суду скасувати та постановити новий вирок щодо ОСОБА_4

В обгрунтування своїх доводів прокурор вказує, що ним оспорюються фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікація дій судом за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, а також він не погоджується із підставами виправдування обвинуваченого за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 12 ч. 2, ст. 115 КК України. Вказує, що в основу виправдування обвинуваченого за вищевказаними статтями кримінального закону суд послався на покази самого обивнуваченого та засудженого ОСОБА_6, які виправдовують обвинуваченого ОСОБА_4, тобто заперечили вчинення ним злочину, а суд не перевірив та не дав оцінку доказам наданим органами досудового слідства, що вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту судового слідства. Також вказується на безпідставне неприйняття судом висновків органу досудового слідства викладених в постанові щодо закритого кримінального провадження стосовно працівників міліції про відсутність в їх діях ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Далі, прокурором вказується, що судом не взято до уваги вирок суду щодо засудженого ОСОБА_6, який залишено в силі апеляційним судом та підтверджено, що саме ОСОБА_4 був ініціатором вчинення злочинів, які органом досудового слідства вмінені обвинуваченому, а тому просить вирок суду щодо обвинуваченого скасувати, у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням кримінального закону, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 визнати винним за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 3, ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України та із застосуванням ст. 70 КК України остаточно визначити 12 років позбавлення волі.

Захисником ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на вирок суду щодо визнання винним та засудження ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України до позбавлення волі. В обгрунтування своїх доводів захисник посилається на однобічність та неповноту судового розгляду оскільки суд не встановив об'єктивних доказів винуватості ОСОБА_4, а свої висновки обгрунтував виключно на суб'єктивних помилкових свідченнях потерпілого. А покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 також не можуть мати доказової бази, оскільки їм стало відомо про події зі слів потерпілого.

Далі, стороною захисту вказується, на те, що суд обгрунтовано дійшов висновку, що показання ОСОБА_6, які стосуються дій ОСОБА_4 в кримінальному провадженні № 12012750230000020 не можуть бути покладені в основу вироку, оскільки вони отримані в порушення вимог КПК, а тому і відсутні докази об'єктивності вини ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, а тому вирок суду в частині визнання винним ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченому ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України має бути скасований, а він виправданий з причин недоведеності, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Також, стороною захисту вказується на те, що орган досудового слідства не сформульовані і не пред'явлені обвинувачення, що є порушенням його права на захист.

Обвинуваченим ОСОБА_4 також подано апеляційну скаргу на вирок суду в якій він вказує на необгрунтованість вироку в частині його засудження з огляду на те, що злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України він не вчиняв, і судом не було встановлено об'єктивних доказів його вини, а свої висновки суд обгрунтував лише показаннями потерпілого та свідків, яким відомо про події зі слів потерпілого.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 стверджує, що суд в порушення вимог ч. 3 ст. 68 КК України за незакінчений злочин призначив покарання яке виходить за межі двох третин максимального строку передбаченого санкцією статті особливої частини цього кодексу. Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечили проти задоволення апеляції прокурора, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні та заперечив проти задоволення апеляцій обвинуваченого та захисника, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг сторін, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є таке судове рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального - процесуального законодавства.

Однак, при ухваленні виправдування за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 12, ч. 2 ст. 115 КК України судом наведених вимог закону не виконано.

З аналізу вироку суду випливає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження внаслідок неповноти судового розгляду та істотного порушення норм кримінально-процесуального закону, що суду завадили ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Так, суд перевіряючи доводи свідка ОСОБА_6, що він під час судового розгляду щодо себе по обвинуваченню за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України обмовив ОСОБА_4 внаслідок застосування недозволених методів слідства працівниками міліції вказав, що винесена органом досудового слідства постанова про закриття кримінального провадження щодо працівників міліції є формальною, висновки наведені в ній є суперечливими, недопитані всі особи щодо фактичних обставин справи, а тому враховуючи таку необ'єктивність розслідування факту жорстокого поводження із затриманим, суд вважає, безпідставним посилання сторони обвинувачення, як доказ, на первинні пояснення ОСОБА_6, які не можуть бути визнані допустимим доказом по даному провадженню щодо винуватості ОСОБА_4

При цьому, на порушення вимог ч. 1 ст. 337 КПК України суд вийшов за межі судового розгляду вказавши на те, що з боку працівників міліції були зловживання під час затримання ОСОБА_6, проте зробив висновок загального характеру про порушення працівниками міліції права на свободу та особисту недоторканість, гарантованих Конституцією та Міжнародними договорами, у зв'язку з чим визнав докази, отримані внаслідок затримання недопустимими, та не назвав у вироку конкретних діянь, які б свідчили про істотні порушення прав ОСОБА_6 та ОСОБА_4

Тобто, суд взяв на себе невластиві йому функції сторони захисту та не врахував, що використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, отримані в порядку та відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Про те, що виправдування та засудження ОСОБА_4 за відповідними статтями кримінального закону ґрунтується на однобічній неповній та неправильній оцінці доказів, що є істотним порушенням вимог КПК свідчить те, що місцевий суд при проведенні підготовчого судового засідання не звернув увагу на те, що обвинувальний акт щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не відповідав вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки в обвинувальному акті відсутні формулювання обвинувачення за статтею КК України, а лише викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, а тому очевидна наявність невідповідності виправдувального вироку змісту обвинувального акту. Тобто, обвинувачений має право чітко знати у вчиненні яких кримінальних правопорушень його обвинувачують, а тому обвинувальний акт з додатками, суду належало повернути прокурору для усунення недоліків.

Вищевказані порушення відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження в суді, а тому таке судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з положень ст. 337 КПК України (визначення меж судового розгляду), судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту і при ухваленні обвинувального вироку (ст. 374 КПК України), у разі визнання особи винуватою, суд зазначає формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а у разі визнання особи виправданою, рішення про визнання її невинуватою у пред'явленому обвинуваченні та підстави його виправдання.

Крім того, при ухваленні виправдування щодо ОСОБА_4 судом допущені суперечності, оскільки висновки суду викладені в мотивувальній і резолютивній частині вироку містять суперечності та не узгоджені між собою.

Так, у мотивувальній частині виправдувального вироку суд навів обґрунтування свого висновку щодо визнання невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдання ОСОБА_4 за недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинено останнім.

У резолютивній же частині вироку суд вказав, що ОСОБА_4 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, п. 6, 12, ч. 2 ст. 115 КК України та виправдати.

При цьому, резолютивна частина виправдувального вироку повинна містити рішення суду про визнання особи невинною у вчиненні злочину передбаченого статтею (пунктом, частиною) кримінального закону, за якою йому було пред'явлено обвинувачення, із зазначенням передбаченої законом підстави виправдання.

Вищевказані порушення допущені судом також є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону які перешкодили суду, об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обгрунтований вирок.

Разом з тим, судом допущена помилка при кваліфікації дій ОСОБА_4, оскільки у вступній і мотивувальній частині вироку судом вказується на ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, а в резолютивній частині вироку судом визнано винним та засуджено останнього за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, що є також неправильним застосуванням кримінального закону.

Таким чином, допущені з боку суду вищенаведені порушення кримінально-процесуального закону, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки впливають на повноту дослідження обставин справи й оцінку доказів та перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, а тому цей виправдувальний вирок підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду у суді першої інстанції, відповідно до вимог ст.. 415 КПК України.

Відповідно до вищевикладеного, апеляційна скарга прокурора в кримінальному провадженні підлягає до задоволення, а апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_3 до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні - задовольнити, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - задовольнити частково.

Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 листопада 2014 року щодо ОСОБА_4 - скасувати, та призначити новий судовий розгляд у цьому ж суді першої інстанції, але в іншому його складі, зі стадії підготовчого судового провадження.

Запобіжний захід ОСОБА_4 залишити попередній - тримання під вартою до 27 березня 2015 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :