Ухвала суду № 52317390, 29.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

29.09.2015Справа № 910/21846/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний Банк"

до Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК"

про визнання відсутнім права на договірне списання коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Ковтун Е.О. (дов.№б/н від 19.05.2015),

від відповідача: Ковальов С.В. (дов. №28/2015 від 23.01.2015),

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» про визнання відсутнім права на договірне списання.

Позовні вимоги обґрунтовані, проведенням безпідставного списання грошових коштів, розміщених в установі відповідача згідно договору міжбанківського депозиту №DR301213 від 03.02.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.215 провадження у справі за вищезазначеним позовом порушено та справу призначено до розгляду на 24.09.2015 року.

Під час судового засідання 24.09.2015 судом оголошено про здійснення розгляду клопотання про розгляд справи у закритому засіданні, подане позивачем, та клопотання про зупинення провадження у справі, подане відповідачем, у наступному судовому засіданні та оголосив перерву до 29.09.2015 року.

Під час судового засідання 29.09.2015 представником позивача подано до суду заяву про уточнення та доповнення позовної заяви, яка з своєю суттю є заявою про збільшення розміру позовних вимог. Ознайомившись із поданою заявою, суд зауважив на її відхиленні у зв'язку із порушенням позивачем порядку подання такої заяви, а саме не надання доказів сплати судового збору.

Надалі, розглянувши клопотання позивача про здійснення розгляду справи у закритому судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданого клопотання з огляду на нижченаведене.

Положеннями статті 4-4 Господарського процесуального кодексу України унормовано поняття принципу гласності господарського процесу.

Принцип гласності є конституційним принципом, який належить до основних засад судочинства, встановлених у ст. 129 Конституції України. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про судоустрій України" гласність судового розгляду означає, насамперед, те, що розгляд справ у судах відбувається відкрито. У цій само статті зазначено, що відкритість судового розгляду може бути обмежена процесуальним законом. Таке обмеження узгоджується з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, відповідно до якої судове рішення оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси малолітніх чи захисту конфіденційності особистого життя сторін або у разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Частина 1 статті 4-4 Господарського процесуального кодексу України встановлює, загальне положення щодо розгляду господарських справ у відкритому засіданні, а також визначає випадки розгляду справи у закритому судовому засіданні, а саме коли відкритість розгляду суперечить вимогам стосовно охорони державної, комерційної, банківської або іншої таємниці та коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду.

Визначення поняття "інформація з обмеженим доступом" і порядок її обігу наведені у ст. 30 Закону України "Про інформацію".

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до Закону про цю інформацію.

Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" під банківською таємницею розуміється інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Далі в цій само статті наводиться перелік відомостей, віднесених цим Законом до банківської таємниці.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Цей перелік не є вичерпним і може бути розширений.

Положення ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Про визначення статусу інформації зазначається також і у п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію". За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на таємну і конфіденційну. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі, а тому доступ до неї здійснюється відповідно до законів про цю інформацію. До кола таємної інформації відносяться, зокрема: секретна інформація, що визнається державною таємницею в установленому Законом України "Про державну таємницю" порядку; інформація, що визнається банківською таємницею (стаття 1076 ЦК, статті 60 - 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність"); відомості, що становлять лікарську таємницю (стаття 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я), таємницю усиновлення (стаття 226 Сімейного кодексу України), адвокатську таємницю (стаття 9 Закону України "Про адвокатуру") та таємницю вчинюваних нотаріальних дій (стаття 8 Закону України "Про нотаріат").

Наразі, суд відзначає, що гласність судочинства є необхідним елементом правосудної діяльності органів судової влади, а також умовою реалізації права на судовий захист сторонами - основних учасників судочинства та інтересів суспільства у справедливому правосудді. Виходячи з цього, гласність судочинства розглядається в трьох аспектах:

а) обов'язок суду забезпечити гласність судочинства;

б) право сторін на гласний розгляд справи;

в) право бажаючих (публіки) бути присутніми у відкритих судових засіданнях, поширювати та отримувати інформацію про діяльність суду 324.

Так, у рішенні Європейського суду у справі Претто та інших від 8 грудня 1983 року 325 зазначається, що публічний характер проваджень у судових органах, про які йдеться у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає сторони від таємного здійснення правосуддя без публічного, відкритого розгляду; він також є одним із засобів підтримки довіри до судів як вищої, так і нижчої інстанції. Забезпечуючи прозорість судочинства, публічність сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме - справедливого судового розгляду, гарантія якого є одним з найголовніших принципів будь-якого демократичного суспільства у цілях Конвенції (рішення у справі Ґолдера від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, с. 18, п. 36, та рішення у справі Лолесса від 14 листопада 1960 року, серія A, N 1, с. 13).

Одночасно, публічність судового розгляду захищає сторони у справі від таємного здійснення правосуддя поза контролем громадськості; вона також є одним із засобів підтримання довіри до судів як вищої, так і нижчої ланки. Отже, публічність сприяє досягненню мети п. 1 ст. 6 Конвенції, тобто забезпеченню права на справедливий суд як одного з основоположних принципів демократичного суспільства (рішення у справах "Претто та інші проти Італії" від 8 грудня 1983 р., заява N 7984/77, п. 21; та "Аксен проти Німеччини" від 8 грудня 1983 р., заява N 8273/78, п. 25).

У справі "Шмушкович проти України" (Заява N 3276/10) від 14 листопада 2013 року щодо вимоги про публічне проголошення рішень Суд постановив, що у кожному випадку форма публічності, що надається "рішенню" згідно з національним законодавством держави-відповідача, повинна визначатися з огляду на особливості відповідного провадження, враховуючи його повноту, та згідно з предметом та метою пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на вищевикладене, дотримуючись принципів господарського процесу, суд дійшов висновку про відсутність підстав здійснення судового розгляду у закритому судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 4-4, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний Банк» про розгляд справи № 910/21846/15 у закритому судовому засіданні відмовити.

У судовому засіданні оголошено перерву до 01.10.2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Суддя К.В. Полякова