Ухвала суду № 52319144, 22.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 759/1821/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Борденюк В.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Святошинського районного суду м.Києва від 17 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити виплату пенсії особі, яка проживає за межами України,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Святошинського районного суду м.Києва із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просила:

- визнати за нею право на пенсійне забезпечення в Україні;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині не забезпечення її права на пенсію;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині не призначення, не нарахування та не виплати їй пенсії за віком та протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії;

- зобов'язати відповідача провести їй нарахування та виплату пенсії з проведенням її індексації та здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою та допустити негайне виконання виплати пенсії за 1 місяць.

Постановою Святошинського районного суду м.Києва від 17 червня 2015 року відмовлено в задоволенні вимог даного позову.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити даний позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1971 р. по 1991 р. перебувала у трудових відносинах та займала різні посади на підприємствах УРСР, про що свідчать записи з її трудової книжки (а.с.25-26). Загальний трудовий стаж позивача складає 20 років 05 місяців.

За твердженням позивача, у травні 1992 року вона виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль. Однак, право на отримання пенсії у позивачки фактично виникло у зв'язку з досягненням нею пенсійного віку (59 років).

Листом УПФУ в Святошинському районі м. Києві від 14.05.2014 року (вих.№259/09/Р-224) позивачку було повідомлено про відсутність у неї права на призначення пенсії, з підстав викладених в листі.

Звертаючись з даним позовом позивачка посилається на ту обставину, що відмовляючи у здійсненні нарахування та виплати їй пенсії відповідач не врахував факт наявності рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в якому висловлена чітка позиція того, що встановлення залежності права на пенсійне забезпечення від факту укладення або не укладення Україною міжнародного договору з іншою державою, яку громадянин обрав місцем свого постійного проживання, суперечить конституційним гарантіям стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянами України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі по тексту - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до пункту 4 статті 8 вказаного Закону, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбаченому цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із статтею 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Аналогічне положення викладено у частині 2 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Згідно частин 3, 4 цієї статті пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Так, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказав, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 по справі №1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Водночас, як було вірно зазначено судом першої інстанції, до виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль позивачка проживала за адресою: АДРЕСА_1 Однак, на час проживання в Україні, а також на момент виїзду за кордон, вона не перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва, а відтак права на отримання пенсійного забезпечення у той час не набула.

Разом з тим, питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок).

Згідно п. 1. Порядку, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: а) довідка податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера заявнику. За документ, що засвідчує відсутність у заявника ідентифікаційного номера для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні державні органи та мають відмітку у паспорті, береться копія сторінки паспорта з відміткою про те, що особа має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера; б) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); в) довідка про заробітну плату особи (додаток 1) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року, а починаючи з 1 липня 2000 року індивідуальні відомості про застраховану особу надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно із додатком 2, додатком 3. д) клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію (для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до п. 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Зважаючи на вищевикладені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали даної справи не містять належних доказів того, що саме управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва зобов'язане виплачувати пенсію позивачу, а тому вимоги даного позову, що були заявлені позивачем без попереднього з'ясування обставин того, в чому саме полягає неправомірність дій та бездіяльність відповідача, колегія суддів знаходить безпідставними.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2015 року у справі № К/800/49283/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по справі докази, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог даного позову.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Святошинського районного суду м.Києва від 17 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Петрик І.Й.

Борисюк Л.П.