Постанова № 52315158, 15.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

15 жовтня 2015 року 08:22 справа №826/15392/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Державного підприємства України “Міжнародний дитячий центр “Артек”

до

Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

скасування податкової вимоги

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство України “Міжнародний дитячий центр “Артек” (далі по тексту – позивач, ДП “МДЦ “Артек”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві), в якому просить: 1) визнати протиправною та скасувати Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02 липня 2015 року №Ю-1830-03 зі сплати недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування у сумі 1 211 761,99 грн. в повному обсязі; 2) зобов’язати Державну податку інспекцію в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби списати недоїмку зі сплати недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування у сумі 1 211 761,99 грн. за вимогою від 02 липня 2015 року №Ю-1830-03.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/15392/15, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 21 вересня 2015 року позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечив; за спільним клопотанням представників сторін на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

02 липня 2015 року ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1830-03, згідно якої від позивача вимагалося сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у сумі 1 211 761,99 грн. Вимога від 02 липня 2015 року №Ю-1830-03 отримана позивачем 20 липня 2015 року, про що свідчить відмітка на поштовому конверті.

Позивач вважає, що борг по сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування у сумі 1 211 761,99 грн. повинен бути списаний, а вимога про відповідача від 02 липня 2015 року №Ю-1830-03 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування скасована у зв’язку з тим, що згідно підпункту “а” пункту 15.1. статті 15 Закону України “Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України” будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов’язань за будь-якими податками (зборами, обов’язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації.

Відповідачем надані до суду документи, які стали підставою для прийняття вимоги від 02 липня 2015 року №Ю-1830-03, в судовому засіданні відповідач усно заперечив проти задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред’явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно підпункту 1 частини другої статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною третьою статті 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Матеріали справи підтверджують, що 13 березня 2014 року позивачем за вихідним №10-2/29-18 сформовано Звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за лютий 2014 року за формою №Д4, який подано до органу доходів і зборів.

Згідно пункту 8 таблиці №1 “Нарахування єдиного внеску”, яка є частиною звіту від 13 березня 2014 року вих.№10-2/29-18 за лютий 2014 року, загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті складає 1 249 789,66 грн.

Доказів перерахування єдиного внеску за лютий 2014 року, який визначено у звіті від 13 березня 2014 року №10-2/29-18 позивачем не надано.

Наведене свідчить, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 02 липня 2015 року №Ю-1830-03 винесена правомірно.

Суд звертає увагу, що розмір боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування у сумі 1 211 761,99 грн. позивачем не оскаржується.

Позивач обґрунтовуючи вимогу про списання боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування у сумі 1 211 761,99 грн., посилається на підпункт “а” пункту 15.1. статті 15 Закону України “Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України”, яким встановлено, що будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов’язань за будь-якими податками (зборами, обов’язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами Державного підприємства України “Міжнародний дитячий центр “Артек” та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступних мотивів.

Спеціальним законом, що визначає особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, створює вільну економічну зону “Крим”, та врегульовує інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами, є Закон України “Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України”.

Відповідно до пункту 12.1. статті 12 Закону України “Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України” початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя вважається дата набрання чинності Резолюцією №68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 27 березня 2014 року про підтримку територіальної цілісності України.

Тобто, датою початку тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим є 27 березня 2014 року.

Відповідно до підпункту “а” пункту 15.1. статті 15 Закону України “Про створення вільної економічної зони “Крим” будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов’язань за будь-якими податками (зборами, обов’язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації.

Згідно частини восьмої статті 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно пункту 31.1. статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Таким чином, оплатити єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування нарахований за лютий 2014 року позивач зобов’язаний був до 20 березня 2014 року.

З урахуванням норм Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за лютий 2014 року виникла у позивача 21 березня 2014 року, тобто до дати початку тимчасової окупації, яка передбачена пунктом 12.1. статті 12 Закону України “Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України”.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено неправомірність та необґрунтованість вимоги відповідача про сплату недоїмки з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Державного підприємства України “Міжнародний дитячий центр “Артек” не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Державному підприємству України “Міжнародний дитячий центр “Артек” відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко