Ухвала суду № 52304469, 22.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Слободянюк С.В., Оніщука М.І.,

при секретарі Заліській Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року позивач звернулася до суду із позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення грошових коштів.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 16.06.2014 між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений договір-заяву № 335816/47079/7-14 про банківський строковий вклад, відповідно до умов якого вкладник надав банку грошові кошти у розмірі 34 576,00 доларів США.

04.02.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого позивач отримала право вимоги до банку щодо повернення частини вкладу у розмірі 6 915, 20 доларів США, що на момент укладення договору становило 115 691,30 грн. та процентів, нарахованих на всю суму вкладу за основним договором. Також відповідно до умов договору первісний кредитор сповістив відповідача про заміну кредитора.

27.02.2015 позивач звернувся до банку з вимогою отримати грошові кошти, проте ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не було надано жодної відповіді, кошти не повернені.

Враховуючи наведене, та з урахуванням в подальшому збільшення позовних вимог, позивач просила стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 7 204,15 доларів США, з яких вклад за договором складає 6 915,20 доларів США, відсотки за договором в розмірі 231,54 долари США, та 3% річних за період з 28.02.2015 по 08.06.2015 в сумі 57,41 доларів США.

Справа № 761/11881/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/11423/2015Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти в сумі 7 146,74 долари США. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт зазначив, що позивач послалася на подання нею до відділення банку заяви про повернення вкладу, проте не надала доказів особистої присутності для отримання готівкових коштів. Вважав, що за відсутності фізичного особистого звернення до відділення банку за отриманням суми вкладу, позовні вимоги позивача є безпідставними та підлягають відхиленню.

Крім того, апелянт, посилаючись на положення Постанови Правління Національного банку України № 160 від 03.03.2015 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», та Постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» № 758 від 01.12.2014, якими встановлено обмеження на здійснення виплат у розмірі до 15 000,00 грн. на добу, наголосив, що не мав можливості задовольнити вимоги позивача.

Апелянт також наголосив, що позивачем не надано доказів щодо досудового врегулювання спору, що є грубим порушенням умов договору.

Звертав увагу суду, що метою укладення договору про відступлення права вимоги є поділ депозиту на частини та отримання компенсації за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що тягне за собою збільшення відповідальності держави перед вкладниками. Окремо вказував, що позивачем не надано належних доказів повідомлення банку про відступлення прав вимоги.

Разом з тим, сторонами вищевказаного договору не було визначено розмір прав вимоги, що були відступлені первісним кредитором позивачу, що унеможливлює виконання банком вимог, пред'явлених позивачем.

Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з банку відсотків за договором про банківський строковий вклад.

Апелянт також вважав, що спір виник на підставі договірних відносин, які регулюються Цивільним кодексом України, а не ЗУ «Про захист прав споживачів».

Вказував, що відповідно до постанови Правління Національного банку України № 466 від 06.08.2014 «Про зупинення здійснення фінансових операцій» та розпорядження Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» відповідач призупинив свою діяльність та діяльність своїх відокремлених підрозділів на територіях м. Макіївка і був позбавлений можливості виконати належним чином власні зобов'язання перед позивачем.

Враховуючи викладене, апелянт просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити з огляду на її безпідставність.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16.06.2014 між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений договір-заява № 335816/47079/7-14 про банківський строковий вклад, відповідно до умов якого вкладник надав банку грошові кошти у розмірі 34 576,00 доларів США. Відповідач нараховує і сплачує позивачу проценти за ставкою 12,10% річних. Відповідно до умов договору, вкладник має право вимагати дострокового повернення вкладу, проте в такому випадку банк здійснює перерахування нарахованих процентів за фактичний термін за ставкою із розрахунку 1% річних, після закінчення строку депозитний вклад повертається вкладнику, строк розміщення вкладу не може бути продовжений (а.с.3).

04.02.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого позивач отримала право вимоги до банку щодо повернення частини вкладу у розмірі 6 915, 20 доларів США, що на момент укладення договору становило 115 691,30 грн. та процентів, нарахованих на всю суму вкладу за основним договором.(а.с.4).

ОСОБА_2 направив відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги від 04.02.2015. (а.с.5).

27.02.2015 позивач звернулася до банку з вимогою про отримання грошових коштів (а.с.7). ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» кошти позивачу не повернув.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно ст. 1058 ЦК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844150/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1"України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вкклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844158/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1"цьогоHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844158/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1" Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст.HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1" HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1"610 ЦHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1"КHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1" України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

СтаттеюHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1" 629 ЦК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1"України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення (ст. 1060 ЦК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844152/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1"України). Незалежно від виду вкладу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Згідно ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частиною першою ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року (ратифікованого Україною 11 вересня 1997 року) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведені норми закону, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу депозитні кошти, оскільки видача коштів за розпорядженням клієнта є обов'язком банку, встановленим ЦК України та умовами договору.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не повідомляла банк про відступлення права вимоги за договором не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки згідно положення ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, твердження апелянта про те, що позивач не надала суду доказів на підтвердження свого звернення до банку із заявою від 27.02.2015 про виплату суми вкладу, є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а відсутність відомостей про отримання такого звернення не може бути підставою для звільнення банку взятих на себе зобов'язань по поверненню суми вкладу.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Таким чином, постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» № 758 від 01 грудня 2014 року та № 160 від 03 березня 2015 року, на які посилається відповідач у своїй апеляційній скарзі, є підзаконними нормативно-правовими актами, які не мають переважної дії щодо норм ЦК України, відповідно до яких банк зобов'язаний повернути вклад клієнта на його вимогу у повному розмірі згідно з умовами укладеного між ними договору.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що позивачем не надано доказів його фізичної присутності при зверненні до відділення банку за отриманням суми вкладу у готівковій формі відповідно до поданої заяви, з огляду на те, що банком не надано доказів в обґрунтування своїх заперечень.

Доводи апелянта про те, що банк позбавлений можливості перевірити заявлені позивачем вимоги через обставини, які знаходяться поза межами контролю і впливу банку, оскільки відповідно до Постанови Правління НБУ від 06 серпня 2014 року №466 та Розпорядження КМУ від 07 листопада 2014 року №1085-р банк призупинив свою діяльність та діяльність відокремлених підрозділів на території м. Макіївка є безпідставними, оскільки ОСОБА_1, як особа, яка за договором відступлення права вимоги, отримала право вимоги до банку щодо повернення частини вкладу, подала заяву про видачу коштів до Центрального відділення банку в м. Києві.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання чим порушив права позивача на розпорядження своїм майном, а саме грошовими коштами.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1822/ed_2012_02_21/T041618.html?pravo=1"України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Г.В. Крижанівська

Судді: М.І. Оніщук

С.В. Слободянюк