Рішення № 52317392, 01.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2015

Справа №910/21275/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігос"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ"

про стягнення заборгованості у розмірі 129 346,02 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лігос" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ПРОДУКТОВІ ТРАДИЦІЇ" про стягнення заборгованості у розмірі 129 346,02 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 199 від 01.08.2013 належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання, у зв’язку із чим в останнього виникла заборгованість з оплати отриманого товару у розмірі 93 968,48 грн., крім того у зв’язку з невиконанням зобов’язань за договором позивачем нараховано 1 677,35 грн. 3 % річних та 33 700,19 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21275/15 та призначено її до розгляду на 08.09.2015 року.

За наслідками судового засідання 08.09.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 01.10.2015, у зв’язку із неявкою відповідача.

До судового засідання 01.10.2015 сторони не з’явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

01.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігос» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (покупець) укладено договір поставки № 199, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.6. договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його приймання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю.

Поставка товару покупцю здійснюється окремими партіями силами (в т.ч. транспортом) та за рахунок постачальника на умовах DDР у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року) та на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця (пункт 2.1. договору).

У відповідності до пункту 5.6 договору оплата товару здійснюється на підставі належним чином оформлених накладних (товарно-транспортних, видаткових, податкових). При цьому покупець зменшує суму платежу на вартість товару, який був повернутий але не вивезений постачальником, згідно з пунктом 4.13. цього договору.

Положеннями пункту 5.8 договору сторонами погоджено, що оплата здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня за поставлений товар. У випадку відкриття нових магазинів мережі, в яких покупець має намір здійснювати продаж товару, що постачається постачальником, оплата за першу поставку в цих магазинах, здійснюється протягом 28 (двадцяти восьми) календарних днів після відкриття відповідного магазина.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки № 199 від 01.08.2013, за період з 29.09.2014 по 30.06.2015, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Судом встановлено, що відповідач у порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв’язку з чим, станом на 10.08.2015, в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 93 968,48 грн., що також не спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму93 968,48 грн. Крім того, сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2015, відповідно до якого станом на 30.06.2015 сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 93 968,48 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов’язку з оплати отриманого товару за договором поставки № 199 від 01.08.2013 та факту наявності заборгованості у розмірі 93 968,48 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 93 968,48 грн.

У зв’язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 33 700,19 грн. інфляційних втрат та 1 677,35 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов’язання за договором поставки № 199 від 01.08.2013, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 33 700,19 грн. інфляційних втрат та 1 677,35 грн. 3 % річних підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігос" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" про стягнення заборгованості у розмірі 129 346,02 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе/Бастіонна, буд. 1/2; ідентифікаційний код 38451148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігос» (76006, місто Івано-Франківськ, вулиця Вовчинецька, 192; ідентифікаційний код 20547427) 93 968 (дев’яносто три тисячі дев’ятсот шістдесят вісім) гривень 48 копійок основного боргу, 33 700 (тридцять три тисячі сімсот) гривень 19 копійок інфляційних втрат, 1 677 (одну тисячу шістсот сімдесят сім) гривень 35 копійок – 3% річних та 2 586 (дві тисячі п’ятсот вісімдесят шість) гривень 92 копійки судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 01.10.2015 року.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 06.10.2015 року.

Суддя К.В. Полякова