Рішення № 52304508, 07.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року м. Київ

колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Болотова Є.В.,

суддів: Білич І.М., Поліщук Н.В.,

при секретарі Абдуллаєвій Е.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа: служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на квартиру та виселення,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 травня 2014 року, -

встановила:

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з даним позовом.

Посилалося на те, що 10 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K2H7GA00000018.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 жовтня 2007 року банк та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 жовтня 2007 року між банком та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» укладено договір поруки.

ОСОБА_1 порушила умови договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 07 липня 2012 року становить 133 138,88 доларів США.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 травня 2014 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 133 138,88 доларів США, що еквівалентно 1 064 112 грн. 50 коп., що складається із боргу за кредитом у розмірі 9 299,85 доларів США, пені у розмірі 19 563,56 доларів США і штрафів у розмірі 6 369,74 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,40 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю., за реєстровим № 661, шляхом продажу з прилюдних торгів із початковою ціною продажу предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду від 13 травня 2014 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданніпредставники ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представники банку проти задоволення апеляційної скарги заперечили.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість. При цьому суд вважав, що банк має право також на стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом та пені після рішення суду, яким кредит стягнуто достроково.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом вірно встановлено, що 10 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K2H7GA00000018.

Відповідно до умов договору банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 86 150 доларів США зі сплатою 11,04 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 жовтня 2007 року банк та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір.

Предметом іпотечного договору є: квартира АДРЕСА_1.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 жовтня 2007 року між банком та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед банком за неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.

ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконала.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» заборгованість за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 729 378 грн. 26 коп. та судові витрати.

Обґрунтовуючи позов, банк зазначив, що з відповідача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом та пеня на загальну суму 133 138,88 доларів США.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у абзаці 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув своєї уваги на вищенаведені вимоги закону і відповідні роз'яснення, та помилково вважав, що банк має право також на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після рішення суду, яким кредит стягнуто повністю достроково.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки має відбуватись в рахунок погашення кредитної заборгованості в розмірі 729 378 грн. 26 коп.

Згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Із змісту рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року вбачається, що кредитну заборгованість, яка підлягала стягненню, визначено в загальному розмірі - 729 378 грн. 26 коп., без зазначення усіх його складових.

Колегією суддів пропонувалось представнику банку надати розрахунок заборгованості, з якого можна було б встановити складові кредитної заборгованості, стягнутої за судовим рішенням.

З цього приводу апеляційним судом направлявся відповідний запит на адресу банку та неодноразово оголошувалась перерва у справі.

Будь-яких доказів на підтвердження складових заборгованості сторонами надано не було.

За положеннями ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції в резолютивній частині рішення помилково зазначив про те, що відчуження іпотечного майна має проводитися за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження, що не можна вважати зазначенням початкової ціни в розумінні ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

В п. 33.4. договору іпотеки сторони погодили, що вартість предмета іпотеки складає 555 500 грн. 00 коп.

Проте в договорі сторони не визначили початкову ціну для подальшої реалізації предмета іпотеки в судовому порядку.

Будь-яких клопотань з цього приводу в судовому засіданні від сторін не надходило, хоча таке право неодноразово роз'яснювалось.

Виходячи з цього, колегія суддів знаходить можливим визначити початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації в розмірі його вартості, визначеному в договорі іпотеки.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до його положень, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Як вбачається з матеріалів справи квартира АДРЕСА_1 є іпотечним майном. Позичальник є громадянином України. Іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом. Позивач є кредитною установою. Кредит отримано в іноземній валюті. Спірна квартира є місцем постійного проживання позичальника. Доказів, що у власності позичальника є інше нерухоме житлове майно, матеріали справи не містять. Загальна площа спірної квартири не перевищує 140 кв. м.

Таким чином, за наявності загальних правових підстав для звернення стягнення на майно, колегія суддів вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки не слід звертати до виконання, протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав законної сили з 07.06.2014 року.

Відповідно до п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду від 13 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог постановлено з порушенням норм матеріального права, відтак підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржується.

Керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 1, п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 729 378 грн. 26 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,40 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю., за реєстровим № 661, шляхом продажу з прилюдних торгів, із початковою ціною продажу предмета іпотеки в розмірі 555 500 грн. 00 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не звертати до виконання, протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав законної сили з 07.06.2014 року.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Є.В. Болотов

Судді: І.М. Білич

Н.В. Поліщук